21 вересня 2020, 13:18

Валерія Коломієць: «Мін'юст дизлайки не демотивують»

Валерія Коломієць
Валерія Коломієць заступниця Міністра юстиції України
Костянтин Ніколаєв
Костянтин Ніколаєв редактор Юридичної Газети

Заступник Міністра юстиції України Валерія Коломієць заходить у свій кабінет зі «Снікерсами» в руці, на якій набите відоме усім татуювання. Менш за все в цей момент вона нагадує високопосадовця. Годину розмови, яка пройшла на тлі пари дитячих малюнків та робочих списків (решта стін пусті, не рахуючи стандартної чиновницької мапи, герба та прапора України), ми розпочали з нещодавнього резонансного «судного дня», а закінчили Торою 


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Валерія Коломієць

— На тлі подій, що розгорнулись у справі «Суркіси проти ПриватБанку», та багатьох інших резонансних справ, як Ви оцінюєте нинішній стан судочинства в Україні?

— Де‑факто в українському суспільстві є великий запит на справедливість. Я прекрасно розумію, чому у людей виникають такі асоціації. Адже, як ми побачили на прикладі історії з ПриватБанком, деякі судді не бояться виносити подібні рішення не лише проти звичайних людей, а вже й проти держави.

З іншого боку, я чітко розумію проблеми, з якими стикається судова влада. На сьогоднішній день є суди, в яких справжній колапс. У них немає колегій, вони завалені провадженнями, судді інколи працюють по 14 годин на день, у них недофінансований апарат (помічники, секретарі), не вистачає коштів на деякі технічні моменти… Тобто є купа проблем (особливо в регіонах, невеличких містечках), які заважають працювати ефективно. Тому казати, що у судовій системі усе погано або, навпаки, все добре, я не можу.

І це один з найбільших викликів, що стоять перед Верховною Радою. 18 листопада будуть парламентські слухання щодо судочинства. Вважаю, що для того, щоб повернути довіру людей до суду, задовольнити їх попит на справжню справедливість, необхідно, насамперед, покращити якість судочинства. Перш за все, укомплектувати суди суддями та застосувати більше механізмів вирішення деяких видів конфліктів у позасудовому порядку. Цьому може сприяти наш, мін'юстівський законопроект про медіацію, що, по‑перше, розвантажить суддів, а по‑друге, дасть людям змогу вирішувати конфлікти у простий і зрозумілий для них спосіб.

— Тобто Ви бачите світло в кінці суддівського тунелю?

— Так, я оптиміст. Справа в тому, що у нас є різні стейкхолдери, які бачать різні способи виходу з ситуації, що склалася в судочинстві. У парламенті хочуть зібрати їх усіх на одній платформі, щоб вислухати та дійти до єдиного стратегічного варіанту. Ми розуміємо, що судова гілка влади незалежна, але Міністерство юстиції (в певній частині), можливо, парламентарі, науковці, експерти хочуть і можуть взяти участь у цій роботі. І це жодним чином не свідчить про зазіхання на її незалежність — це свідчить тільки про те, що ми усі зацікавлені в тому, щоб підвищити престиж, повагу, довіру та справедливість судочинства в Україні.

— До речі, пересічні українці багато в чому складають своє враження про західне правосуддя на підставі серіалів, фільмів. І на обличчях тамтешніх переважно немолодих суддів написано: «досвід», «незалежність», «перед законом усі рівні». Тобто вони викликають довіру. Образ українських суддів, м'яко кажучи, інший…

— Я б не судила про американське судочинство з фільмів. Молодість не означає відсутність компетенції. Досвідченість не означає, що цей досвід завжди гарний. Проблема полягає в тому, що нашим «молодим» суддям немає інколи на кого рівнятися через, повторюся, неукомплектованість суддівського корпусу. Судді, які працюють багато років, бачать, наскільки важко зараз проходять усі процеси, і часто банально приймають рішення піти у відставку. Україні слід залучати молодих та завзятих спеціалістів, які пройшли усі конкурси, комісії та атестації і хочуть виконувати цю дуже складну роботу, але де‑факто їх не призначають. Діючі судді потерпають від величезного навантаження, а інших не призначають. Це замкнуте коло.

— Осінній політичний сезон розпочинається зі змін у регулюванні процедури банкрутства. До кінця року ринок побачить багато новацій. Про що йдеться?

— Це скоріше робочі плани, які ми визначили як пріоритети до кінця року, хоча й розуміємо, що деякі з них будуть втілені у життя вже в наступному. Основні, найцікавіші з них такі.

