Що змінилося у кримінальній практиці за останні кілька років? Чи почувається бізнес сьогодні захищеним? Як використовують «корупційні злочини» для тиску на підприємців? Про це та багато іншого «ЮГ» розповів керівник практики кримінального права, партнер ЄПАП Україна Сергій Гребенюк.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– У січні 2016 р. Ви стали партнером компанії. Чи відчули якість особисті та професійні трансформації за цей час?
– Відчув, перш за все, що зросло навантаження. І від клієнтської роботи, і від організаційної – взагалі від тих завдань, які ми вирішуємо. Ми зіткнулися з тим, що бізнес саме у цій практиці швидко зростає. У нас вже 8 адвокатів, які займаються саме кримінальною практикою, навантаження у команді досить велике, тому ми завжди приглядаємося до талановитих юристів, які спеціалізуються у цій сфері та добре володіють англійською мовою. Досвід показав, що знайти саме досвідчених кримінальних адвокатів зі знанням мови та досвідом роботи у проектах з іноземним елементом не так просто.
– Які можете виділити основні напрямки кримінальної практики? З якими питаннями клієнти звертаються найчастіше?
– Глобально ми концентруємося на трьох основних напрямках. Перший – традиційне кримінальне право. Мова йде, перш за все, про захист бізнесу в Україні, топові кримінальні справи. Другий – міжнародна кримінальна практика. Це, наприклад, справи по екстрадиції, інші кримінальні провадження з іноземним елементом. За 2 останніх роки у цій сфері було багато цікавого досвіду і по екстрадиції, і по взаємодії з Інтерполом тощо. І третій напрямок – дуже цікаві для нас справи, пов’язані з різного роду антикорупційними розслідуваннями. Ми співпрацюємо з багатьма міжнародними організаціями і компаніями, пов’язаними з проведенням антикорупційних розслідувань. Відповідно, взаємодіємо і з міжнародними юридичними фірмами, державними установами інших країн у цій частині. Такі справи незвичні для нашого ринку і дозволяють нам набувати нового професійного досвіду. Найбільш прогресивною юрисдикцією у цьому плані є США, тому найгучніші антикорупційні розслідування були так чи інакше пов’язані саме з цією юрисдикцією.
– Багато юркомпаній зараз відкривають практику White Collar Crime. З чим, на Вашу думку, пов’язана така популярність цього напрямку?
– Це тренд останніх років не лише в Україні. Світ стає більш відкритим, діє багато різних процедур, які дозволяють виявляти ухилення від сплати податків, відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом, інші незаконні оборудки. Це створює нову парадигму, в т.ч. у кримінальній практиці. Росте кількість подібних кейсів, і не тільки в Україні.
Але у нас ще впливає наша окрема внутрішня ситуація. Якщо бути відвертим, те, що відбувається у останні 2–3 роки у частині ставлення правоохоронних органів до бізнесу, то такої кількості кримінальних проваджень, перевірок бізнес на собі, мабуть, не відчував ніколи. Ми іноді помічаємо, як «проробляються» цілі галузі. Наприклад, починаємо працювати з аграрним сектором, і нам стає відомо, що певний правоохоронний орган пройшовся по всім топовим аграрним компаніям. Кримінальні провадження не мали реального підґрунтя, нагадували схемний підхід і у кінцевому підсумку були закриті, але з особливостями роботи правоохоронної системи довелося познайомитися усім. Це стосується і нерухомості, ІТ та авіаційного бізнесу. Мабуть, дісталося всім. Скажу навіть більше: практично всі компанії, що займаються ІТ, так чи інакше були перевірені через кримінальні провадження.
Та на жаль, необґрунтовані кримінальні провадження – це ще не все. Дуже часто ми бачимо необґрунтовано жорстокий характер дій слідчих. Скажімо, навіщо, коли ти перевіряєш досить сумнівні факти і розумієш, що криміналу в діях компанії може й не бути, ти приходиш з обшуками до директора, бухгалтера, юриста, їх батьків, дідусів, арештовуєш продукцію, рахунки компанії? Зрозуміло, що у більшості випадків це робиться з метою тиску, залякування, створення передумов для корупційних моментів. Хоча, звичайно, бувають ситуації, коли це дійсно потрібно робити в інтересах слідства.
– Можливо, цьому є якесь логічне пояснення?
– Зрозуміло, що Україна зараз переживає важкі часи, і іноді якісь додаткові перевірки з боку силових структур можуть бути аргументовані саме цим. Можливо, у якихось випадках дійсно була необхідність проводити перевірки. Та на жаль, у тих кейсах, з якими нам довелося працювати, претензії до компаній у більшості випадків були абсолютно надумані, не підкріплювалися жодними реальними доказами. За всіма ознаками, ці кримінальні провадження ініціювалися не тому, що виявлялися якісь проблеми, а просто як факт: «Треба порушити кримінальне провадження, давайте подумаємо, на підставі чого, а вже під час розслідування розберемося, у чому саме можна звинуватити».
