Про реалії застосування нового КПК та зміни, що відбулися у кримінальному судочинстві, «Юридичній газеті» розповів суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник голови суду Станіслав КРАВЧЕНКО
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Пане Станіславе, як відомо, в основу нового КПК закладався в т.ч. принцип гуманізації. Чи відчутно це у практиці застосування нового кодексу? Зокрема, чи збільшилася кількість виправдувальних вироків з моменту набуття ним чинності?
– На мою думку, твердження про гуманізацію норм Кримінального процесуального кодексу виправдовує себе у повній мірі. І відображено це як у законодавчий, так і правозастосовній площині.
Принцип гуманізації втілений у КПК в різних формах. По-перше, у загальних засадах кримінального провадження, визначених гл.2 І розділу. Зокрема, відповідно до ч.1 ст.8 КПК, кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
По-друге, велике значення має введення інституту слідчого судді, який покликаний здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. По-третє, сторонам кримінального провадження надано рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, що забезпечує втілення принципу змагальності сторін. Важливі моменти також – запровадження таких особливих порядків провадження, як кримінальне провадження на підставі угод, розширення сфери застосування кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
Безперечно, цей перелік можна продовжувати, оскільки на всіх стадіях кримінального провадження відбулося суттєве законодавче реформування, спрямоване на практичне втілення принципу гуманізації та захисту прав людини.
Хочу зазначити також, що одним із найважливіших здобутків нового КПК, що втілюють як принцип гуманізму, так і принцип верховенства права, є законодавче визначення системи захисту прав людини у кримінальному провадженні у відповідності до взятих Україною міжнародних зобов’язань у цій сфері. Зокрема, за положеннями ст.9 КПК суд може належним чином враховувати під час здійснення правосуддя практику Європейського суду з прав людини, на основі загальних засад кримінального провадження вирішувати практично будь-які питання, які неврегульовані або неоднозначно врегульовані нормами кодексу. Встановлення такого порядку надає судам можливість ширше застосовувати міжнародну практику та усуває одну з системних проблем законодавства, яка була притаманна нормам КПК 1960 р. з огляду на наявність у них в тій чи іншій мірі суперечностей з практикою ЄСПЛ.
З моменту набуття чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом суди ухвалюють значно більше виправдувальних вироків, ніж під час дії КПК 1960 р. До прикладу скажу, що якщо за період з 20.11.2012 до 01.09.2013 судами було ухвалено виправдувальні вироки щодо 79 осіб, то з 01.09.2013 до 01.09.2014 – щодо 244 осіб. І ці показники будуть постійно зростати з огляду на відсутність у новому КПК процесуальних механізмів для направлення провадження на додаткове розслідування.
Не слід забувати і про те, що після набуття чинності новим КПК, відповідно до його перехідних положень, багато кримінальних справ продовжували розглядатись у порядку КПК 1960 р. На сьогоднішній день процес розгляду таких справ уже практично завершено, і це дасть можливість у подальшому отримати більш повні статистичні дані, які характеризують зміни у кримінальному судочинстві у зв’язку із застосуванням нового законодавства.
– Наскільки виконуються норми КПК у тій часині, що громадяни, які підозрюються у скоєнні ненасильницьких злочинів, не мають утримуватися у СІЗО?
– Відповідно до статистичних даних, з початку року станом на 1 вересня до суду надіслано матеріали кримінального провадження щодо 101 124 осіб. З них запобіжний захід у вигляді утримання під вартою застосовано до 12 066 осіб. Ще до 6 087 осіб застосовано домашній арешт, а до 13 587 – запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.
У ч.2 ст.183 КПК визначений чіткий перелік осіб, щодо яких законодавством дозволено розглядати питання про застосування запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою. При цьому, за правилами нового кодексу, у більшості випадків, коли до особи застосовано такий запобіжний захід, суд зобов’язаний визначити як альтернативу заставу. Фактично це дає можливість підозрюваному, обвинуваченому обирати, який запобіжний захід до нього буде застосовано. І з наведених мною даних щодо 12 066 осіб, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, значну частину становлять ухвали судів, у яких як альтернативу утриманню під вартою визначено заставу у певному розмірі.
