Про основні новели ГПК, позитивні аспекти введення адвокатської монополії, конкурс до нового Верховного Суду та участь у ньому громадськості «Юридичній Газеті» розповів Голова ВГСУ Богдан Львов.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Богдане Юрійовичу, сьогодні активно обговорюються зміни до Господарсько-процесуального кодексу. Днями відповідний проект Закону №6232 було прийнято в першому читанні. На Вашу думку, документ є цілком досконалим чи потребує доопрацювання?
- Мені здається, що зараз дуже важко говорити про доопрацювання окремих норм. Адже саме Господарський процесуальний кодекс майже повністю був змінений. Фактично, ми маємо взагалі новий кодекс, побудований за новою концепцією, який містить безліч нових норм. На мою думку, немає сенсу зараз говорити про якісь окремі норми, оскільки з’явилося дуже багато нових інститутів.
Передусім, це нові форми провадження, які мають більш регламентований порядок проведення. Можливо спочатку здається, нібито це затягує судовий розгляд, але все це з єдиною метою – підготувати якісне вирішення спору по суті та уникнути підстав для подальшого апеляційного чи касаційного перегляду, або навіть якщо оскарження відбудеться (а право на нього законом передбачено), то щоб не було нових розглядів справи. Все це для того, щоб дотримуватися не букви, а духу закону. На це спрямовано дуже багато новел, у тому числі відповідальність за зловживання процесуальними правами, добросовісне застосування норм тощо.
Впроваджуються майже невідомі для господарського процесу норми, зокрема, «висновок експерта у сфері права», «допит свідків», навіть є така форма як «письмові пояснення свідків», тобто сторона буде брати пояснення та надавати їх суду. Дуже багато нових форм і методів роботи, які працюють в багатьох країнах, але у нас можуть викликати певні викривлення, внаслідок активної творчої складової (не лише у суддів, але й у представників) та низької відповідальності за правомірність поведінки. Це ми зможемо побачити лише в майбутньому, після того як вони почнуть працювати.
- Як Ви загалом оцінюєте цей документ?
- ГПК є логічним продовженням змін до Конституції. Попередній ГПК був дуже коротким та простим. Будь-яка особа, навіть яка не мала юридичної освіти, протягом кількох годин могла освоїти всі процедури, які передбачаються. Проте коли зіштовхуються професійні інтереси двох сторін і кожна демонструє все, що може, то старий кодекс не містить відповідей на нові вимоги. Також він не містить запобіжників протидії якимсь процесуальним диверсіям. Тобто він потребував певної модернізації.
Що ж до продовження логічних змін, впроваджених Конституцією, ми вже продекларували перехід до так званої монополії адвокатури. З цього року в касаційних судах вже запроваджено представництво саме адвокатами. До речі, подібні етапи та зміни відбувалися в інших процесах. Це зараз цивільний процес змінюється менше, ніж господарський, але якщо пригадати 2001 р., тоді ЦПК був дуже істотно змінений, а процедури були ускладнені, що викликало багато нарікань. Однак всі все вивчили, про все дізналися. У будь якому разі є шляхи для вдосконалення, водночас суттєвих нарікань немає.
- Ви торкнулися питання щодо адвокатської монополії. Деякі експерти стверджують, що це ускладнює доступ до правосуддя, а відсутність конкуренції «законсервує» проблеми адвокатури. Яка Ваша позиція з цього приводу?
- Це питання, на жаль, є досить дискусійним, оскільки у світі існують різні підходи. Наприклад, у Великобританії навіть не кожен адвокат має право представляти інтереси в суді, а лише певна частина фахівців.
Насправді, у нас протягом дуже тривалого часу не вимагалося представництво саме адвокатами. Це певною мірою було зрозумілим та відповідало майновому стану сторін і нібито всіх влаштовувало. Однак внаслідок цього ми маємо не дуже високий рівень такого представництва. Поки за повноту дослідження та за його максимальну об’єктивність відповідав суд, то неактивне й некваліфіковане представництво мало другорядне значення.