Враховуючи криміногенну ситуацію у країні, дуже дивує, що значний ресурс правоохоронних органів сконцентрований не на тих напрямках, які дійсно потребують підвищеної уваги, а саме на перевірках бізнесу. Схоже, правоохоронцям більш цікаво перевіряти компанії, розбиратися, як побудований їх бізнес, вишукувати у ньому якісь проблеми. Для чого це робиться, багато хто добре розуміє.
З одного боку зрозуміла, а з іншого незрозуміла гіперактивність СБУ. Була проведена реформа, на законодавчому рівні прийняті дуже непрості рішення, що фактично заборонили цій структурі проводити у межах кримінальних проваджень перевірки бізнесу. Зараз у неї по підслідності не залишилось майже жодної статті, по якій можна було б, як раніше, заходити у компанію і перевіряти її. Це зроблено саме через те, що у СБУ є більш пріоритетні завдання. Проте на практиці ця начебто непогана реформаторська позиція вилилася у дуже дивну ситуацію, коли майже весь бізнес, у т.ч. міжнародні компанії проходили по статтям, пов’язаним із начебто участю у якихось терористичних речах, таких як фінансування тероризму, зміна територіального устрою країни тощо.
Тобто незважаючи на в цілому правильні законодавчі новели, наші доблесні правоохоронні органи так і не змогли відмовитися від «тісного спілкування» з бізнесом. В результаті у нас спочатку всі аграрні компанії виявилися терористами, потім будівельні, а ІТ-фірми взагалі перетворилися на суцільний тероризм. Бо ж не може СБУ зараз просто так почати розслідування по ухиленню від сплати податків – заборонено. А перевіряти бізнес хочеться, тому більшість компаній і викликають раптом підозри у причетності до тероризму.
Зараз в Україні дуже складний період, однак важко однозначно сказати, що з боку держави прослідковується чітка політика, що бізнес (як створений в Україні, так і той, що прийшов з-за кордону, у т.ч. інвестиції) має захист, що проводиться серйозна робота, щоб він почував себе захищеним, а не мішенню, яку кожен намагається атакувати, як правило, з неправомірною метою.
– Але бізнес має якось реагувати на такі речі? Звертатися, наприклад, до суду?
– Відповім конкретним прикладом. Велика міжнародна компанія зіткнулася з ситуацією, коли один із посадовців Мінекономіки вимагав хабар для вирішення певного питання. Коли про це стало відомо, була створена спеціальна робоча група, і правоохоронці мало не благали керівництво компанії сказати конкретно, хто і за що вимагає хабар. Обіцяли гучне затримання і т.п., оскільки з такими явищами слід боротися радикально. Але вирішили проблему через дипломатичні канали, які вийшли на уряд, а той, у свою чергу, пояснив чиновнику, що так робити не можна. Процес вимагання хабара моментально зупинився, і відразу з’явилося законне рішення, яке компанія і намагалася отримати з самого початку.
Ця ситуація добре ілюструє, у яких умовах працює бізнес. Він не довіряє державним інституціям, боїться, що завтра влада зміниться, на місце того чиновника прийде інший і відіграється на компанії «по повній». Тому в 90% випадків навіть великі міжнародні компанії, на жаль, вважають за краще не конфліктувати з владою, у т.ч. правоохоронними органами. А що вже казати про український бізнес, зокрема середній, який просто не може собі такого дозволити. І цим, зрозуміло, користуються. «Наїхали» на 100 компаній, а з них поскаржилися лише 2–4. Таких «наїздів» було б значно менше, якби це було невигідно або небезпечно. Думаю, ми не знайдемо жодного випадку, коли чиновник чи працівник правоохоронного органу поніс серйозну відповідальність за нанесені його необґрунтованими діями збитки. А питання впливу правоохоронної та судової систем на інвестиційний клімат в Україні – мабуть, тема окремої статті.
– За часів Януковича ситуація була така сама? Чи зараз вона покращилася?
– За тих часів ми працювали у багатьох гучних справах. Один з найцікавіших випадків був пов’язаний з міжнародним європейським банком, інтереси якого ми представляли. Він володів БЦ «Леонардо» і універмагом «Україна», і уся система тоді працювала на те, щоб відбувалися речі, які підпадають під ознаки рейдерства, шахрайства тощо.
