 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Можливості охоплюють весь спектр – від фінансової підтримки до внесення змін у національне законодавство з метою полегшення судового процесу.
Попри те, що США не підписали Римський статут, який створив Міжнародний кримінальний суд (МКС), Вашингтон пообіцяв надати необхідну підтримку у притягненні до відповідальності винних у скоєнні воєнних злочинів в Україні. Бет ван Шаак, посол з особливих доручень Державного департаменту США з питань глобального кримінального правосуддя, розповіла головному редактору IWPR Даніелі Пелед про те, які уроки потрібно винести з досвіду правосуддя в попередніх конфліктах і яких форм може мати підтримка США зараз.
Читайте статтю в оригіналі на вебсайті IWPR за посиланням.
Спеціальний трибунал щодо злочину агресії є головним українським завданням. Які шляхи Ви бачите для створення такого трибуналу і як США можуть допомогти в цьому?
МКС не має можливості здійснювати юрисдикцію щодо злочину агресії в цій ситуації, оскільки ні Україна, ні Росія не ратифікували поправки, які набули чинності у 2018 році.
Україна має внутрішнє законодавство, яке дозволяє здійснювати певні провадження. Водночас Україна порушила питання про можливість прийняття резолюції Генеральної Асамблеї ООН, яка б передбачала створення певної форми спеціальної інституції для визначення відповідальності за злочини агресії. Це може бути спеціальний трибунал або певна гібридна структура.
Сполучені Штати дуже зосереджені на підтримці існуючих механізмів і способів притягнення до відповідальності, включаючи підтримку Генерального прокурора в Києві та його команди по всій країні. Ми також привітали початок розслідування МКС в Україні і прагнемо сприяти тому, що роблять європейці, координуючи спільну слідчу групу.
Коли йдеться про спеціальну інституцію, є низка проміжних кроків, які міжнародне співтовариство могло б зробити, поки ми обмірковуємо, яким буде правильний спосіб притягнення до відповідальності винних у скоєнні злочинів агресії.
Голландці дуже допомогли з ідеєю тимчасової прокуратури (IPO), яку вони запропонували розмістити у себе. Це дозволило б об'єднати українських і, можливо, міжнародних прокурорів для вивчення доказів, які існують щодо актів агресії. IPO також могла би визначити хто ще, окрім Путіна, несе найбільшу відповідальність за початок нинішньої військової агресії? Цю роботу можна робити вже зараз, збираючи докази, отримуючи свідчення тощо, поки міжнародне товариство думає, чи варто створювати нову інституцію.
Розглядаючи ці пропозиції, міжнародне товариство має бути дуже пильним щодо обмеженості ресурсів і не применшувати важливість вже існуючих інституцій, які потребують інвестицій та співпраці з боку міжнародного суспільства.
У яких напрямках співпраці з Міжнародним кримінальним судом зацікавлені США?
Історично склалося так, що США підтримували роботу МКС різними способами і це дійсно багатогранна співпраця.
Наприклад, ми постійно закликаємо Судан передати підозрюваних, яким МКС висунув обвинувачення, до Гааги, щоб вони могли постати перед судом відповідно до розслідування санкціонованого Радою Безпеки. Ми можемо брати участь в обміні інформацією, як індивідуально, так і з партнерами. Ми можемо допомогти у розшуку втікачів. Мій офіс адмініструє the War Crimes Rewards Program, яка пропонує винагороду за інформацію, що призведе до арешту, передачі або засудження визначених осіб, яким були пред'явлені звинувачення цілою низкою міжнародних або змішаних судів, включно з МКС. Ми сприяли тому, що Боско Нтаганда, який тоді очолював М23, був доставлений до Гааги, а пізніше – Домінік Онгвен, командир Армії опору Бога, чий вирок був щойно підтверджений в апеляційному порядку МКС.
Зараз ми маємо нове законодавство від Конгресу, яке передбачає, що США можуть надавати певну фінансову підтримку суду, навіть якщо вони не є його членами. Також розглядається питання про те, чи могли б США зробити внесок до Фонду допомоги жертвам, який працює в низці різних країн, включаючи Центральноафриканську Республіку, Демократичну Республіку Конго та північну Уганду, де потерпілі громадяни все ще страждають.
Які уроки можна винести з попереднього досвіду, наприклад, у Сирії, коли йдеться про здійснення правосуддя в Україні?
Конфлікт у Сирії є наочним прикладом того, що трапляється, коли правосуддя та належна підзвітність не стають пріоритетом перед обличчям жорстоких злочинів. Під час розгортання конфлікту багато говорили про притягнення до відповідальності, але жодних конкретних кроків не було зроблено. Натомість конфлікт тільки продовжував метастазувати, не лише між демократичною опозицією та режимом Асада, а поява ІДІЛ призвела до того, що насилля посилилося до неймовірних масштабів.