По‑перше, запуск веб-платформи з питань банкрутства та відновлення платоспроможності. Ми вважаємо, що це дуже важливо, адже такий доступ до інформації впливає на рейтинг Doing Business. Він полегшує кредиторам доступ до усієї належної інформації. Адже зараз є моменти, коли вони не можуть знайти спільної мови, наприклад, з арбітражним керуючим. Це полегшення і для самого арбітражника, який може в електронному форматі вести всі свої справи, мати доступ до реєстрів з однієї точки доступу, а також завдяки цій платформі зможе подавати усю необхідну звітну документацію. Оскільки нинішня платформа застаріла, у кожного арбітражника в офісі зараз є старенький комп'ютер, який використовується виключно для подачі звітності. Зараз вже опрацьовано ТЗ для нового веб-порталу, тривають консультації з різними представниками ринку, як арбітражниками, так і кредиторами, адже у кожного свої інтереси, що там має бути включено. Де‑факто запуск цієї платформи планується до квітня 2021 р., а до кінця цього року, думаю, ми вже зможемо представити її бета-версію.

По‑друге, 11 вересня опублікований наказ, яким ми вносимо зміни до порядку проведення перевірок арбітражних керуючих. Насправді ці зміни не є величезними чи системними, але вони досить важливі. Основними моментами є те, що проаналізувавши протягом року, як це все працює і в самому Мін'юсті, і в Дисциплінарній комісії арбітражних керуючих, ми дійшли висновку, що запропонований раніше механізм визначення місця перевірки арбітражних керуючих не зовсім відповідає завантаженості територіальних відділів Мін'юсту і носить досить сумнівний характер щодо корупційних складових. Тому ми вирішили, що на даний момент усі позапланові перевірки з приводу скарг будуть проводитися не за місцем, де зареєстроване підприємство, яке перебуває, наприклад, у процесі банкрутства. Місце буде визначатися Мін'юстом як єдиним органом управління, який бачить, скільки ті чи інші міжрегіональні управління мають перевірок на даний момент, яка їх завантаженість, які у них штат та спроможність. Тобто усі бажаючі можуть розібратися, чому одного арбітражника відправлено у Дніпро, а іншого у Львів. Приклади ці очевидні, адже Дніпро проводить близько 100 перевірок, тоді як Львів — близько 10.

Окрім того, змінами передбачено, що у своєму акті перевірки комісія має чітко прописувати, чому встановлені порушення у процедурі банкрутства призвели до негативних наслідків для учасників процедури. Це дуже важливо, адже одним з аспектів роботи Мін'юсту у сфері банкрутства є унормування практики комісії з притягнення арбітражних керуючих до дисциплінарної відповідальності. І зокрема, цей пункт про причинно-наслідковий зв'язок — один з елементів того, щоб рішення Дисциплінарної комісії виглядало більш об'єктивним та обґрунтованим для будь-якого стороннього спостерігача.

По‑третє, також заплановані технічні зміни до Кодексу з процедур банкрутства. Це законопроект, який зараз перебуває на розгляді в Кабінеті Міністрів і буде направлений у Верховну Раду.

По‑четверте, наше планування роботи в рамках робочої групи з питань удосконалення законодавства у сфері банкрутства при Мін'юсті. У ній зібрані представники ринку, народні депутати, банкіри, валютні вкладники, арбітражні керуючі, судді. Вже визначено робочий план, згідно з яким саме Мін'юст найбільше зацікавлений у розробці плану виходу з мораторію державних підприємств. І це дуже важливий аспект. Звичайно, тут ми будемо активно співпрацювати з Міністерством економіки. Також ми хочемо розробити спрощені провадження для підприємств з нульовим балансом.

По‑п'яте, запускаємо робочу групу з розробки професійних стандартів для арбітражних керуючих, де дуже важлива роль буде у Національної асоціації арбітражних керуючих. На наше переконання, саме визначення стандартів дозволить розробляти якісні програми підвищення кваліфікації, методичні рекомендації та певні стандарти тих чи інших дій на якихось етапах процедури: банкрутства, відновлення платоспроможності, розпорядження майном. Плюс це дасть можливість самим арбітражним керуючим розуміти, чи впораються вони з великими підприємствами (з величезною кількістю приміщень по всій Україні, інколи грифами «таємно» і таке інше). Зрозуміло, що арбітражний керуючий з невеликим досвідом навряд чи «потягне» таку справу. Тобто усі ці стандарти запроваджуються для того, щоб якнайкраще і найефективніше здійснювати ці процедури для конкретних підприємств.