Зараз однією з суттєвих новел ГПК є виключення суду з учасників процесу. Тобто суд залишається саме судом, а змагатися мають сторони. В цих умовах, безперечно, більш кваліфікована сторона одержує переваги. Це не якісь штучні переваги або дарунок. Це свідчить про високий фаховий рівень сторони, який набувався протягом тривалого часу. Звісно, ці переваги можуть бути реалізовані в тому, що така сторона виграватиме справи частіше.
Ми проголошуємо прагнення справедливих рішень, але в умовах змагальності забуваємо про те, що справедливі рішення будуть залежати менше від суду, а більше – від результатів змагальності сторін. Чим скоріше сторони дійдуть до того, що справедливе рішення є результатом їхньої роботи, тим краще. Для представника його підготовка до справи та спроби виграти цю справу є перевагою. Суд не може виступати на будь-якій зі сторін.
Тут ми, мабуть, переходимо до певної істини - перемогу отримає той, хто краще навчався і краще готувався до розгляду конкретної справи. Безперечно, в таких умовах бажано, щоб і з іншого боку було представництво високої кваліфікації. Тоді можна вести мову про змагальність.
- Ви є кандидатом на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Розкажіть, будь ласка, як відбувався конкурс до цієї структури? Чи відповідають дійсності голосні заяви в деяких ЗМІ щодо його непрозорості?
- Мені здається, що всі голосні заяви – це відгук нашого ставлення до того, що відбувається. Не може наша людина повірити, що їй усе показали. До речі, я особисто вважаю, що прозорість у нас занадто «прозора». Тобто деякі речі, які стосуються, зокрема, сімейного життя, не можуть бути «вивернуті» перед усім суспільством, якщо там немає якихось кримінальних ознак або чогось суспільно-резонансного. Мабуть, це занадто! У світі таке не практикується.
До речі, якщо є якісь зауваження до кандидатів з приводу їхньої підготовки (можливо, могли б бути краще підготовлені), зазначу, що вони змагаються за найвищий суддівський пост у країні, це вже має бути позитивним показником, а не мінусом. Однак, на жаль, вже є приклади, коли фахові і викладачі, і адвокати, і судді, які раніше про себе не чули нічого поганого, зараз після конкурсу повертаються з висновком «недоброчесний». Дуже важко пояснити, що цей термін має значення виключно щодо певного етапу саме цього конкурсу, а не всього їхнього життя.
Вважаю, що в контексті конкурсу є ще над чим працювати. Проте, як я вже наголошував, такої прозорості немає ніде у світі. Можна навіть пожартувати над нашими іноземними колегами-суддями: якщо їхні уряди спонсорують у нас такі прозорі конкурси, можливо, вони їх “відпрацьовують” на нас, щоб згодом піти таким же шляхом. Наших іноземних колег це дуже здивувало б.
- Тобто, на Вашу думку, громадськість не повинна безпосередньо впливати на конкурс?
- Я маю на увазі особливості сімейного або приватного життя, адже навряд чи чоловіку (якщо дружина – суддя) або, навпаки, дружині (якщо чоловік – суддя) буде дуже приємно, коли за ними слідкуватимуть десь у громадських місцях, побуті тощо. На мою думку, це вже занадто! Однак безумовно прозорість у цьому питанні має бути - як на католицьких весіллях: якщо хто знає щось погане, то кажіть зараз або ніколи.
Має бути такий період, коли всі кандидати відомі всьому суспільству, а кожен охочий (окрім державних органів, які просто зобов’язані брати участь у перевірці цих кандидатів) може, якщо йому відома якась інформація, написати листа до ВККС або ГРД. Цей лист повинен бути детально перевірений. Якщо інформація, наведена в ньому, підтверджується і є негативною, то вона має бути доведена до ВККС та розглядатися нею по суті.
Вважаю роль ГРД певною мірою позитивною. Проте поспішаючи, вони роблять помилки, що можуть звести нанівець всю їхню роботу та зробити участь громадськості негативною. Перше, чому необхідно приділити увагу, – це прозорим критеріям, тобто саме тому, на чому вони наполягають, як має діяти держава.
