Після проведення круглого столу щодо обговорення положень законопроекту №4237а «Юридична газета» в форматі бліц-інтерв’ю поспілкувалася з секретарем комітету ВРУ з питань підприємництва, регуляторної та антимонопольної політики Олександром Ковалем. У розмові з виданням депутат акцентував увагу на тому, що вітчизняний бізнес уже давно готовий до подібних змін, і нагадав, чому держава зацікавлена розвивати сферу державно-приватного партнерства
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Сьогодні уже досить багато говорилося про позитивні аспекти законопроекту для розвитку державно-приватного партнерства. Та наскільки самі партнери (держава та бізнес) готові до змін чинного закону? Чи допоможуть вони його реалізації на практиці?
– Сьогодні міністерство сказало, що є 200 робочих договорів по державно-приватному партнерству. За даним минулого року, за наявною в мене інформацією, було 160 договорів по ДПП, але тільки 3 з них працюють по чинному Закону, та й то – друга сторона медалі – нібито по наданню технічної допомоги Україні. Тобто, по великому рахунку, жоден договір по ДПП зараз не працює. Це декларативний закон, і сьогодні про це було чітко сказано.
Чи готовий бізнес до змін? Однозначно готовий, навіть вітчизняний бізнес. Слід чітко розуміти, що Україна вже переросла стадію первинного накопичення капіталу. Друга стадія – це куди застосувати цей капітал: гроші є, і вони повинні працювати. Тому бізнес готовий до нового закону, і давно готовий. Щодо накопичення капіталу в нерезидентів, то там інвестиційних фондів стільки, що потенційні інвестори не знають, куди вкладати кошти. Але тут головне, що вкладення грошей (як українського, так і неукраїнського інвестора) має бути надійним. Перше правило інвестування – це гарантії повернення капіталу. А для цього потрібні зрозумілі і прогнозовані правила гри, по яким інвестор міг би прорахувати перспективи отримання прибутку. Інакше це ніколи не буде працювати.
А от готовності держави ще немає. Далі декларацій про боротьбу з корупцією ми поки що не просунулись. Не виходить просунутись далі декларацій і в тому, щоб зменшити до мінімуму регуляторні функції держави і дати бізнесу можливість свободи. Створення прозорого бізнес-середовища, у якому бізнес міг би розвиватися, все ще залишається справою майбутнього.
Сподіваюсь, що процеси перетворень, які відбуваються в нашій державі сьогодні і пов’язані з підписанням Угоди про асоціацію та вимогами народу, все ж змусять чиновників відійти від практики жорсткого регулювання.
– Якщо після всіх обговорень закон таки буде прийнятий і почне впроваджуватись на практиці, як швидко запрацює вказаний механізм? Як швидко бізнес захоче вкладати свої кошти, а держава – прийняти їх? Чи можна розраховувати на це з наступного року, чи потрібен певний перехідний період?
– Закон вступить в силу після того, як буде підписаний президентом і опублікований в офіційних ЗМІ. Цей закон не вимагає внесення змін в бюджет, але, можливо, потребує змін в нормативних документах міністерств і відомств по процедурах, технологіях, порядку видачі дозволів та ін. Можливо це буде місяць чи квартал, але не більше. Ми стараємося прописати закон таким чином, щоб цей перехідний період був мінімальний. Чим швидше запрацює цей закон, тим швидше Україна матиме можливість отримати справжні інвестиції.
– Ви вважаєте, бізнес не буде боятися вступати в такі правовідносини?
– Зважаючи на теперішню ситуацію, на те, що відбувається на Сході, можливо, частина інвесторів не поспішатимуть вкладати свої кошти. Гроші люблять тишу – це правило банкірів, а фінансують у нас в основному банкіри. Але український бізнес, думаю, що не боятиметься інвестувати у вітчизняну інфраструктуру. А коли всі ті процеси, які зараз так бурхливо відбуваються на Сході України, закінчаться, ми знайдемо порозуміння, припинимо бойові дії, і встановиться мир, це дасть можливість застосовувати новий закон і на Сході також.
– На круглому столі сьогодні багато говорилося про захист права власності, про те, що сьогодні у нас з цим є проблеми. Як Ви вважаєте, чи потрібно впроваджувати окремий напрямок діяльності щодо захисту права власності, наприклад, на рівні уряду?