Валерія Коломієць

— Багато нарікань є щодо дотримання арбітражними керуючими етичних норм…

— Так, але питання, пов'язані з дотриманням арбітражними керуючими Кодексу та етичних норм, повністю покладені на Національну асоціацію арбітражних керуючих України. Тож коли до нас доходять скарги, пов'язані з порушеннями етики арбітражниками, ми направляємо їх до СРО. На самого арбітражника ми можемо впливати тільки у тому випадку, якщо він або вона порушили закон, що призвело до негативних наслідків для підприємств або людей.

— В Україні запущено процес демонополізації ринку продажу арештованого майна. Це потужний крок. Яке значення це має для суспільства загалом та для бізнесу зокрема?

— Це має велике значення. Насамперед, стратегічне. Демонополізація збільшила конкуренцію, що, у свою чергу, призвело до збільшення ціни за лот, а це, зрештою, приводить до збільшення коштів, які можуть повернутись до кредиторів. Демонополізація — це оздоровлення ринку, відновлення довіри людей, щодо яких не були виконані певні зобов'язання, і ознака того, що в Україні все ж можна жити по закону.

Запуск цього процесу тривав так довго (лише моя перша та остання зустріч з цієї тематики, хоча я до самого процесу не була особливо підключена, відбулася рік тому, у вересні 2019 р.) тому, що велика кількість фахівців працювали, щоб все ж вийти на цей результат. Зараз головним завданням є техніка, щоб Openmarket СЕТАМ міг ефективно працювати з ProZorro, але оскільки наказ підписано, і воно буде вирішене.

— Але ж диявол може ховатися у дрібницях…

— Якщо стейкхолдери домоглися, щоб цей наказ був усе ж підписаний, впевнена, що і технічні завдання будуть вирішені якнайшвидше.

— Які найбільші перемоги Мін'юсту за останні півроку, що вже показали результати та стали справді корисні людям?

— Про розробку певних законопроектів говорити не буду, оскільки наша команда подібними категоріями не мислить. Нас більше цікавить те, що вже можна, так би мовити, помацати руками.

Завдяки запровадженню платних камер у СІЗО ми заробили понад 700 тис. грн, що дозволило відремонтувати значну кількість приміщень, у яких люди перебувають на загальних підставах. Цей проєкт багато обговорювали, навіть сміялися, але результат, на мою думку, говорить сам за себе. Я взагалі вважаю, що Денис Малюська — єдиний Міністр юстиції за всі часи незалежності України, який дійсно переймається пенітенціарною тематикою і реально її змінює на краще.

До речі, ще одним досягненням я вважала б те, що завдяки адміністративним заходам у закладах пенітенціарної системи не було поширення коронавірусної інфекції. Як бачимо, це вдалося. Принаймні, ми не чуємо, що тюрми чи СІЗО стали розплідником коронавірусу. Об'єктивно це перемога.

Також за цей час було утворено Комісію з питань виконання рішень ЄСПЛ та завдяки роботі уряду Комітет міністрів Ради Європи припинив нагляд за виконанням 30 рішень у справах проти України. Нагадаю, раніше нас досить часто звинувачували в тому, що ми не виконували рішення ЄСПЛ.

Також Мін'юстом розширено перелік судових експертиз, які можуть проводити приватні експерти. І це не стільки про конкуренцію на ринку, скільки про справедливе судочинство. Візьмемо, наприклад, справу Павла Шеремета. Основний аргумент сторони захисту полягає в тому, що вона не задоволена проведеною експертизою, бо вважає її упередженою. Адвокати по інших справах також часто говорять, що експертизу не можуть проводити інститути, наприклад, при МВС або Мін'юсті. Мовляв, вони є зацікавленими сторонами. Добре, ми в рамках наших повноважень розширили перелік експертиз, які надають більше можливостей реалізувати свої права і стороні захисту та іншим сторонам не лише у кримінальному процесі. У нас немає жодного бажання бути монополістом і чути закиди, що ми якимось чином можемо на все це впливати.

Ще однією перемогою я б назвала роботу органів Державної виконавчої служби. Суми, які вони стягують, збільшились і перевищують минулорічні показники. За півроку це більше 10 млрд грн. Це, насамперед, аліменти та заробітна плата. До речі, можу сказати, що якщо у коментарях на наших соціальних сторінках раніше найбільше скаржились батьки, які недоотримували аліменти, то зараз їх, як на мене, поменшало.

Відзначу і ЄДР. Те, що не могли зробити протягом років, ми запустили буквально протягом трьох діб. Але все одно нам у коментарях пишуть щось на кшталт «ґудзик у вас не там», «колір не той». Дивитися на це і боляче, і смішно. Насправді ми все це ще, так би мовити, «допилюємо», адже могли закрити реєстр на довший час. Але він є, він працює, і будь-хто може отримати повний набір інформації. Так, певні нюанси «вилазять», але ми працюємо і усуваємо недоліки.