Проте держава зробила більше – відкриті засідання ВККС і водночас ми маємо закриті засідання ГРД. Різниці не розумію. Критерії: кому та що висувається як негатив. Головне – не повинно бути різних підходів. Якщо вже є висновки, то вони мають бути більш-менш однаковими.
На жаль, зараз трапляються випадки, коли одна особа в чомусь звинувачується, а інша, яка чинила так само, – взагалі не згадується. Такі речі також викликають недовіру та руйнують позитивне ставлення до ГРД набагато швидше, ніж це зробили б якісь зовнішні дії.
Наприклад, у 2014 р. судді ВГСУ також намагалися змінити історію суду. Здавалося, ми нібито багато для цього напрацювали. Проте ті складні речі, які ми зробили всередині, ззовні були майже не помітними. Вони відбилися десь у вигляді рішень, у розподілі справ, але, мабуть, не були доведені до суспільства. Зараз ці помилки робить ГРД, вважаючи, що діє правильно, але внаслідок відсутності критеріїв, а часом непрозорих процедур та інколи поспішного підходу до винесення висновків, вона може зруйнувати власну роботу.
- Враховуючи чисельність суддів ВГСУ, зрозуміло, що не всі вони зможуть перейти до нового Верховного Суду. Як Ви бачите подальшу долю таких фахівців? Адже серед них є високопрофесійні судді, які мають 20-30 років стажу суддівської роботи, які знаходилися біля витоків становлення судової системи незалежної України та формування законодавчої бази держави, які пережили не один етап реформування судової системи.
- Насправді, така проблема існує. У минулому році ми втратили дуже багато суддів, адже 57 тих, які зараз залишилися, це вже від 105, які були півтора року тому. Зараз держава і кожен з нас очікує на пенсійну реформу. Лише минулого року в цьому питанні щодо суддів була поставлена крапка. Були введені нові правила. Одні судді звільнилися на старих умовах, інші – залишилися.
Проте цього року це питання знову порушується. Якщо кожного року ми будемо змінювати правила гри, то ми втратимо і решту людей. Хоча на початковій стадії ми вже спостерігаємо розважливість - вже не пропонується розпочати цю реформу з суддів, як було традиційно заведено останніми роками. Якщо так станеться, то у нас буде шанс зберегти професійних суддів, адже наразі втрачають перш за все навіть не вищі, а апеляційні суди.
В загальних судах вже зараз залишилося менше ніж третина складу, в господарських – ситуація трішки краща. Але знову ж таки, якщо на 10-20 років вперед позбавити права на грошове забезпечення, то звільниться і решта.
На жаль, у найближчі 20 років відновити це становище буде неможливо. Молоді судді, які приходять зараз, мають навчитися, отримати досвід, зокрема, від тих, хто міг би безпосередньо підказати. Але цей досвід їм доведеться здобувати самостійно за кордоном, у книжках, адже його не можна отримати в одному місці. Лише потім він розповсюджуватиметься серед інших суддів. Тобто ми можемо протягом року втратити все, а потім витрачатимуться десятиріччя на відновлення більш-менш подібного. Хотілося б вірити, що такого не станеться.
Стосовно вищих судів, то ті судді, які не брали участь у конкурсі до Верховного Суду, або ті, які брали, але не наберуть необхідної кількості балів, можуть бути переведені до інших судів України на вакантні посади (наприклад, до апеляційних судів). Вакантних посад зараз всюди дуже багато.
- Суспільство покладає чимало сподівань на новий Верховний Суд. Які риси, окрім добропорядності та професіоналізму, повинні мати судді ВС?
- Можливо, це не риси, а як би високо це не звучало – жертовність, адже цих людей їхні родини певний час вже не побачать. Це перш за все, викладачі та адвокати, які розпочинають нову для себе діяльність і взагалі не матимуть часу для поступового входження в неї. Як би там не було, але цивільний та адміністративний суд одержать понад 20 тис. справ кожен. В господарському суді ми намагаємося скоротити цю кількість, але 3-4 тис. справ прийдеться передати. І це лише на старті. Але ж постійно надходитимуть нові справи. Потрібно буде впорядкувати нові процедури, яких ще немає, познайомитися з колегами, навчитися працювати в одній команді (тобто знайти в собі сили переконати колегу або погодитися з думкою більшості заради єдності судових рішень та судової практики).
