Про світові тренди у практиці ТМТ, GDPR ЄС та Україну, про створення Вищого ІР-суду та специфіку роботи арбітром Центру ВОІВ «ЮГ» розповів радник, керівник практики інтелектуальної власності/технологій, медіа та телекомунікацій ЄПАП Україна Тарас Кислий
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Пане Тарасе, наскільки в Україні затребувана практика ТМТ?
– Думаю, відповідь очевидна. Юридичні компанії активно впроваджують практику ТМТ та розвивають цей напрямок. До того ж, спостерігається активна міграція ТМТ-юристів від фірми до фірми, що також є однією з ознак популярності. Ринок стає активнішим, а завдання, які ставлять клієнти – складнішими. Загалом, ринок стає більш «просунутим». На ТМТ-практику дійсно є попит, зараз вона виглядає перспективно.
– Назвіть світові тренди в цій індустрії. Чи слідує їм Україна?
– Серед трендів я назвав би велику зацікавленість стартапами. Вважаю, що в цьому сенсі ми у мейнстрімі. Ми маємо молоді бізнес-ідеї, які згодом стають непоганим бізнесом.
– Чому саме стартапи?
– Зараз можна якусь ідею дуже вдало та ефективно змасштабувати. Ще кілька років тому ваша бізнес-ідея не могла швидко охопити велику аудиторію. Щоб отримати якийсь прибуток, потрібно було, щоб ідея або відразу мала високу додану вартість, або вигадувати спосіб, як її можна швидко поширити на велику кількість споживачів. Це було складно. Сьогодні, через колосальний розвиток технології комунікацій, можна зібрати по копійці з усього світу та в результаті отримати чималу суму для реалізації. Саме завдяки такому підходу стартапи стали трендом у всьому світі.
Я часто зустрічаюся з іноземними колегами і в цій галузі у нас багато спільного. Зокрема, вони розвивають підпрактики, які спеціалізуються на роботі зі стартапами, та пропонують недорогі пакетні рішення. Стартапи – це зазвичай ідеї без грошей. Вони залучають фінанси, але досить обмежені у витратах, в тому числі на юридичний супровід.
З-поміж інших трендів також слід відзначити Blockchain, Bitcoin. На мою думку, Україна намагається йти в ногу зі світом. Хоча інколи, здається, цим речам приділяється надмірна увага. Так, це щось нове, цікаве, але дуже часто їхня роль гіперболізується. Тому до деяких інноваційних штук я ставився б з обережністю.
– Ми просто не відстаємо чи можемо задавати певні тренди?
– На нашому ринку в цьому сенсі дуже активний так званий Legal tech, який намагається пропонувати якісь рішення, які потім можна було б використовувати у світовому масштабі. Це дуже амбітна мета. З одного боку, наша слабкість полягає в тому, що українська юриспруденція порівняно молода, не така досвідчена як західна, тому нам складно щось запропонувати міжнародній спільноті. З іншого боку, ми маємо дуже розвинену ІТ-сферу. Значна частина іноземних ІТ-продуктів високої якості звідси, тому я думаю, що цей скажений ентузіазм на місці плюс достатньо сильні ІТ-потужності українського виробництва можуть дати якусь синергію. В результаті щось зможе вистрелити.
– Нещодавно в ЄС набув чинності GDPR. Враховуючи, що Україна давно стала на шлях євроінтеграції, чи потрібно нам розробити подібний нормативний акт?
– За аналогією, рано чи пізно він у нас також буде прийнятий. Закон про захист персональних даних – це насправді багато в чому переклад європейської директиви на цю тему. Зараз ця директива заміняється GDPR. В Україні на державному рівні проголошено вектор гармонізації із законодавством ЄС. Відповідно, одним із кроків буде ухвалення якогось аналогічного документа. Можливо, в уряді знову зроблять переклад і трохи його підкорегують.
Однак тут є одна складність. В Україні дуже слабкий регулятор. В Європі ці органи потужні та працюють на результат. У нас же функція перекладена на омбудсмена, в якого невелика команда. Не можна сказати, що вони погано роблять свою роботу. Ні, вони її виконують так, як виконують, виходячи з їх кількості. Відповідно, буде замало лише ухвалити український GDPR. Потрібно і документ приймати, і розбудовувати державну машину, яка цим займатиметься, адже поки що держава не може забезпечити надійний захист даних. На мою думку, в Украї ні недооцінена сфера захисту персональних даних. Проте це вже буде наступний етап співпраці з міжнародними донорами, коли вони вимагатимуть ефективного захисту персональних даних, прийняття відповідних документів і розвитку інфраструктури.
– Звичайно, запізно ставити питання про необхідність створення Вищого ІР-суду, але за якими принципами його потрібно формувати, щоб до нього була довіра, щоб він дійсно допоміг бізнесу?
– Загалом, створення IP-суду – буде позитивним та важливим досвідом. Недарма його створення є одним з ключових моментів судової реформи. Всі країни, які ставили собі за мету створити ІР-суд, з цим впоралися.
