20 червня 2022, 15:12

Професор Олександр Мережко: «Ратифікація Стамбульської конвенції – в центрі уваги Євросоюзу»

Олександр Мережко
Олександр Мережко доктор юридичних наук, голова Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва
Ірина Назарчук
Ірина Назарчук журналіст, спеціально для «Юридичної Газети»

Коли рік тому народний депутат, доктор юридичних наук Олександр Мережко ініціював створення міжфракційного депутатського об’єднання «За ратифікацію Стамбульської конвенції», акцентувалося передусім на необхідності попередження домашнього насильства (незалежно від статі кривдника та жертви) всередині України, протидії явищу як такому. Велика війна розширила проблему.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


4273_6213b158d46aa9c98f5ce6a3881a16e0

Позаяк за кордон виїхали сотні тисяч українських жінок, потрібно готуватися, що Україні також за її межами доведеться вимагати посилення відповідальності для кривдників українок. Міжнародну співпрацю для допомоги нашим співгромадянам, які зазнали насильства за кордоном, необхідно посилювати, впевнені українські правники.

20 червня Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Зазначена Конвенція проти гендерно зумовленого насильства більш відома за скороченою назвою Стамбульська конвенція. Шлях до її ратифікації був довгим (цілих 11 років) і тернистим: законопроєкт, з-поміж іншого, повертали на доопрацювання в Міністерство соціальної політики України.

Чи пов’язана ратифікація з тим, що нині ми буквально за крок від кандидатства в члени ЄС? Такий статус Україна може отримати незабаром – на червневому саміті ЄС.

Це та інші запитання «Юридична газета» поставила голові Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, професору Олександру Мережку:

– У 2017 році в Україні було ухвалено Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також прийнято зміни до Кримінального кодексу. Хіба цього недостатньо, щоб усередині країни дати відсіч гендерно зумовленому насильству?

– Закони, що були розроблені урядом, народними депутатами, міжнародними (Рада Європи, ОБСЄ, структури ООН) і громадськими організаціями, залишаються важливими та актуальними. Завдячуючи їм у національному законодавстві знайшла відображення значна частина положень Конвенції. Утім, не всі. Це стосується, зокрема, права постраждалих від насильства на компенсацію від держави. Так, у  ч. 2 ст. 30 окреслено підстави щодо надання саме державної компенсації, що не перешкоджає Сторонам вимагати повернення наданої компенсації від правопорушника – за умови належного забезпечення безпеки жертви.

Водночас в Україні не надається компенсація з державних фондів жертвам насильницьких злочинів, у тому числі домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Це свідчить про відсутність загальноправових механізмів реалізації на практиці зазначеної норми Конвенції.

Тези про «самодостатність національного законодавства»,  «непотрібність» або «надлишковість» міжнародних договорів дуже, як на мене, віддають «російськістю». Адже це в сусідній агресивній державі внутрішнє право ставлять вище за міжнародне. В нашому випадку ратифікація Конвенції підкреслює європейську ідентичність України як держави, в якій немає місця насильству стосовно жінок.

Нагадаю, що Стамбульська конвенція є не тільки головним міжнародно-правовим документом, спрямованим на боротьбу з насильством проти жінок. Вона – другий за значенням після Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод міжнародний договір для європейської системи захисту прав людини. Її значення настільки важливе, що в Раді Європи навіть обговорювалося питання про приєднання до Конвенції як обов’язкову умову членства в цій організації.

– Тобто ратифікація Стамбульської конвенції все ж таки пов’язана з потенційним кандидатством України в члени Євросоюзу?

– У пункті 22 постанови Уряду № 1106 від 2017 року про план заходів на виконання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом міститься посилання на ратифікацію Стамбульської конвенції на виконання ст. 14 Угоди про асоціацію. Крім того, Україна отримала запитання про ратифікацію Стамбульської конвенції у запитальнику від ЄС.

Тобто аспект ратифікації Конвенції – в центрі уваги Євросоюзу, і це має вагоме значення в процесі приєднання до ЄС.

– Конвенція не вимагає внесення змін до національного законодавства про шлюб, сім’ю та всиновлення (удочеріння), а також не пропагує ЛГБТ-ідеологію. В цьому можна пересвідчитись, уважно перечитавши її текст. Чого ще не містить Стамбульська конвенція, але їй це приписують?

Конвенція, наприклад, не просуває ніякої особливої «гендерної  ідеології». Поняття гендеру в документі не замінює визначень «жінка» і «чоловік». Єдине, що вкладається у значення слова «гендер» – це потреба наголосити, що жінка з більшою ймовірністю може зазнати насильства саме через те, що жінка. 

Конвенція не може призвести до загрози концепції родини. Вона взагалі жодним чином не дотична до цього питання, не регулює його, а тому через ратифікацію Конвенції не виникатиме вимога визнавати одностатеві шлюби. 

Зазначу, що разом із законопроєктом було подано перелік застережень та заяв. Вони були частиною ратифікаційного законопроєкту, є засобом припинення маніпуляцій навколо Конвенції.

Наведу одне із проголосованих застережень:

Україна не розглядає жодне з положень Конвенції як таке, що зобов’язує її до зміни Конституції України та Сімейного кодексу України, інших законів України щодо інститутів шлюбу, сім’ї та усиновлення, а також таке, що втручається в право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань.

– Однак деякі держави – члени Ради Європи підписали, але все ще не ратифікували Стамбульську конвенцію. Наприклад, Велика Британія...

По-перше, за моїми даними від британських колег-парламентарів, їхня держава ратифікує Стамбульську конвенцію незабаром.

По-друге, акцентуватися, як мені здається, слід на тому, що більшість країн ратифікували «Стамбулку». Ті, хто не зробили цього, – в меншості, як би опоненти не намагались перебільшити цей список.

Радий тим, що ратифікацією Конвенції Україна підтвердила свій європейський вимір. Тішуся, що навіть у такі, як нині, криваві часи, ми думаємо про майбутнє й дотримуємось міжнародних стандартів прав людини.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати