Нещодавно відбувся VII форум з конкурсного права, який став драйвером глобальних змін у цій сфері. Його координатор Ірина СЕРБІН, партнер Ario Law Firm, член ради НААКУ, член правління АПУ, розповіла, як вдалося зруйнувати стереотипи про «нудні» юридичні заходи та вирішити складні професійні питання за допомогою інтелектуальної гри й гумору. Звичайно, ми не змогли оминути й питання виборів до НААКУ, наявних конфліктів та найболючіших точок в роботі арбітражних керуючих.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Ірино, чи вдалося цього року учасникам форуму, як кажуть, випустити пару та загоїти больові точки?
— Думаю, дізнатися про те, чи вийшло в учасників випустити пару, ми зможемо вже під час З’їзду арбітражних керуючих, що пройде 26 листопада. Декілька місяців перед З’їздом, на якому відбудуться вибори до керівних органів НААКУ (Національна асоціація арбітражних керуючих — прим. ред.), спільнота перебувала в якійсь постійній зоні турбулентності. Останніми днями градус напруги зріс настільки, що здавалось, ось-ось вибухне. Але мені здається, що форум трохи знизив цей градус і надав відповіді на дуже складні питання. Ще з самого започаткування цього заходу 7 років тому переді мною, Асоціацією правників України та Ario Law Firm стояла мета створити майданчик, де зможе висловитися кожен. Сьогодні, на мій погляд, ми цієї мети досягли. Саме завдяки палким дискусіям, непростим, але відвертим діалогам з владою та експертним середовищем форум дійсно зміг стати драйвером глобальних змін у сфері конкурсного права. Мова йде, зокрема, про реформу виконання судових рішень та появу інституту приватних виконавців, реформу сфери банкрутства буквально «від а до я», що народжувалися тут.
А ще — відкриті для кожного електронні торги майном банків-банкрутів, а пізніше — взагалі майном усіх підприємств-банкрутів у системі ProZorro. Продажі. Тут ми працювали і досі робимо все, щоб система саморегулювання арбітражних керуючих могла існувати і дійсно бути незалежною не тільки від нинішнього регулятора ринку, а й від внутрішніх перепетій між її членами. Наразі в моїх планах — продовжувати традиції форуму, модернізуючи та розвиваючи цей майданчик.
— Яким чином?
— Наприклад, цього року ми вийшли за рамки традиційних панельних дискусій і частину форуму присвятили брейн-рингу. Так, тій самій інтелектуальній грі. Через фан, гумор, своєрідний тім-білдінг ми спробували розв’язати складні професійні питання. Наскільки це вдалося, покаже час. Крім того, започаткували цього року ще одну професійну нагороду. Відзнаки лідерам галузі ми вручали в т.ч. у кооперації з нашими партнерами — ДП «ProZorro.Продажі». Це унікальна нагорода — молоток, який символізує, що молоточні аукціони відійшли в минуле і залишаються лише як історична пам’ять на відзнаках. Арбітражних керуючих нагородили у 4 номінаціях. Звісно, і наші традиційні «лайки» залишаються в особливій пошані серед спільноти. Я дуже радію, коли бачу ці нагороди на полицях у своїх колег. До речі, зазначу, що ніхто з команди Ario Law Firm не може боротися за цей «лайк». Ми ухвалили таке рішення свідомо, аби уникнути конфлікту інтересів. Отже, ми руйнуємо стереотипи про «нудні» юридичні заходи. Приходьте наступного року, щоб переконатися.
— Кодекс України з процедур банкрутства вже 2 роки в дії. Які його переваги та недоліки у правозастосуванні? Що потрібно, щоб норми Кодексу запрацювали повною мірою?
— По-перше, зверну увагу на те, що Кодекс докорінно змінив професійне життя спільноти. Тим, хто керується в роботі принципами верховенства права, працювати дійсно стало легше. З’явилися правила гри, які якщо не унеможливлюють, то дуже ускладнюють життя нечистим на руку учасникам процедури банкрутства. Багато в чому це стосується електронних аукціонів з продажу майна банкрутів у системі ProZorro.Продажі, що закрили велику кількість прогалин, якими раніше часто зловживали недобросовісні учасники. До появи Кодексу результати сумнівних аукціонів, проведених за зачиненими дверима, могли роками оскаржувалися в судах. Усі ж розуміють, що можна за цей час зробити з придбаним майном? Крім того, система ProZorro.Продажі, можна сказати, захистила арбітражних керуючих, адже раніше у будь-яких питаннях і складнощах, які виникали на етапі підготовки і проведення аукціону, більшою мірою звинувачували тільки арбітражників. Я часто про це казала: більше за юриспруденцію я люблю ринок електронної торгівлі майном.