Щодо питання про сприйняття і довіру, напевно, конкурс, як і процес утворення, повинен бути відкритим, має бути максимальний діалог між професійною спільнотою, між тими, хто створює цей суд, а також тими, хто йде до нього. Якщо ці умови будуть дотримані, створення ІР-суду буде успішним.
Звичайно, на шляху реалізації є певні проблеми. Наприклад, значну частину юристів не допустили до конкурсу через те, що однією з кваліфікаційних вимог є наявність адвокатського посвідчення, використання функції адвоката у процесі представництва у справах з питань інтелектуальної власності. Однак відомо, що більшість колег практикували без адвокатського посвідчення, оскільки впродовж останніх 15 років бути адвокатом скоріше означало – бути адвокатом з кримінальних справ.
Нечасто адвокати йшли у цивільний чи господарський процес. Юрист, маючи адвокатське посвідчення, мав би дотримуватись формальних вимог до оформлення та надати документи, що підтверджують повноваження. Навряд чи юристи дотримувались всіх формальностей. Таким чином, дуже мало фахівців, які можуть піти як адвокати суддями до ІР-суду. Тому біда, адже з 200 з лишком кандидатів, здається, лише 10% не судді.
– Це навмисно було прописано чи помилково?
– Насправді, я не впевнений у причинах. Найімовірніше, це зробили помилково, ніхто не замислювався про наслідки. Коли до Верховного Суду оголошувався конкурс, була подібна ситуація – до ВС могли потрапити лише ті спеціалісти, які мали адвокатські посвідчення та певний досвід роботи адвокатом у відповідному процесі. Однак таких осіб було небагато.
Зараз запізно щось змінювати, тому що машина вже закрутилася, заявки подані. До того ж дивним здається той факт, що вченим та науковцям закрили дорогу до ІР-суду. Насторожує, що з тих, хто подався та ймовірно пройде конкурс – 90% чинні судді, значна частина з яких ніколи не розглядала справи з інтелектуальної власності. Відповідно, існує осторога з приводу того, яким буде остаточний результат. Знаю, що наразі конкурсна комісія, яка опікується цим питанням на відбірковому етапі, підготувала детальний тест, який потрібно скласти, щоб пройти на наступний етап. Тож маємо надію, що якщо судді добре підготуються та пройдуть цей тест і не будуть неофітами в цьому питанні, то вдасться поєднати їхній досвід як процесуалістів із практикою з інтелектуальної власності.
Звичайно, досвід – це дуже важливо, але не можна сказати, що інтелектуальна власність є якоюсь terra incognita. Загалом, слід поставити перед собою мету – сісти й вивчити. При цьому вважливо, щоб кандидати не просто готувалися до вступу на посаду, але й щоб вони були відкриті до подальшого навчання. Було б добре, якби на навчальному етапі трійки формували таким чином, щоб до них включали суддю, який має досвід роботи у сфері інтелектуальної власності.
– З цього року Ви включені до списку арбітрів Центу ВОІВ (Всесвітня організація інтелектуальної власності) з арбітражу і посередництва та вже розглянули три доменні спори. В чому полягає специфіка саме Вашої роботи?
– Одна з причин, чому Центру знадобилися мої послуги є те, що окрім юридичного досвіду у сфері ІВ, – я володію англійською, українською та російською мовами, а якась частина справ може розглядатися російською мовою. Наприклад, хтось реєструє домен, який потенційно порушує чиїсь права, у російського реєстратора. Відповідно, арбітражне застереження може допускати розгляд спору російською.
Всі справи, які поки що мені траплялися – це справи саме проти тих, хто реєстрував домени у РФ, а отже, вони мають право на розгляд російською мовою. Ці справи стосувалися використання доменів іноземних клієнтів. Ті, хто реєстрували домени в Росії, дуже добре знали про іноземну особу, чий домен вони намагаються скопіювати. Відповідно, вони знають англійську мову і часто вказують країною проживання США або якусь іншу англомовну країну. Наприклад, в останній справі відповідач нібито проживає в Нігерії, хоча домен він зареєстрував у Москві. Я беру до уваги весь цей фактаж і вирішую, яка мова буде справедливою в тому сенсі, щоб не ускладнювати розгляд. Потрібно уникати надмірного формалізму. Якщо очевидно, що справу потрібно розглядати англійською мовою, так і потрібно зробити.
– Як розвивається судова практика з цих питань в Україні? Наскільки популярний цей арбітраж? Чому?
– Не можу сказати, що вона у нас дуже розвинена. Причин цьому декілька. Вони багато в чому перекликаються з перевагою арбітражу, який надає ВОІВ. Адже там це швидко і дешево, а в Україні – довго, дорого та з непередбачуваним результатом. ВОІВ випускають посібники, в яких розписують складові справи. Переглянувши подібну інформацію, можна спрогнозувати результат розгляду на 90%. У своїх рішеннях арбітри завжди посилаються на попередні рішення.
В українських судах окрім того, що це буде дорого і довго, потрібен ще висновок судового експерта. Для представлення інтересів у суді необхідне достатньо кваліфіковане представництво. Ще одна перевага арбітражу – це безумовне і майже миттєве виконання рішення. Тобто якщо арбітр написав «передати домен заявнику», то протягом 2-3 тижнів він буде у заявника. Якщо ж український суд виніс подібне рішення, то самі розумієте, наскільки може затягнутися його виконання.