При постановленні у кримінальному провадженні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою слідчий суддя, суд має право не визначити розмір застави лише щодо: 1) злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрози його застосування; 2) злочину, який спричинив загибель людини; 3) особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею. Проте навіть у цих виключних випадках суд може обрати заставу як альтернативний запобіжний захід.
Такий порядок дає можливість забезпечити досягнення завдань кримінального провадження без застосування до особи найсуворішого запобіжного заходу за умови виконання такою особою своїх процесуальних обов’язків.
– Чи здійснюють суди контроль за обґрунтованістю утримання громадянина в місцях попереднього ув’язнення після спливу кожних двох місяців?
– Безперечно. Відповідно до вимог КПК, суд здійснює контроль за обґрунтованістю застосування до особи запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою на кожній стадії кримінального провадження. Якщо слідчий суддя під час досудового розслідування обирає, продовжує, змінює такий запобіжний захід за клопотанням сторони обвинувачення, суд наділений обов’язком, незалежно від наявності відповідних клопотань, до спливу двох місяців з дня обрання чи продовження такого запобіжного заходу розглянути питання про продовження або зміну цього запобіжного заходу.
При цьому варто нагадати, що на суд покладено також обов’язок щодо дотримання розумних строків провадження. Тому, розглядаючи питання про продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, суди зобов’язані враховувати як загальні засади кримінального провадження, передбачені, зокрема, ч.4 ст.28 КПК, яка встановлює обов’язок невідкладного та першочергового розгляду в суді кримінального провадження щодо особи, яка тримається під вартою, так і практику Європейського суду з прав людини за ст.5 та 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.
За статистичними даними, на сьогодні суди задовольняють клопотання сторони обвинувачення про обрання або продовження застосування запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою у 70% випадків. Та постає питання щодо обґрунтованості цих судових рішень, дотримання судами прав та свобод людини. На сьогоднішній день судовою палатою у кримінальних справах ВССУ проводиться узагальнення практики дотримання судами першої та апеляційної інстанцій розумних строків розгляду кримінальних проваджень, у яких обвинувачені тримаються під вартою понад 6 місяців, з метою виявлення проблемних питань, пов’язаних із тривалим розглядом кримінальних проваджень, у яких обвинуваченим обрано такий запобіжний захід. За наслідками проведеного узагальнення судам будуть надані рекомендаційні роз’яснення з приводу проблемних питань, які пов’язані з обґрунтованістю утримання обвинувачених під вартою під час судового провадження.
– А як Ви ставитесь до такого нововведення КПК, як негласні слідчі дії?
– На мою думку, це цілком нормально, адже негласні слідчі (розшукові) дії за своєю суттю є оперативно-розшуковими заходами, в основу яких покладено передбачену законодавством і спрямовану на виявлення, розкриття та припинення протиправних посягань послідовність дій уповноважених суб’єктів із використанням специфічних методів та засобів.
Зазначу, що істотно змінюючи систему слідчих дій за рахунок введення до її складу негласних слідчих (розшукових) дій, законодавець для збалансування системи стримувань і противаг наділив судові органи правом здійснювати контрольні функції під час досудового кримінального провадження. При цьому, на відміну від інших слідчих дій, які здійснюються з дозволу та під контролем слідчого судді, негласні слідчі дії, з огляду на їх специфіку, проводяться з дозволу, крім інших суб’єктів, слідчого судді, спеціально уповноваженого для прийняття таких рішень. Ним, відповідно до ст.247 КПК, є голова апеляційного суду чи інший визначений ним суддя того суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що здійснює кримінальне провадження.
Зауважу, що встановлюючи судовий контроль за проведенням окремих негласних слідчих дій на рівні голови чи визначеного ним судді апеляційного суду, законодавець засвідчив суспільну необхідність у прийнятті виваженого, обґрунтованого, законного та правосудного судового рішення. І практична реалізація цієї норми, за підсумками проведеного узагальнення судової практики, довела свою ефективність.