— Ви справді так переймаєтесь «лайками-дизлайками» у соцмережах?

— Усі посадовці переймаються. Не вірте тим, хто каже, що їм це байдуже. Ти щиро щось робиш, вболіваєш за свою роботу, згадуєш, скільки часу, нервів витратив, скільки довелося докласти зусиль, провести переговорів з представниками різних відомств, народними депутатами, експертами, представниками громадськості, бізнесу… Потім треба десь «політичну волю» шукати і боротися з «голосів не буде у ВРУ», «не на часі», «давайте почекаємо». А коли виконав увесь цей величезний обсяг роботи, тобі хтось обов'язково за «ґудзик» дорікне.

— Це не демотивує?

— Ні, ми вже навчилися: якщо протягом тижня після зробленого (нехай ніхто і не похвалить) критика переключається на щось інше, значить, результат є, і можна рухатись далі. Насправді я розумію суспільство. Воно, по‑перше, й так перебуває у посттравматичному стані (і не тільки через карантин) і не може бути позитивно налаштоване. А по‑друге, як би нам це подобалося чи ні, але ми перебуваємо на публічній службі у людей, і яким способом вони можуть до нас достукатись, так це і роблять.

— Процес цифровізації сервісів безоплатної правової допомоги (БПД) також можна віднести до перемог Мін'юсту?

— Так. Доступ до БПД розширено за допомогою мобільного додатку. Тепер «кнопка» правової допомоги може бути у кожного в смартфоні. Одним дотиком можна отримати консультацію, правову підтримку. Але роботи саме у цьому напрямку ще вистачає, у Кабміні знаходяться відповідні правові акти. До речі, те, що мобільний додаток працює, нам на одній з робочих зустрічей продемонстрував перший заступник голови Верховної Ради України Руслан Стефанчук — оскільки на його смартфоні є «кнопка БПД». Це було дуже приємно.

— А як щодо якості цієї правової допомоги?

— Ми постійно працюємо над її покращенням. Так, майже 80% з усіх наших правничих послуг надають саме юристи, котрі працюють у системі БПД. Ще раніше ми ввели систему рецензування роботи наших юристів під назвою peer review. Вона дозволяє не лише відслідковувати рівень компетенції наших працівників, але й виявляти потреби у їхньому навчанні, підвищенні кваліфікації та необхідність менторства. Але також ми чудово розуміємо, що найважливішою мотивацією є гідний рівень оплати праці, а в юристів БПД він на сьогодні ледь не найменший з усіх подібних працівників у держсекторі. Тому зараз на погодженні в центральних органах виконавчої влади є постанова, якою ми пропонуємо збільшити оклади юристів БПД.

— Про які суми йдеться?

— У бюро безоплатної правової допомоги юрист може взагалі отримувати виключно «мінімалку», але 4–6 тис. грн можна заробити за рахунок неукомплектованості. Тобто, наприклад, ми можемо взяти 100 юристів, а беремо лише 50 саме для того, щоб вони отримували більш-менш пристойну зарплатню. Звичайно, в таких умовах існує і плинність кадрів. Люди приходять, ми їх вчимо, а згодом вони йдуть на більші зарплати. Що це означає? Це означає, що єдина система, яка за рахунок державних коштів надає будь-якій людині доступ до правосуддя та захисту своїх прав, на сьогодні позбавлена належного фінансування, достатньої кількості кадрів і при цьому не може втрачати у якості надання своїх послуг. Мінфін і Мінекономіки зрозуміли, що ситуація дійсно катастрофічна, почули нас, але, як свідчить проєкт державного бюджету, не до кінця. Є підтримка і народних депутатів, тож на сьогодні будемо працювати більше в цьому питанні уже з парламентом. Якість надання БПД має бути мотивованою. І не тільки тренінгами, а й грошима. Сподіваюсь, що цю проблему, яка існує вже давно, ми нарешті вирішимо, і це ніяким чином не вплине на якість доступу людей до правосуддя.

— Питання в контексті ратифікації Римського статуту. Представник МКС Факісо Мочочоко заявив, що необхідно встановити, чи робить уряд України все для того, щоб розслідувати військові злочини. Тільки у випадку, якщо Україна не може чи не хоче розслідувати їх, до справи береться МКС. Уряд не може чи не хоче займатися цими справами?