Зараз ми починаємо бачити ознаки правосуддя в Європі на основі принципів універсальної та екстериторіальної юрисдикції. Правоохоронні органи Німеччини та інших країн змогли співпрацювати з діаспорними громадами, щоб знайти свідків, докази та напрямки розслідування, а також висунути звинувачення проти багатьох осіб, включно з високопоставленими членами режиму Асада. Національна судова система була дійсно єдиним місцем, де ми бачили правосуддя для Сирії.
У 2014 році ми намагалися передати справу до МКС, але Росія і Китай наклали вето на цю резолюцію. А політична воля для створення незалежної судової інституції так і не з'явилася. В умовах бездіяльності Ради Безпеки ООН, Генеральна Асамблея створила IIIM (Міжнародний, Безсторонній і Незалежний Механізм, орган ООН, якому доручено збирати докази на підтримку потенційних судових переслідувань за воєнні злочини, пов'язані з Сирією), який виконав надзвичайну роботу з координації зусиль, виступаючи в ролі зберігання доказів, а також займаючись інформаційно-просвітницькою роботою з місцевими організаціями, що здійснюють збір документації і групами осіб, які пережили трагедію. IIIM працює не лише як своєрідний інформаційний центр, а й як джерело аналітичної чіткості. IIIM може готувати аналітичні звіти, якими можуть користуватися національні прокурори, які можуть бути незнайомі з ситуацією в Сирії, які ніколи раніше не займалися розслідуванням воєнних злочинів або не розуміють, як працює система відповідальності у вищих ешелонах командування.
Отже, за відсутності діяльності МКС або міжнародного трибуналу, міжнародне співтовариство все ж змогло просунути правосуддя вперед і багато в чому відновити принцип універсальної юрисдикції та інші форми екстериторіальної юрисдикції, на які потім можна буде посилатися і в інших конфліктах. Я гадаю, що ми побачимо, як суди всього світу пропонуватимуть варіанти правосуддя за жорстокі злочини, скоєні в Україні.
Ми явно побачимо величезну кількість судових справ. Як українські інституції справляються з цим викликом і як їх підтримує уряд США?
Лінія фронту дійсно буде проходити через українські суди. Офіс Генерального прокурора (ОГП) та Управління з розслідування воєнних злочинів дуже активно виявляють потенційні справи, збирають інформацію та починають висувати звинувачення проти окремих осіб, зокрема й заочно.
США мали давній проєкт з ОГП, який розпочався ще до початку російського вторгнення. Ми підтримували відрядження експертів, які були ветеранами світових трибуналів з воєнних злочинів, для надання допомоги в роботі ОГП.
Після 24 лютого нам довелося масштабувати цей проєкт з огляду на надходження нових справ і реальну потребу визначити пріоритетність розслідувань у межах оперативного правового поля. Сполучені Штати Америки інвестували в цей проєкт 10 млн доларів США, до нас приєдналися ЄС та Велика Британія, які надали власні ресурси та персонал через Консультативну групу з розслідування злочинів проти людяності (АСА). Наразі ACA складається з експертів з усього світу, багато з яких мають досвід у галузі цивільного права, досвід роботи з травмою, досвід розслідування сексуального насильства, знання міжнародного гуманітарного права та Женевських конвенцій, що дає змогу вести ці справи ефективно, але водночас і справедливо з точки зору обвинувачуваних.
До складу ACA входить підрозділ підтримки обвинувачення в Києві, який допомагає у вирішенні деяких загальних стратегічних питань. Але є також мобільні групи правосуддя, які можуть виїжджати на місця, в тому числі одразу після нападів, коли цивільна інфраструктура була навмисно обраною мішенню. Вони можуть працювати пліч-о-пліч зі своїми українськими колегами, щоб заблокувати місце злочину, продумати як збирати докази і допомогти зі структуруванням проведення допитів.
США також співпрацюють зі спільною слідчою групою, яку створили разом європейські країни, Україна та МКС. Ми беремо участь у Мережі Євроюсту з питань геноциду, яка нещодавно провела засідання присвячені Україні, а Міністерство юстиції створило групу з питань відповідальності за воєнні злочини. Колишній «мисливець за нацистами» Елі М. Розенбаум був призначений радником з питань воєнних злочинів Генерального прокурора Мерріка Гарланда.
