Одним із правових механізмів врегулювання виконання зобов’язань є застосування процедур банкрутства щодо боржників. Водночас потрібно зазначити, що застосування процедур банкрутства може бути ініційовано як боржником для отримання позасудового або судового захисту, так і кредитором внаслідок обрання агресивної позиції щодо отримання задоволення своїх вимог, строк виконання яких настав, якнайшвидше.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Так, із моменту відкриття провадження у справі про банкрутство вводиться процедура розпорядження майном боржника і призначається розпорядником майна боржника арбітражний керуючий для здійснення цієї процедури, вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій, зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання, 3% річних від простроченої суми тощо.
Водночас процедура розпорядження майном боржника, за визначенням — це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). За клопотанням сторін або учасників справи чи за своєю ініціативою господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, має право вжити заходів із забезпечення вимог кредиторів. Наприклад, заборонити боржнику вчиняти без згоди розпорядника майна правочини, зобов’язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій.
Крім цього, з відкриттям провадження у справі про банкрутство боржника Кодексом України з процедур банкрутства (далі — КУзПБ) передбачено право застосовувати до боржника унікальний правовий інструмент — визнати господарським судом у межах справи про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора недійсними правочини чи спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника чи кредиторів. У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених КУзПБ, сторона за таким правочином зобов’язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі — відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами на момент вчинення правочину.
З поверненням майна або відшкодуванням його вартості боржнику збільшується обсяг активів боржника, за рахунок вартості яких задовольняються вимоги кредиторів. Відповідно рівень задоволення вимог кредиторів стає вищим, ніж очікуваний рівень задоволення вимог кредиторів на момент відкриття провадження у справі.
Також для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, окрім коштів від продажу майна боржника, КУзПБ передбачено використання сум, стягнутих з осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку із доведенням його до банкрутства.
За можливості проведення санації боржника і відновлення платоспроможності боржника розпорядник майна боржника зобов’язаний розробити план санації боржника та подати його на розгляд зборам кредиторів, які в межах строку, встановленого КУзПБ, схвалюють план або приймають рішення про подання до суду клопотання про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. В першому випадку боржник продовжує здійснювати діяльність із подальшим повним оздоровленням свого фінансово-господарського становища, задоволення вимог кредиторів здійснюється в розмірі, визначеному за їх згодою, але не в меншому, ніж у разі застосування процедури ліквідації; в другому — здійснюється вивід із ринку неспроможного суб’єкта господарювання, боржник припиняє діяльність у зв’язку із банкрутством, а задоволення вимог кредиторів здійснюється за рахунок вартості всіх видів майнових активів (майна та майнових прав) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, продаж яких здійснюється на аукціоні.
Однак маємо констатувати, що можливості процедур банкрутства в Україні є недооціненими, а застосування чинних норм КУзПБ перебуває на доволі низькому рівні. Про таке може свідчити вкрай низький рівень задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство порівняно з цим показником в інших, і не лише найбільш економічно розвинутих, країнах світу, а також надтривалий час застосування кожної з процедур банкрутства, передбачених у національному законодавстві.
Серед заходів, які мають забезпечити підвищення ефективності реалізації процедур банкрутства, можна виокремити такі.
Безумовною складовою ефективності реалізації процедур банкрутства є рівень підготовки та доброчесність арбітражних керуючих як безпосередніх суб’єктів, на яких покладено обов’язок здійснювати ці процедури. Так, мають бути забезпечені належна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих, а арбітражні керуючі повинні мати необхідний досвід для виконання своїх повноважень.
Також необхідно підвищити рівень обізнаності щодо процедур банкрутства серед різних категорій стейкхолдерів із метою поширення використання і застосування цих процедур.
У контексті обізнаності з процедурами банкрутства доцільно розглянути створення інформаційного простору, в якому б сфера банкрутства і процедури банкрутства не ототожнювалися і не сприймалися виключно як ліквідація банкрута.
Крім цього, має бути подолано стигматизацію неплатоспроможності і банкрутства. Натомість банкрутство, за доведеною доброчесністю боржника, необхідно розглядати з урахуванням принципів здійснення підприємницької діяльності, зокрема як наслідок комерційного (невдалого) розрахунку та власного комерційного ризику. В результаті мають бути закладені підвалини побудови дієвої і конструктивної комунікації між боржником і кредиторами.