– Це питання швидше до всіх органів влади – Президента, Верховної Ради, Прем’єра. Необхідні системні зміни в законодавчих актах щодо захисту приватної власності. Чим швидше ми до цього прийдемо, тим швидше почне розвиватися бізнес. А це робочі місця, відрахування в місцеві та центральні бюджети, можливість розвитку соціальних програм і вирішення всіх інших проблем.
– В запропонованому Вами законопроекті передбачені зміни до 9 чинних законів, але не передбачено внесення окремих змін до Земельного кодексу та Закону про інвестиції. Вони непотрібні чи будуть внесені в майбутньому?
– Ми сьогодні багато говорили саме про ці питання. Головна проблема залучення інвестицій – це все ж проблема оформленням землі. І деякі учасники круглого стола вважали, що закон у запропонованій редакції не дасть можливості працювати. Інші ж, особливо ті, хто має досвід роботи, скажімо, в ОМС, впевнені, що він дасть можливість працювати. Думаю, що в цьому питанні ще потрібно трішки глибше розібратися, але вважаю, що ті формулювання, які виписані, дають можливості працювати, і зміни в земельне, в т.ч. кадастрове законодавство не вкрай необхідні. Але це ще попередня думка, надалі ми обов’язково зустрінемося зі сторонами і будемо розбиратися більш детально. На даний момент, після всіх цих обговорень, я вважаю, що вносити зміни і міняти формулювання саме цих законів непотрібно. Але я готовий працювати над цим.
– У законопроекті вказано, що держава буде забезпечувати захист інтересів бізнесу. А хто в такому випадку буде захищати інтереси держави від недобросовісного інвестора?
– Інтереси держави захищені законом. Але ми трохи перезарегулювали, і інтереси держави захищаємо більше, ніж інтереси людей, малого та середнього бізнесу. Я впевнений, що цей закон ні в якому разі не посягає на інтереси держави – він створює паритет між інтересами держави та інвестора.
Давайте розберемося на будь-якому конкретному, найбанальнішому прикладі. Державі цікаво, не вкладаючи гроші, побудувати хорошу дорогу? Це якось ущемить її інтереси? Державі цікаво, щоб завдяки державно-приватному партнерству були знижені тарифи, наприклад, на постачання води? Особливо це стосується Луганської області, в якій водопостачання – одна з найбільших проблем. Державі цікаво, що були створені нові робочі місця? Я думаю, так, адже тоді будуть платитися податок на доходи фізичних осіб та всі інші види податків, які у нас існують. Це відповідає інтересам держави, і її тут не треба захищати. Звичайно, слід контролювати дотримання законності, але це вже компетенція інших державних органів – таких як прокуратура, суди, якщо хтось з чимось не згоден.
– Щодо вирішення спорів між партнерами. Якщо це іноземних інвестор – це, звичайно, міжнародний арбітраж. А якщо це вітчизняний інвестор, буде потрібен окремий суд, чи такі питання будуть вирішуватися в рамках вітчизняної судової системи?
– В законопроекті ми пропонуємо, що якщо в партнерстві є іноземні інвестиції (я не кажу, що це обов’язково), передбачається можливість звертатися в іноземні суди. Хіба це завадить українській правовій системі? Ні. Якщо ми йдемо в Європу, у нас є зобов’язання перед ЄС змінити наше законодавство (закони про прокуратуру, про судоустрій та ін.) під європейські вимоги. Тому, навпаки, це тільки допоможе краще забезпечити інтереси партнерів, якщо між ними виникатимуть спори.
– Тобто можна сказати, що під кожен договір можна буде прописувати окремі умови з конкретним інвестором?
– Звичайно, цей закон про внесення змін до Закону про державно-приватне партнерство є рамковим, він лише визначає загальні «правила гри». І відповідно до них, укладення договору можливе в будь-якій сфері. Я думаю, що кожен договір матиме свої «проблеми» на місцях, які має вирішувати ОМС. Все залежить від бажання і можливостей інвестора. Хтось хоче будувати в Луганську, а хтось – в Західній Україні. І цей закон дозволяє розширити ці можливості до максимуму.
Розмовляла Оксана Іжак,
журналіст "Юридичної газети"