Правоохоронні органи США розглядають шляхи використання нашого законодавства для потенційного розслідування воєнних злочинів. Нещодавно Конгрес вніс зміни до Закону про воєнні злочини 1996 року. На момент прийняття закону було передбачено лише юрисдикцію щодо воєнних злочинів, коли або злочинець, або жертва є громадянином США. Отже, він не міг бути застосований до більшості воєнних злочинів в Україні, які вчиняються російськими військами проти українських цивільних осіб і військовополонених. Тепер Конгрес скасував цю вимогу щодо громадянства. Якщо обвинувачений, незалежно від громадянства, перебуває на території США і був звинувачений у скоєнні воєнного злочину проти особи, яка знаходиться під захистом незалежно від громадянства, ми тепер маємо можливість розглядати справи в американських судах.
Наше законодавство тепер краще відповідає нашим зобов'язанням за Женевськими конвенціями, а також правовим системам усіх наших союзників, які все частіше порушують справи про воєнні злочини у своїх судах.
Що може зробити Україна з точки зору адаптації свого внутрішнього законодавства, щоб допомогти впоратися з цією величезною кількістю справ?
Існує законопроєкт, який посилить заборону воєнних злочинів у Кримінальному кодексі; додасть злочини проти людяності до категорії переслідуваних злочинів, якої ще не існує в українському законодавстві; посилить відповідальність на рівні командування або вищого керівництва. Ця доктрина дозволяє висувати звинувачення проти керівників, які не здійснюють належного нагляду за своїми підлеглими або не переслідують належним чином правопорушення коли очевидно, що вони відбулися.
Очевидно, що Україна може безпосередньо переслідувати винних осіб, а також тих, хто віддавав накази про вчинення злочинів, що є формою прямої відповідальності. Відповідальність вищого керівника може бути корисною як інструмент кримінального переслідування, коли слідчі не мають доказів безпосередніх наказів, але мають чіткі докази того, що керівник знав про те, що його підлеглий вчинив або збирався вчинити певні правопорушення та не вжив необхідних і належних заходів, щоб запобігти цим правопорушенням або розслідувати їх і притягнути винних до відповідальності, коли це необхідно.
За відсутності змін в українському законодавстві ми можемо передбачити розподіл обов'язків з МКС, який звісно має юрисдикцію щодо злочинів проти людяності і може посилатися на вищу відповідальність згідно зі ст. 28 Римського статуту. У зв'язку з цим можна припустити, що окремі воєнні злочини переслідуватимуться національними судами, а МКС візьметься за осіб відповідальних за здійснення масштабних або систематичних нападів на цивільне населення.
Як ви ставитеся до звинувачень Росії у вчиненні геноциду? Чи вважаєте Ви, що такий підхід може сприяти успішному судовому переслідуванню?
Геноцид – складний для доведення злочин. Він вимагає доказів не тільки насильства, вчиненого проти певної групи, яка перебуває під захистом – у цьому разі це потенційно можуть бути люди етнічного українського походження – але й наміру знищити цю групу повністю або частково.
Ми часто думаємо про геноцид як про масові вбивства. Але Конвенція про геноцид перераховує й інші способи вчинення геноциду, серед яких створення умов життя, спрямованих на знищення групи, нанесення серйозних тілесних чи психічних травм, запобігання дітонародженню в межах групи, а також вивезення дітей. Останнє нагадує російські фільтраційні кампанії і дітей, яких примусово розлучають з сім'єю і нібито «всиновлюють» на території Росії, хоча насправді це є викраденням.
Врешті-решт, прокурори самі визначатимуть чи є у них достатньо доказів, щоб підтвердити кожен з елементів геноциду і особливо це стосується питань відносно намір. Є прокурори, які дійсно прагнуть вийти за рамки закону, щоб скористатися його виразною функцією і зробити заяву, в той час як інші дотримуються більш консервативного підходу. Вони вважають, що якщо вони зможуть отримати вирок за звинуваченням у воєнних злочинах або злочинах проти людяності, вони не будуть витрачати ресурси прокуратури на розгляд справи, яка може виявитися межовою.
Ми бачили це на прикладі багатьох сирійських злочинців, яких переслідують лише за терористичні злочини, а не за воєнні злочини чи інші злочини проти людяності, оскільки досить легко звинуватити їх у членстві певної терористичної групи. Для деяких потерпілих це може бути незадовільним, оскільки ці особи також можуть бути звинувачені у скоєнні актів насильства. Проте для багатьох прокурорів краще отримати швидкий обвинувальний вирок і перейти до наступного злочинця, ніж виконувати важку роботу з доведення статусу збройного конфлікту, а також того, що жертви були «захищеними особами» та було скоєно конкретний воєнний злочин і що відповідальним за нього є обвинувачений.
Прокурори мають різні методи і коли вони стикаються з величезним обсягом справ, вони знайдуть більш доцільний спосіб досягти результату, який забезпечить дотримання закону, але не обов'язково буде таким, яким хотіли б його бачити адвокати.
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Голоси України», який реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії (FCDO).