Ми з командою Ubiz.ua стояли у витоків електронних аукціонів в Україні. І про це я можу говорити годинами, адже електронний майданчик — це не просто місце, де проходить аукціон. Це місце, де майно та бізнеси банкрутів отримують друге дихання. А ще вважаю, що участь у таких аукціонах можуть брати лише ті, хто вміє робити високі ставки по життю, брати на себе відповідальність та перемагати не завдяки, а наперекір. Ці люди близькі мені по духу, це моє середовище. Як арбітражний керуючий, не можу не сказати і про те, на що багато років чекала наша професійна спільнота, — ми нарешті отримали єдину саморегулівну організацію НААКУ. Попри ті незакриті питання, що є наразі, попри наявні конфлікти, яких, напевне, неможливо оминути на стадії становлення нової інституції, ми це отримали. А наскільки зможемо втримати, покаже наша професійна мудрість. Це про безперечні позитиви. Щодо інших питань, то Кодекс удосконалюється, і передбачаю, що цей процес триватиме.
Будуть ще вноситися необхідні «косметичні» зміни. Принаймні, діалог і з владою, і з експертним середовищем не вщухає. До речі, поновилася комунікація зі Світовим банком, що, на мою думку, буде каталізатором необхідних змін. Взагалі я була і залишаюсь противником чіпати Кодекс змінами протягом перших 2–3 років його дії, адже у цей час він має показати себе в роботі. А вже після глибинного експертного аналізу в разі необхідності можна вносити потрібні зміни. Також хочу зазначити, що за ці 2 роки судова практика розставила багато крапок над «і» у правозастосуванні норм Кодексу, що теж є позитивним показником.
— Чого має прагнути спільнота арбітражних керуючих? Що свідчить про успішність реформ у сфері банкрутства?
— Дуже влучно, на мій погляд, з цього приводу висловився мій колега — арбітражний керуючий, член Дисциплінарної комісії В’ячеслав Лецкан. Ми маємо прагнути, щоб наше самоврядування було схоже на роботу швейцарського годинника: чітко, відлагоджено, без збоїв та при цьому непомітно. У нашій справі дуже доречно пролунає медичний принцип «не нашкодь». І лише коли ми досягнемо цієї мети, можна говорити про більш активне делегування повноважень від Мін’юсту до НААКУ. Сьогодні це може здаватися утопією, але я знаю багато професійних колег, які здатні реалізувати це. Керівні органи НААКУ у цій системі мають, у першу чергу, не заважати, а допомагати арбітражним керуючим працювати. На мій погляд, те, як це має відбуватися, добре змогла продемонструвати нинішня Дисциплінарна комісія: виважено, чітко, справедливо, без пафосу.
— Чи є правдивою інформація, що арбітражні керуючі не виносять конфлікти на публічне обговорення? Чому бізнес-середовище ставиться до них, м’яко кажучи, з обережністю?
— Те, що відбувається серед спільноти напередодні З’їзду, я б назвала українською політикою в мініатюрі. Кулуарні ігри, технологія поділу спільноти за регіональним принципом, яка показала свою «ефективність» ще за часів Януковича, переходи на особистості та багато іншого. Замість того, щоб будувати міцну автономну організацію, розв’язувати професійні питання, підвищувати престижність професії, займатися просвітницькою діяльністю, ми змушені вирішувати конфлікти. Причому можу відповідально заявити, що деякі з них створені штучно. Маю надію, що спільнота вміє критично мислити, все бачить і зробить правильний вибір.
— Які наразі найбільш больові точки?
— З’їзд, а точніше, його офлайн-формат. Є колеги, які не погоджуються, що в умовах карантину слід проводити очні збори. Проте реальну та, головне, законну альтернативу такому формату ніхто так і не запропонував. Ті, хто каже, що онлайн-голосування могло б виправити ситуацію, лукавлять, адже прекрасно розуміють, що жодним документом цей формат не передбачений, і замість нового складу керівних органів ми отримаємо судові справи з оскарження результатів голосування, проведеного в незаконний спосіб. Рада не може піти всупереч статуту НААКУ, адже призначення З’їзду є не правом, а обов’язком. Знаєте, які аргументи я чула на це? Мені казали: «Верховна Рада ж інколи може порушувати регламент». Я, звісно, поважаю різні думки та точки зору, але ж вони мають корелюватись із правовим полем. Як я вже казала, нещодавно ми стикнулися ще й з штучним розколом за регіональною ознакою. Сьогодні спільнота реально обговорює якісь «дніпропетровські», «київські», «харківські» групи. Це дуже небезпечний шлях, і ми бачили в розрізі геополітики, до чого він може призвести. При цьому на мої пропозиції навести конкретні факти того, чи є різниця у роботі арбітражних керуючих у конкретному регіоні, мені відповідають, що немає. Так може, слід все-таки включити критичне мислення? Болючим є також питання внесків арбітражних керуючих, яке ми маємо намір розглянути на З’їзді.