Якщо порівнювати ті часи і сьогодення, то тоді з таким стикалися здебільшого лише дуже великі бізнеси. Сьогодні ж середній та малий бізнес також не може почувати себе захищеним. Спілкуючись із колегами, прихожу до невтішних висновків: щороку безліч компаній піддаються великій кількості перевірок з боку правоохоронних органів, відкривається багато незрозумілих кримінальних проваджень. Таке враження, що цей процес вийшов з-під контролю, що робиться усе для того, щоб якомога більше бізнесу провести через кримінальні провадження. І мета їх може різнитися.
– Ви як адвокат, партнер юридичної компанії відчуваєте тиск, захищаючи клієнтів?
– По-перше, ми ще далекі від того, щоб правова система працювала так, як вона має працювати. По-друге, правова культура поки знаходиться на тому рівні, коли адвоката продовжують асоціювати з його клієнтом. Це непоганий інструмент для маніпуляцій, і у цьому розумінні певний тиск є. З іншого боку, зазначу, що деякі резонансні справи у нас доходили до офіційних «юридичних» вибачень з боку як ГПУ, так і СБУ, але на прохання клієнтів ці листи не оприлюднювалися. Тобто були випадки, коли керівництво деяких правоохоронних органів адекватно та швидко спрацьовувало, і явно надумані кримінальні провадження оперативно припинялися. Тож є і позитивні приклади.
В цілому високопосадовці, у т.ч. правоохоронних органів, знають, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, якщо хтось виступить із публічною заявою щодо винуватості тієї чи іншої особи до винесення вироку судом, це вже є тиском на суд. На практиці люди потім отримують відповідні рішення, і держава має компенсувати порушення їх прав. Та незважаючи на це, наші посадовці продовжують робити такі заяви. Більше того, в Україні відомі випадки, коли на сторінках керівних осіб силових структур у соціальних мережах інформація з’являлася раніше, ніж фактично були проведені певні слідчі дії. Це свідчить про те, що все відбувається за певним сценарієм, і це ознаки досить дивних речей.
Крім того, інколи стає зрозуміло, що справа не у кримінальному проваджені, а в популізмі. Інформація про ймовірне затримання тієї чи іншої особи миттєво розповсюджується у ЗМІ, і усе це набуває більше характеру піар-акції, ніж належної роботи правоохоронних органів. Оголошують певну людину винною, проводять у неї обшуки, знаходять якісь компрометуючі речі, роздувають це все через ЗМІ, соцмережі, створюють у суспільстві заангажоване ставлення до цієї особи, тобто свідомо йдуть на порушення, щоб показати суспільству певні успіхи.
Спочатку, коли така практика тільки з’являлася, багато хто думав, що, можливо, так і потрібно, що правоохоронці просто виконують свою роботу. Проте сьогодні усім зрозуміло, що така поведінка правоохоронців здебільшого носить ознаки умисних незаконних дій. Часто трапляється так, що речі, які виголошуються публічно (наприклад, про розмір начебто отриманого хабара), потім у матеріалах кримінального провадження взагалі не фігурують. Через це і у слідчих, і навіть у суддів виникає, як то кажуть, когнітивний дисонанс: як може бути, що посадові особи високого рівня озвучили речі, котрі насправді не відповідають дійсності? Існують ніби дві паралельні реальності: те, як є насправді, і те, що показали чи написали у ЗМІ.
За таких умов правоохоронці намагаються зробити так, щоб людина обов’язково потрапила до слідчого ізолятора. Якщо створити там не дуже гарні умови (хоча вони й так жахливі) і натиснути, значно зростають шанси, що людина не витримає і погодиться на «співпрацю». Більшість кримінальних справ взагалі задумуються саме як елемент тиску. Людину затримують, проводять обшук, арештовують майно, а потім кажуть: «Пропонуємо угоду зі слідством: ти маєш нам щось про когось розповісти, і тоді ми тебе відпустимо». Зрозуміло, людина заперечує проти нелогічних аргументів, каже, що не має жодного стосунку до певних подій чи фактів, але їй дають зрозуміти, що вона може це доводити років 10, сидячи у СІЗО. Або може дати такі й такі показання проти певної особи (з якою навіть може бути незнайома) і вже завтра опинитися на свободі.
– Чи змінилася за останні кілька років ситуація з кількістю виправдувальних вироків? Які тенденції можна спостерігати? Чи може прокуратура тиснути на суд, як це було за радянських часів?
– Сказати, що не змінюється взагалі нічого, не маю права – певні позитивні тенденції є. Схоже, «справи Майдану» таки навчили слідчих і суддів, що сьогодні ти виконуєш певні команди, а завтра, можливо, доведеться відповідати за рішення, які ти наприймав. З власного досвіду скажу, що більшість явно незаконних, абсурдних рішень щодо клієнтів раніше приймалися у зв’язку не з корупційною складовою, а з адміністративним тиском на суддю, і у цій частині не можна не відзначити певні покращення.