У цьому контексті маємо згадати про запровадження незабаром нової системи раннього виявлення ознак і запобігання настання неплатоспроможності підприємців відповідно до принципів Директиви ЄС 2019/1023 про реструктуризацію та неплатоспроможність (далі — Директива). За правилами Директиви, план відновлення платоспроможності боржника, яким може бути передбачено, наприклад, реструктуризація заборгованості, продаж частини активів, прощення боргу тощо, розробляється боржником разом із кредиторами до і з метою уникнення відкриття провадження у справі про банкрутство, що дає змогу боржнику продовжити ведення свого бізнесу зі збереженням репутації, заощадити кошти, які б були витрачені у справі про банкрутство, і генерувати їх для виплат кредиторам. Відповідно кредитори зберігають сталі комерційні відносини і отримують більший рівень задоволення своїх вимог, а процедура відновлення платоспроможності, визначена планом, повністю передбачувана, на відміну від розвитку подій у справі про банкрутство.
Водночас без об’єктивного підходу і прагнення боржника і кредиторів до розв’язання питання запобігання настанню неплатоспроможності боржника, а також без готовності проводити переговори і йти на поступки, використовувати імплементовані принципи Директиви навряд чи буде можливим.
Також із метою усунення в КУзПБ прогалин мають бути запроваджені спрощені процедури банкрутства для мікро- та малих підприємств боржників (далі — ММП). Наразі КУзПБ не розв’язує проблемні питання ММП у сфері неплатоспроможності. Порядок провадження у справі про банкрутство, встановлений КУзПБ, є єдиним для всіх боржників, однак складним, тривалим і дорогим для дрібних боржників. Кредитори також не зацікавлені брати участь у справі про банкрутство ММП через відсутність перспектив отримання не лише задоволення своїх вимог, а й відшкодування витрат, пов’язаних із ініціюванням відкриття провадження у справі.
Відповідно через економічну невигідність застосування процедур до ММП як за ініціативою кредиторів, так і боржників ММП не є суб’єктами процедур банкрутства в Україні. З урахуванням загальновідомих даних про те, що мікро-, малі та середні підприємства є основою розвиненої економіки, без впроваджених процедур звільнення від боргів і виведення неплатоспроможних ММП із ринку, а також без наявних процедур для ММП щодо перезавантаження ведення бізнесу і надання так званого другого шансу, неможливо забезпечити ані економічну стійкість, ані економічне зростання в державі.
Також убачається за необхідне забезпечення належного правового регулювання процедур банкрутства, пов’язаних з іноземними процедурами (транскордонні процедури банкрутства) шляхом внесення змін та доповнень у КУзПБ, зокрема з метою гармонізації національного законодавства у сфері неплатоспроможності із законодавством ЄС. Відповідно до практики застосування чинних положень КУзПБ питання врегулювання зобов’язань боржників з активами за межами України або щодо іноземних боржників у національних судах не вирішуються.
У контексті врегулювання транскордонних процедур банкрутства доцільно розглянути запровадження взаємозв’язку національних реєстрів про банкрутство та Європейського порталу електронного правосуддя для доступу до інформації та будь-яких інших документів, включених до реєстрів неплатоспроможності, встановлення технічних специфікацій, заходів та інших вимог, необхідних для системи взаємозв’язку реєстрів про банкрутство відповідно до ст. 25 Регламенту (ЄС) 2015/848 Європейського парламенту та Ради про провадження у справах про банкрутство, як це передбачено Імплементаційним регламентом Комісії (ЄС) 2019/917 від 4 червня 2019 року. Без такого взаємозв’язку пошук і відстеження активів боржників у транскордонних процедурах банкрутства дієвим не буде.
Водночас під час пошуку шляхів підвищення ефективності застосування процедур банкрутства не можна відкидати чи применшувати також поточні нагальні і проблемні питання, які виникають під час розгляду справ про банкрутство та які потребують як додаткового нормативного врегулювання, так і їх додаткового вивчення чи переосмислення.
Впровадження окреслених удосконалень законодавства і підвищення рівня правосвідомості і обізнаності щодо процедур банкрутства сприятимуть ефективному врегулюванню виконання зобов’язань за допомогою застосування процедур банкрутства.