Про особливості укладення шлюбних контрактів, послуги сурогатного материнства в Україні та колізії в Сімейному кодексі «Юридичній газеті» розповіла адвокат, експерт з сімейного права Тетяна Даниленко
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– На сьогодні в Україні при вирішенні сімейних спорів починає набувати розвитку медіація. Фахівці у даній сфері стверджують, що цей спосіб вирішення спорів досить популярний, і якщо медіацію правильно проводити, вона дає успішні результати. Чи доводилося Вам використовувати у своїй практиці медіацію або організувати переговори між сторонами, щоб дійти до компромісного результату?
– Дійсно, медіація сьогодні застосовується при вирішенні спорів досить часто. Нерідко такі спори виникають між чоловіком та дружиною. Питання поділу майна, згідно з Сімейним кодексом, можуть вирішуватись як під час перебування у шлюбі, так і після його розірвання. Тому медіація набула широкого вжитку серед фахівців у галузі права, які часто виступають у ролі медіаторів та за допомогою своїх знань врегульовують у позасудовому порядку питання між сторонами конфлікту. Їм роз’яснюються можливості та способи врегулювання конфліктних відносин, питання щодо розподілу майна, утримання дітей після розірвання шлюбу тощо.
Звичайно, це найоптимальніший спосіб вирішення проблем між подружжям, оскільки судові розгляди, як показує практика, зазвичай тривалі. В Цивільному процесуальному кодексі строк розгляду справи обмежений двома місяцями, та, на жаль, практика показує, що дотриматися рамок зазначеного строку майже неможливо. Наприклад, справа щодо поділу майна може бути ускладнена через збирання доказів, питання оцінки цього майна, тривалістю проведення експертиз, тощо. Все це затягує вирішення питання по суті. Тому якби сторони дійшли консенсусу до судового розгляду – це був би ідеальний варіант.
У деяких справах досягти його вдається, тому буває, що позов залишають без розгляду, або сторони укладають мирову угоду, укладення якої дозволяється на будь-якій стадії судового процесу до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення рішення по справі. Але вирішення конфлікту без судового розгляду стає можливим, лише якщо юрист грамотно надасть консультацію подружжю.
Як правило, за допомогою до медіатора звертається одна зі сторін конфлікту. Основна мотивація – людина не може «достукатись» до свого опонента, пояснити та запропонувати пошук вирішення проблеми спільними зусиллями. Справа адвоката у такому випадку – професійно надати консультацію громадянину, який звернувся за допомогою, запросити протилежну сторону конфлікту, а потім їм обом розповісти, які компромісні варіанти допоможуть знайти вихід із конфлікту.
– Однією з важливих проблем подружжя, що перебуває на стадії розлучення, є поділ майна. Який правовий режим може мати майно, набуте у шлюбі, та як його ділити? Крім того, у сімейному праві є таке поняття, як презумпція спільності майна – розкажіть про нього детальніше. Яке майно не підлягає поділу?
– Відповідно до Сімейного кодексу, майно, що нажите подружжям за час перебування у шлюбі, є його спільною сумісною власністю, якщо інше не передбачено шлюбним договором. Тому поділ майна подружжя у судовому порядку проводиться, як правило, порівну. Щоправда, можливі й виключення. Так, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Також за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Що стосується правового режиму майна, то дійсно існує поняття презумпції його спільності – це і є спільна сумісна власність. Незалежно від того, чи працював хтось з подружжя, чи ні, майно, яке придбане у шлюбі, вважається спільною сумісною власністю. Не підлягає поділу, наприклад, майно, отримане у спадок, та майно, що було придбане за особисті кошти одного з подружжя, страхові виплати, кошти отримані в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішуючи це питання питання, суд встановлює походження коштів – мають бути письмові докази того, що особа, наприклад, до укладення шлюбу мала на банківському рахунку особисті кошти, а в період перебування у шлюбі використала їх. Банківська виписка буде належним тому доказом, і тоді майно, придбане за такі кошти, поділу не підлягає.
– Україна – одна з небагатьох країн світу, яка дозволяє народження дитини за допомогою допоміжних репродуктивних технологій. Якщо доводилося стикатись на практиці, розкажіть про основні проблеми та спори, що виникають у даній сфері. Як держава регулює права сурогатних матерів та сімейних пар або жінок, які вирішили скористатись їх послугами?
– Питання щодо сурогатного материнства також регулюються Сімейним кодексом України. Звичайно, коли подружжя приймає рішення скористатись послугами сурогатної матері, з нею укладається письмовий договір, який обов’язково повинен бути нотаріально посвідчений. Усі питання регулюються саме цим договором – щодо утримання сурогатної матері під час вагітності та інших суттєвих питань, які як біологічні батьки, так і сурогатна матір хочуть завчасно обумовити.
На жаль, у цьому плані наше законодавство недосконале, має багато прогалин. І якщо, наприклад, почнуться судові спори між жінкою, яка народила дитину та біологічними батьками - подружжям, то законодавство належним чином не регулює ці проблеми. Але на даний час у судах не дуже багато подібних справ.
– Розкажіть, будь ласка, про правові аспекти цивільного шлюбу в Україні.
– Існування цивільного шлюбу нашим законодавством визнається. З набуттям чинності новими Сімейним та Цивільним кодексами, проживання чоловіка та жінки разом без реєстрації шлюбу вважається цивільним шлюбом. Але часто у таких пар виникають питання стосовно поділу майна, реєстрації дитини у органах РАЦСу, спадкування у випадку смерті одного з подружжя тощо.
Багато людей, проживаючи у цивільному шлюбі, думають, що вони мають такі ж права, як і подружжя після реєстрації шлюбу. Але це не зовсім так. Скажімо, цивільна дружина чи чоловік, згідно зі спадковим законодавством, мають право на спадкування лише в четверту чергу, і для того, щоб змінити черговість спадкування, необхідно встановити факт проживання однією сім’єю. Після отримання відповідного судового рішення необхідно звернутись з позовом про зміну черговості спадкування. Всі ці дії не потрібно вчиняти особам, які перебували у зареєстрованому шлюбі.
Щодо встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, також є ряд питань. Як правило, коли між подружжям виникає конфліктна ситуація, протилежна сторона конфлікту факту спільного проживання не визнає. Тому інколи буває дуже тяжко довести суду сам факт такого проживання.
Також у цивільному шлюбі складається непроста ситуація з набуттям майна у спільну власність, оскільки договір купівлі-продажу може укладатись на ім’я одного з подружжя, і дозвіл іншого для відчуження не потрібний, а отже один з подружжя може розпорядитись спільним майном.
– Цікаво дізнатися, як на сьогоднішній день держава регулює процес укладення шлюбних контрактів. Опишіть Ваш досвід надання послуг у цій сфері. На Вашу думку, чи готові психологічно наші громадяни до поширеного та постійного використання інституту шлюбного контракту?
– У нашій країні шлюбні контракти, на жаль, укладають рідко. Якби було навпаки, думаю, при розлученнях виникало у рази менше спорів.
Шлюбним контрактом регулюються всі майнові права, які бажає обумовити подружжя. Укладений такий контракт може бути як до, так і після реєстрації шлюбу особами, які досягли шлюбного віку (якщо не досягли – то за згодою батьків або опікунів). Укладається він у письмовій формі й обов’язково нотаріально посвідчується.
Шлюбним контрактом можна визначити статус майна подружжя та врегулювати питання, які не регулюються загальноприйнятими нормами законодавства. Скажімо, у такому договорі може бути прописано, що, наприклад, майно, яке було придбане одним із подружжя до укладення шлюбу, вважається спільною сумісною власністю.
Не можна врегулювати шлюбним контрактом перехід права власності, оскільки це буде «обхід» нотаріально посвідченого договору.
На жаль, повторюсь, в Україні шлюбні контракти укладаються нечасто, хоча з їх допомогою можна було б вирішити ряд проблем, точніше, не допустити їх. Хоча варто сказати, що шлюбний контракт, як і будь-який правочин, може бути визнаний недійсним судом.
– І наостанок – про проблеми позбавлення батьківських прав: причини, процедура, рішення суду.
– Питання позбавлення батьківських прав вирішується виключно у судовому порядку. Щоб порушити це питання, необхідно звернутися до органу опіки та піклування й отримати висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав особи щодо неповнолітньої чи малолітньої дитини. Наш законодавець стоїть на тому, що треба захистити права дитини, тому причини та підстави для позбавлення батьківських прав одного з подружжя треба мати вагомі.
Висновок органу опіки та піклування, щоправда, для суду не є обов’язковим. Якщо суд встановить, що даний висновок є необ’єктивним, він просто не приймається до уваги. При розгляді справи щодо позбавлення батьківських прав судом обов’язково враховуються характеризуючи дані особи відповідача, його ставлення до дитини та ступінь його участі у розвитку, утриманні та вихованні дитини та інші важливі фактори.
Враховується при цьому й думка неповнолітньої дитини, яку суд може допитати у присутності представника служби у справах дітей. Та як би там не було, а суд завжди виходить з того, що підстави для позбавлення батьківських прав мають бути істотні.