У той же час, нинішня ситуація відзначається шаленим сплеском популізму, яким, на жаль, грішать не лише політики, для яких це, мабуть, природно, але й керівники правоохоронних відомств. Через це ми нерідко бачимо кримінальні провадження, які не мають юридичного підґрунтя, проте набувають широкого розголосу. У таких випадках прокуратура може передати до суду справу, у якій немає жодних підстав для винесення обвинувального вироку. Потім на суддю тиснуть, але розуміють, що жоден нормальний суддя не погодиться вчинити злочин і винести завідомо неправосудне рішення, тож починають розповідати, що суд куплений тощо, щоб якось пояснити провал справи в суді. Хоча в цілому, на жаль, тренд, що судді бояться розчарувати прокурора, поки зберігається. Іноді це вже цілий ланцюг: спочатку сторона обвинувачення рухає справу без доказів, а потім нічого не залишається, як тиснути на суд, щоб все це не «вилізло».
Юридична спільнота має допомагати та захищати тих суддів, які залишаються Суддями з великої літери і дійсно приймають законні, неупереджені рішення.
– Нещодавно був зареєстрований законопроект №6519, суть якого у тому, щоб не застосовувати заставу до корупційних злочинів. Як це може вплинути на відповідну практику і чи не призведе до порушення прав людини у разі ухвалення?
– На моє переконання, будь-які відходи від тих засад, що закріплені у КПК, у бік обмеження прав і свобод неприпустимі. Ні країна в цілому, ні правова система зокрема до цього не готові. Майже у кожному судовому провадженні ми бачимо намагання сторони обвинувачення зловживати своїми процесуальними правами. Існуюча модель поведінки правоохоронних органів, коли вони тиснуть і на підозрюваних чи підсудних, і на суд з метою винесення «потрібних» рішень, і є відповіддю на ваше питання.
Не думаю, що ми готові зробити міри запобіжного заходу ще більш жорсткими. На мій погляд, система зараз не демонструє можливості і готовності до того, щоб їй можна було довірити це питання. У нашій країні не проблема створити ситуацію, щоб ту чи іншу особу почали підозрювати у скоєнні корупційного злочину. А потім безальтернативно перемістити цю особу до Лук’янівського СІЗО, далекого від європейських стандартів, і створити їй режим катування?. Зрозуміло, що у таких умовах людина не зможе нормально захищатися – вона думатиме лише про те, як звідти вийти. Саме таким чином людей іноді доводять до того, що вони оговорюють себе, визнають те, чого не робили. Тож чи варто закріплювати таку можливість на законодавчому рівні?
– З урахуванням масштабної «діджиталізації», у т.ч. суспільних відносин, чи потребують змін та вдосконалення норми КК та КПК?
– Безперечно! Не можу не відмітити позитивні тенденції, спрямовані, наприклад, на обмеження вилучення серверів, комп’ютерів, обладнання тощо. Гадаю, у цій частині не слід зупинятися. Треба віддати належне і тим змінам, які дозволили проводити допити за допомогою Skype чи інших програм з використанням інтернету. Це успішно використовується на практиці і у деяких випадках однозначно полегшує роботу всіх учасників кримінального процесу.
Та на жаль, були і випадки внесення змін, які є певним відкатом від європейського підходу при розслідуванні кримінальних проваджень. Я вже мовчу про просування змін під конкретні гучні кримінальні провадження чи ситуації, які потім розповсюджуються на всіх.
На сьогодні треба вдосконалювати блок законодавства, який не дозволяв би правоохоронцям тиснути, радикально впливати на бізнес, зловживати. Слід робити кроки у напрямку реальної можливості притягнути працівників правоохоронних органів до відповідальності за явно незаконні дії.
Загалом вважаю, що слід приділяти більше уваги якісним законам та їх реальному застосуванню. Дуже важливе і питання виховання правової культури в суспільстві, поваги до Конституції і прав людини. Важливо навчати правильній філософії роботи правоохоронних органів, судової системи, формувати повагу до чесного судді, прокурора, слідчого, захисника, які ризикують, витримують надмірні навантаження (особливо у нинішні непрості часи), проте добросовісно виконують свої обов’язки, важливу функцію правосуддя.
Суспільство і сторона обвинувачення мають розуміти, що будь-яка особа має право на захист. Вони повинні на практиці застосовувати принцип презумпції невинуватості, поваги до особистості. Насправді сторона обвинувачення, сторона захисту і суд не стоять по різні сторони барикади – саме ефективна робота цього трикутника є основою правосуддя. А якість системи правосуддя є обличчям держави, основою поваги громадян до своєї країни, необхідним, а можливо, і найважливішим елементом подальшого розвитку суспільства, держави, благополуччя громадян. Дуже хочу завершити на позитивній ноті, тож вірю, що все буде змінюватись на краще!