– Чи можна стверджувати, що процес адаптації до нових кримінально-процесуальних норм завершено? З якими труднощами процесуального характеру стикаються сторони у справі та слідчі судді?
– Гадаю, що цей процес завершено. Зрозуміло, ще є, та й надалі виникатимуть питання у судовій практиці, проте вони не мають системного та всеохоплюючого характеру. Це цілком природно, адже старий КПК, попри більш ніж півстолітню дію, цього також не уникнув, і надалі потребував роз’яснень з питань його застосування. Що ж стосується труднощів, з якими стикаються сторони кримінального провадження та слідчі судді, то до їх переліку варто віднести питання, пов’язані з явкою учасників, відсутність дієвих механізмів своєчасної доставки в судове засідання підозрюваних та обвинувачених та оперативного супроводу кримінальних проваджень тощо.
– Чи проводить ВССУ роз’яснювальну роботу з питань застосування КПК? Ч готуються постанови пленуму з цього приводу?
– У ВССУ, згідно зі ст.32 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», проводиться робота як над узагальненнями судової практики з питань застосування КПК, так і над підготовкою на підставі таких узагальнень постанов пленуму для надання судам нижчого рівня рекомендаційних роз’яснень щодо застосування нового законодавства.
Так, судовою палатою у кримінальних справах, відповідно до плану роботи ВССУ на ІІ півріччя 2014 р., проводяться узагальнення судової практики постановлення виправдувальних вироків за КПК України; забезпечення захисту у кримінальному провадженні; постановлення вироків при розгляді кримінальних проваджень в апеляційному порядку за 2013 та І півріччя 2014 р.; розгляду кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми, за 2013 та І півріччя 2014 р. та інші.
Крім того, зараз готуються до прийняття постанови пленуму ВССУ «Про практику розгляду кримінальних проваджень на підставі угод», «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення», «Про деякі питання застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Також ведеться підготовка до прийняття постанови пленуму «Про практику розгляду слідчими суддями клопотань про проведення обшуку».
Окремо слід наголосити, що суддями судової палати у кримінальних справах забезпечується надання методичної допомоги по застосуванню норм КПК судам нижчого рівня. Часто практикується виїзд суддів до апеляційних судів з метою обговорення нагальних проблемних питань, пов’язаних із застосуванням нового КПК. Така форма надання методичної допомоги є досить ефективною, оскільки вона дає можливість оперативно вирішувати проблемні питання, що виникають під час здійснення правосуддя.
– З огляду на певну практику, що склалася за час дії нового КПК, які недоліки Ви могли б відзначити?
– Дійсно, застосування протягом близько 2 років нового кримінального процесуального закону, узагальнення та аналіз судової практики дає можливість виявити та говорити про наявні у ньому недоліки. Головним з них є неузгодженість положень процесуального закону з іншими нормативно-правовими актами. Наприклад, існує неузгодженість нового КПК із законами «Про оперативно-розшукову діяльність» та «Про контррозвідувальну діяльність» в частині, що стосується проведення оперативно-розшукових заходів, а також контррозвідувальної діяльності за відсутності кримінального провадження як такого та за необхідності отримання дозволу слідчого судді. Також сумнівною є необхідність використання в положеннях закону оціночної термінології, яка лише заплутує правозастосовувача.
Слід сказати й про відсутність чіткої регламентації процесуальних дій окремих органів, в т.ч. на рівні спеціальних законів. Зокрема, відповідно до ст.496 КПК представники служби у справах дітей вправі під час судового розгляду за участю неповнолітнього обвинуваченого заявляти клопотання, ставити запитання неповнолітньому, його законному представнику, потерпілому, свідкам, експерту і спеціалісту, висловлювати думку з приводу найбільш доцільних заходів щодо обвинуваченого з метою його перевиховання. В той же час, законодавцем не закріплено процесуальний статус представника такої служби, не внесено відповідних змін до Закону «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» та не регламентовано їх діяльність у цій частині.
Розмовляв Єгор Желтухін,
журналіст "Юридичної газети"