І знову ж таки, повертаючись до вищесказаного, у 2014 р. суддям ВГСУ здавалося, що вони герої, та щось змінюють на краще, зараз такими героями вважають себе члени ГРД. Вони борються за щось, хоча мають усвідомлювати, що справа є спільною і не може бути якоїсь окремої війни, адже нам усім необхідний новий Верховний Суд. Те ж саме має відбутися з колективом ВС, який повинен показати, що це єдиний орган. Розпочнеться це все з ліквідації «спадщини», а 20 тис. справ на 30 осіб (навіть при найбільш полегшених процедурах) – це дуже тривалий строк.
- Як відомо, в конкурсі на посаду суддів ВС беруть участь не лише судді, але і юристи та вчені без відповідного суддівського досвіду роботи. Як, на Вашу думку, це вплине на якість роботи нового ВС?
- У мене є і позитивні очікування, і побоювання. Якщо будуть науковці насправді з науковим складом мислення – це буде на краще, адже додасть теоретичного підґрунтя судовим рішенням. Водночас бажано, щоб це були універсальні науковці, а не ті, що спеціалізувалися на вузькій проблематиці. Важливо, щоб вони одразу розуміли, що перший спір, який хтось програє, вже викличе до них ставлення, як до «поганих хлопців», одразу з’явиться якась інформація негативного змісту. До цього потрібно бути готовими. Проте в майбутньому рівень рішень виправить цю ситуацію. Добрими важко буде залишатися.
Стосовно адвокатів, то у мене є певні побоювання. Особа, яка йде працювати суддею змолоду, одразу готується відпрацювати 20-30 років. З урахуванням того, що 2-3 роки триває навчання, відбір і решта, то змінювати таку роботу кожен рік – не вигідно. Адвокат більше зорієнтований на заробітки. Головна проблематика в тому, щоб зараз відібрали людей, орієнтованих на важку тривалу роботу. Важливо, щоб через кілька місяців вони не сказали: «Ні, це не моє!».
- Як Ви загалом оцінюєте етапи судової реформи?
- Створення Верховного Суду – це не початок судової реформи. Адже були вже попередні етапи, як то закони про відновлення довіри до судової влади, про справедливий суд тощо. Це також були кроки судової реформи. До речі, у цьому напрямку вже зроблено дуже багато. Зокрема, електронний суд, який ми частково впровадили в життя, для багатьох країн західної Європи – це щось таке, про що вони лише мріють. Ми дуже критично ставимося до свого і не цінимо те, що маємо.
Ключове питання – це оцінювання. Оцінювання суддів апеляційних судів. Вищі суди пройдуть це оцінювання в межах конкурсу до Верховного Суду. А головне, після чого вже можна буде говорити про позитив, який ми здобули, чи не даремно був витрачений час та зусилля, – після оцінювання суддів місцевих судів та апеляційних інстанцій.
У нас поки що оголосили недовіру суддям… До речі, це взагалі гостре питання у всьому світі. З посиленням впливу інтернету, відсутністю відповідальності за кожне слово та попитом, насамперед, на негативну інформацію, довіра до суддів зменшилася навіть у США. Вони зараз впроваджують додаткові заходи щодо підвищення довіри. З цього не потрібно робити проблему. Необхідно дуже швидко і без зайвого розголосу позбавлятися тих, хто паплюжить імідж судової системи, та не заважати працювати іншим.
Фахові юридичні видання завжди об’єктивніше ставилися до цієї проблеми. Дуже приємно констатувати, що зараз навіть не спеціалізовані видання стають об’єктивнішими. Сподіваюся, що найближчим часом ми зможемо пишатися тим, що маємо, тим, що зробили самі...