Пам’ятаю, якось у нас був спір у справі Yahoo!. Окрім того, що ми цю справу слухали у Господарському суді Черкаської області, виконувати рішення мала відповідна виконавча служба. Потрібно було поїхати та пояснити виконавцям, що таке домен, як його передати тощо. Для мене досі залишається загадкою, чому українська інтернет-спільнота не передала ці спори на вирішення арбітражу. Насправді, дуже багато спорів, пов’язаних з національними доменами різних країн, розглядаються в арбітражі.
– Я правильно розумію, що за цією процедурою українські спори в зоні «ua» також можуть розглядатися в арбітражі?
– Теоретично – так. Фактично, мабуть, ні. Є домени верхнього рівня, загальні «сом, net, biz», які за визначенням потрапляють туди. До того ж є можливість у національних доменів, теоретично це може бути «ua», на рівні своїх правил передбачити, що спір може розглядати арбітраж, і будуть там розглядати. Можливо, це питання віддаленого чи не віддаленого майбутнього, але загалом система себе зарекомендувала як дуже ефективна. Чому б її не розповсюдити на Україну? Насправді, я не бачу для цього якихось перепон.
– Як стають арбітрами ВОІВ? Скільки наразі арбітрів від України?
– Арбітрами стають за рекомендацією інших арбітрів. Свого часу мене порекомендував колега з Фінляндії, коли знадобився арбітр, який володіє англійською та російською мовами. Я з’їздив на так звану ініціацію, що включає курси «молодого бійця», під час яких відбувається розгляд практичних аспектів роботи. Також був курс лекцій від досвідчених чинних арбітрів. Від України наразі два арбітри, але тих, хто володіє і англійською, і російською, загалом три особи.
– Взагалі, які спори розглядає цей арбітраж?
– Спори, які підпадають під його юрисдикцію. Існує перелік доменів, які 100% підпадають – це так звані загальні домени «com, biz, net», які я вже згадував, а також справи про національні домени верхнього рівня. Ці країни на своєму рівні ухвалили рішення, що такі спори будуть розглядатися за цією процедурою. Спори дуже обмеженого характеру. Тобто якщо хтось вважає, що реєстрація якогось домену порушує його права, то ця особа може звернутися до Центру та попросити або анулювати реєстрацію домену, або передати, переделегувати домен на заявника. Центр не розглядає матеріальні спори тощо. Він розглядає лише спори про анулювання та передачу домену. Загалом, може бути три типи рішення: задовольнити позов та анулювати реєстрацію; задовольнити позов і передати домен заявнику; відмовити у позові.
– Наскільки швидко та якісно legal tech змінює вітчизняний юридичний ринок? Чи є загроза для юридичної професії, наприклад, молодших юристів?
– Якщо говорити про видимий сегмент ринку в Україні, мені здається, що є певне перебільшення подібної загрози. Знаєте, трохи нагадує фантастичні чорно-білі фільми про майбутнє, як роботи позбавлять людей роботи. В цьому аспекті фантастики, мені здається, що історія повторюється. Насправді, я дуже сильно сумніваюся, що технологічні зміни залишать людей без хліба. Технології – це та річ, яка дозволить відійти від рутинних процесів, полегшити роботу, зробити її більш ефективною. Я не думаю, що це може призвести до втрати роботи, в тому числі молодших юристів.
Водночас така собі скринька Пандори сучасності – це штучний інтелект, про який всі багато говорять. Насправді він наразі не існує, але гіпотетично може багато чого змінити. По суті це буде унікальне явищем в історії людства.
Звичайно, все інше (наприклад, створення ткацького верстата, парової машини тощо) змінювало та впливало на ринок праці. Я не можу сказати, що за останні роки розвитку нововведення якимось чином погіршили людям життя. Скоріше, навпаки. Приблизно те саме я очікую від legal tech. З’являться інструменти, які полегшуватимуть роботу, але це не означає, що юристи її втратять – просто зможуть виконувати її ефективніше, а хтось матиме змогу або ж буде вимушений переорієнтуватись на інший вид роботи. На початку ХХ століття була дуже популярною та перспективною робота друкарки-машиністки. Де зараз ця професія? Вона трансформувалась у секретаря, помічника, називайте як завгодно, який успішно суміщає набір тексту із іншою роботою. Так само і з розвитком технологій. Робота стане більш ефективною та дешевшою для споживача.
– На Вашу думку, в чому полягають особливості роботи юриста у сфері ТМТ?
– Необхідно постійно бути в курсі того, що відбувається в індустрії. Це стосується не лише законодавчих змін, але й змін, які відбуваються у світі – цікавитися технологічними новинками, технічними рішеннями тощо. Це дозволяє аналізувати, що потрібно клієнту, які у нього можуть виникнути проблеми, як їх краще вирішити. Безперечно, необхідно розуміти, де законодавство недопрацьовує, яких потребує змін тощо. Іншими словами, потрібно бути всередині процесу, бути його частиною.