— Ви балотуєтесь. З чим йдете на вибори?
— По-перше, зазначу, що рішення знову йти на вибори далося мені непросто з огляду на сказане вище. Що мене мотивувало це зробити? Напевне, вроджений перфекціонізм. Рада пройшла найважче — становлення. Пройшла не ідеально, з втратами, але НААКУ функціонує, і З’їзд має відбутися. Разом з тим, давайте бути відвертими: те, з чим спільнота підходить до з’їзду — жах. Це суцільні конфлікти та непорозуміння. Якщо шукати точку відліку, коли все це розпочалося, то ніхто, напевно, вже й не згадає. Я не хочу, щоб так було й надалі.
Як сказав мій колега, голова ради арбітражних керуючих Києва Сергій Боярчуков, посада голови НААКУ не має використовуватися як кар’єрний трамплін. Слід обирати того, для кого професія арбітражного керуючого — це життя. Я знаю таку людину, вона продемонструвала свою професійність і високі моральні якості у реальних справах — на посаді члена Дисциплінарної комісії. Це В’ячеслав Львович Лецкан. Коли мене обирали на Установчому З’їзді до Ради НААКУ 2 роки тому, основним моїм меседжем було те, що ми не зможемо нічого зробити без підтримки спільноти арбітражних керуючих. З того часу цей меседж не змінився. Адже коли ти в Раді, тобі часом доводиться ухвалювати непопулярні рішення, бо ж розвиток — це зміни, а зміни — це не завжди легко та приємно. Однак лише постійні зміни зможуть привести до бажаного результату.
Рада НААКУ — це люди, які беруть на себе відповідальність проводити ці зміни, комунікуючи та налагоджуючи діалог і з владою, і з експертним середовищем, і безпосередньо зі спільнотою арбітражних керуючих. Спільнота переможе тоді, коли ми навчимося довіряти один одному. Я говорила про це на Установчому З’їзді, наполягаю на цьому зараз і прошу голосувати за мене лише тих, хто готовий довіритися мені та нашій команді, хто поділяє наші погляди і готовий до конструктивного діалогу та роботи. Адже наразі замість того, щоб витрачати свій ресурс на зміни, ми витрачаємо його на демагогію в професійних чатах. Щодо програми нашої команди з конкретними діями, то ми представили її на Форумі з конкурсного права. З нею можна ознайомитися на сайті НААКУ.
— І наостанок про бізнес та особисте. Ви — єдина жінка-партнер у вашій юрфірмі. Як Вам працюється в чоловічому колективі?
— Коротко відповім на це питання цитатою великої письменниці Жорж Санд: «Чого хоче жінка, того хоче Бог». Сподіваюся, мої колеги не образяться.
— Скільки в середньому годин на день Ви працюєте? Як вдається підтримувати worklife balance у ролі партнера, адвоката, арбітражного керуючого?
— Окрім статусу партнера, адвоката й арбітражного керуючого, в мене ще є статус студентки-учениці. Тому іноді мені здається, що годин у добі менше, ніж мені потрібно, аби виконати усе заплановане. І на питання «Як все ж вдається?» я не знаю, що відповісти. Вдається, і все.
— Партнерство — мрія багатьох юристів. Якими рисами треба володіти, щоб досягти цієї мети в сучасному світі?
— Ніколи не стояти на місці, розвиватися. Постійно, без упину. Причому не обов’язково виключно у професійній площині. Шукайте нові грані себе, розвивайте їх, і це допоможе вам у професії та кар’єрі. Для мене справжніми ковтками свіжого повітря свого часу стали програма професійного розвитку «Адвокат майбутнього», Українська школа політичних студій, Aspen Institute Kyiv, Школа СЕО майбутнього Deloitte. Все це — не тільки про нові знання, а й про ціннісно «своїх» людей. До речі, наразі я опановую дещо абсолютно нове для себе, але про це розповім згодом.