— В Україні багато хто ставиться до ратифікації Римського статуту, як до чогось неймовірного, фантастичного та небезпечного. Механізм тут такий: мають бути внесені зміни до КК та КПК, які гармонізують наше законодавство до норм міжнародного гуманітарного права (МГП). Так, у нас є поняття «військовий злочин», але коли ми кажемо, що в Україні фактично відбувається війна, то є й інші складові цього поняття. Тобто це не той розділ КК, який є зараз. Україна зобов'язалась ратифікувати Римський статут (нагадаю, це передбачено Угодою про асоціацію з ЄС), тобто має гармонізувати своє законодавство з міжнародним гуманітарним правом. Це потрібно для кримінального переслідування і покарання людей, які вчиняли військові злочини. Якщо ми з тих чи інших причин не можемо цього зробити, тоді вже включається Міжнародний кримінальний суд. Саме це, гадаю, і мав на увазі представник МКС.

Зараз відповідний законопроект перебуває на розгляді у Верховній Раді. Сам Римський статут надіслано до Офісу Президента. Питання про його ратифікацію я б зараз взагалі не ставила, тому що раніше слід провести його широке обговорення на рівні парламенту, громадськості, усіх зацікавлених осіб. Адже деяким людям (наприклад, добровольцям) вклали в голови, що їх будуть переслідувати. Тобто завдання, яке стоїть перед нами, — не просто передати документ до ОП, а провести певну адвокаційну роботу. Я, наприклад, вже мала зустріч з деякими зацікавленими громадськими організаціями, проте думаю, що до місцевих виборів ця тематика не буде актуальною. Адже це велика розмова, на яку у народних депутатів зараз просто немає часу.

Зауважу, що ратифікація Римського статуту чи інших документів — це не фактор «зовнішнього управління», як дехто вважає. І це не тому, що ми підписали Угоду про асоціацію та інші договори, а тому, що це потрібно саме українцям, аби вони мали той же повний комплекс соціальних, юридичних та інших прав, який мають громадяни інших європейських країн. І саме така й має бути риторика у цьому та інших чутливих питаннях.

— У складі комісії при Президентові України у питаннях помилування Ви заявили, що разом з командою напрацювали комплекс системних змін до механізму помилування. Що це за комплекс і чому, на Вашу думку, він потребує саме системного оновлення?

— Насправді нічого революційного ми не запропонували, хоча бажання таке було. Зайшли з більш прийнятними на даний час пропозиціями, які вже погодили відповідні органи. До того ж, Міністр юстиції подав до Кабміну законопроект, який приводить у відповідність ряд законопроектів щодо прав людини, у т. ч. тих, що стосуються питань утримання осіб в установах виконання покарань, а також прав осіб, яких ув'язнено довічно, що стосуються строків перегляду вироку та інших моментів.

Щодо проблем і відповідних пропозицій комісії, то ми побачили наступне. По‑перше, нерегулярність засідань комісії. Нас можуть збирати час від часу і вручати відразу сотню справ. Ми розуміємо, що це не зовсім вірно і об'єктивно щодо тих осіб, які подалися на помилування. Краще вивчати 30–50 справ раз на два місяці, ніж так, як це проходить зараз… По‑друге, ми не знаємо, чи були наші рекомендації щодо помилування сприйняті позитивно чи негативно в Офісі Президента. Це важливо, адже готуючи рекомендації, ми їздимо до засуджених, спілкуємось з ними, вивчаємо матеріали, слухаємо представників засуджених або, навпаки, потерпілої сторони, які проти клопотання. Тому дуже важливо розуміти результат не тільки нам, а й засудженим. По‑третє, ми рекомендували надати можливість засудженим брати участь у засіданні комісії в режимі відеоконференції. Це заощаджує час, кошти і, головне, дає можливість сформувати об'єктивну думку у всіх членів комісії, а не тільки тих, хто зміг доїхати до засудженого. Є ще деякі рекомендації, які надіслані до Офісу Президента. Чекаємо результат.

— Як справи у Тори? (у червні Валерія придбала пса, якого раніше виставили на продаж на Openmarket CETAM — Ред.).

— Брехати не буду: ще не поїхала і не забрала. Використовувати адмінресурс і змушувати ДВС відбирати її вважаю неможливим. Планую найближчим часом поїхати в цей регіон, та поки не хочу загадувати, коли. Тим більше, що власник Тори намагається її десь переховати. Насправді ми вже визначили, де вона буде проживати — це кінологічна служба при наших установах виконання покарань. Я вже бачила фото. Не знала, до речі, що наші собачки так гарно живуть! Тому коли я, нарешті, до Тори доберуся, про це будуть знати всі!

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати