Скарги на перевірки, митницю, різна взаємодія з правоохоронцями — в бізнес-середовищі України виникає багато запитань. «Юридична Газета» поговорила з бізнес-омбудсменом Романом Ващуком про інвестиції в Україну, цифровізацію, комунікацію з бізнесом, а також чому держава має трохи воску у вухах.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Як під час повномасштабної війни проходить ваша та загалом робота Ради бізнес-омбудсмена?
— Загалом, думаю, ми всі адаптувалися до воєнних умов. Ми протягом перших 10 місяців (з початку повномасштабного вторгнення росії — ред.) впровадили програму, за якою не дотримувалися нашого регламенту, а гнучко реагували на будь-які потреби наших клієнтів. Ми брали не лише скарги, а й намагалися комусь у чомусь допомогти: налагодженні зв’язків, відновленні процесів тощо.
Коли вже почали повертатися податківці, правоохоронці, запрацювали суди, відкрилися реєстри, повернулися до нашої більш традиційної роботи. Що ми побачили? Хоча й був страх і певна метушня в тих перших місяцях, спочатку було таке собі «завішання зброї» в традиційних конфліктних скаргах, які стосуються бізнесу та влади. Але як тільки відновилися перевірки, податкові справи тощо, то старі проблеми почали знову з’являтися.
Ми тепер не надто інакше стоїмо, ніж, скажімо, у грудні 2021 року — якщо йдеться про пропорції, природу справ, скарг тощо. Тобто відбулася стабілізація як у позитивному, так і негативному сенсах цього слова.
— Український бізнес у 2023 році. Які найчастіші проблеми, скарги підприємців і виклики?
— Що стало найбільш очевидним, зокрема, в останні, трохи бурхливі тижні? Це те, що є прямий зв’язок між проблемами поганого адміністрування (з якого виходять і митні, і податкові, й інші скарги) та проблемами правоохоронними. Погане адміністрування — це ґрунт, на якому виростає вразливість бізнесу. Це, так би мовити, «викохують» нон-комплаєнс порушення.
Ніхто не хоче визнати, що просто виконали норми і все в порядку — тоді вже немає за що хапатися. Тому, крім того, що вже під впливом західних програм, комплаєнсу все це виникло, але розуміти та його цінувати — цього поки що не вдалося зробити.
Бачити взаємозв’язок між правочинами, які майже завжди так чи інакше визнають порушеннями, з одного боку, та селективними діями правоохоронців — з іншого… Інциденти останніх тижнів чітко дали розуміння того, що одне тісно пов’язане з іншим.
— Ви зазначали, що на регіональному рівні зростає кількість скарг, зокрема щодо завищення митної вартості та оформлення. Як можна розв’язати проблему?
— Ми бачимо також готовність на центральному рівні ці проблеми розв’язувати. Я тут буду супернеоригінальним: перезавантаження митниці, призначення постійного керівництва, створення для нього відповідних умов праці, можливо, підвищення зарплатні для людей, що працюють.
Усе це має бути задіяним, але найважливіше, я думаю — мати повноправних керівників, які можуть взяти на себе відповідальність за зміни, та їхніх підлеглих, які повинні розуміти, що все надовго та серйозно. А не ротаційна карусель і невідомо хто та як керує.
— Як оціните на сьогодні роботу податкової, Офісу Генпрокурора? Та й загалом усю комунікацію органів, зокрема правоохоронних, із підприємцями?
— Я розумію, що низка речей щодо роботи податкової покращилися, наприклад, технічні. Також запрацювали краще комунікаційні платформи та кол-центри, а це означає, що підприємцям стає легше про щось довідатися. Були також зроблені певні вдосконалення щодо персонального кабінету платника.
Упродовж трьох кварталів зменшувалася кількість невиконаних судових рішень, що завжди було великою проблемою. Тепер ми знову бачимо збільшення, але майже всі вони — з 2023 року. Порушення стають «свіжішими».
Бажання йти на діалог є: ми маємо мінімум що два місяці експертну групу з Офісу Генпрокурора, з якою розбираємо кейси. Є готовність із нами спілкуватися — немає завжди готовності дати нам відповіді на ті запитання, які ставимо. Звичайно, є таємниця слідства, «не можемо розкрити» тощо.
Я думаю, що діалог Генерального прокурора України Андрія Костіна з бізнесом виявився менш жорстким, ніж багато хто сподівався. На попередніх зустрічах пара вийшла. Також він досить емоційно обіцяв, що буде намагатися деякі авгієві стайні «вичищувати».
За законодавством, прокуратура має бути незалежним органом. І щось не дуже видно прикладів, що вона ставила б під сумнів бажання ДБР чи якоїсь іншої установи йти, шукати, хапати тощо людей. Я би побажав колегам із прокуратури більше черпати тієї незалежності, яка в них прописана в документах.
— На вашу думку, чи чує держава бізнес, проблеми підприємців? Чи адекватно реагує на виклики?
— Вона має, я б сказав так, трохи воску у вухах. Я думаю, що держава звикла дивитися на бізнес і трактувати його з презумпцією злої волі: «Всі ці платники справді є людьми, які тільки й мріють про ухиляння від податків». Тому майже будь-які засоби є виправданими, щоб «пришпилити» їх так, щоб вони сягнули глибокої кишені та заплатили державі.
Звісно, війна. Військо, зброя фінансуються з тієї половини, що її заробляє український бізнес (радше, ніж з грошей міжнародних). Отже, важливо ці гроші збирати, але мені здається, що (після того, що ми побачили в перші місяці після початку повномасштабного вторгнення) підхід доброї, а не злої волі може бути стимулятором, навіть мультиплікатором надходжень до державного бюджету. А такий карально-церберний підхід навпаки знеохочує. І хоча нібито робляться величезні зусилля для того, щоб трусити, цифри наче перевиконуються, але не набагато. Я думаю, що країна з презумпцією злої волі ніколи потенціалу ані економічного, ані суспільного не досягне.
— А яка ваша думка щодо проблем, пов’язаних із перевіркою бізнесу?
— Я думаю, що вони мали б відбуватися за якимись критеріями. Наче ці критерії є, але перевірки залишаються незрозумілими навіть для найбільших українських фірм. Найлегше — це йти та перевіряти тих людей, які мають публічні та доступні цифри, та шукати, що десь якась буква чи цифра поставлені не так.
Ми зараз почали розслідування феномену української податкової перевірки. Поки бачимо, якщо дивитися на останні п’ять років, що пропорція донарахувань до грошей, які щорічно поступають у бюджет, залежно від місць і кількості людей, року є приблизно 20:1, 30:1.
Візьмемо приклад перших 10 місяців (ми все ще чекаємо повну річну статистику) 2023 року. Було донараховано в податкових перевірках 46 млрд грн. У бюджет надійшло понад 2 млрд грн. Отже, коефіцієнт корисної дії всієї цієї метушні… Ми пробуємо його розглянути.
Є гіпотеза — ми ще не маємо жодної статистики, яка б це підтвердила. Маючи на увазі, що податкова оплачує самі судові кошти, де вони програють справи… А в податкових справах вони програють від двох третіх до 90% у судах… На рік вони видають 350-400 млн у судових коштах. Врахуйте кошти самих податківців, на які проводять перевірки тих суддів, які потім це все розглядають. Є поки непідтверджена можливість того, що держава працює собі в мінус.
— Останнім часом чуємо про багато корупційних скандалів в Україні. Як, на вашу думку, можна розв’язати ситуацію? Корупція повсюди чи лише на окремих напрямах?
— Корупція зникла з багатьох напрямів через цифровізацію. Цілий комплекс, де раніше було важко, зокрема реєстрація автомобілів тощо.
Ще мої попередники та колеги писали звіт про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України (ДАБІ), а саме як спростити доступ до будівельних дозволів. Зі створеним ДІАМ, новими оцифрованими системами ми, думаю, за друге півріччя або, можливо, за весь 2023 рік не отримали жодної скарги на будівельний дозвіл. Отримали за земельне володіння, але ця проблема, яка була хронічною, значною мірою тепер розв’язана.
— Чи співпрацює Рада бізнес-омбудсмена з Мінцифрою?
— Ми в постійному діалозі та вважаємо себе їхніми добронаміреними критиками (чи критичними добродіями). Зараз ми попросили в Мінцифри дуже багато статистики, але не хочемо робити жодних голослівних тверджень, які б стосувалися певних даних.
Знаємо, що є люди — як у податковій, так і митниці, — які мають новаторські ідеї, намагаються їх просувати, що не дуже часто приймаються. Навіть Мінфін зупиняє корисні ініціативи. Так що не можна говорити, що одні суперпухнасті, а інші — суперчортячі.
— Що ще Україні потрібно зробити, щоб нарешті повноцінно стати членом ЄС?
— Для мене презумпція доброї, а не поганої волі є дуже важливим компонентом. Без цього психологічного моменту дуже багато інструментів не спрацюють. Без зміни менталітету правила не спрацюють.
Мені здається, що дуже важливим є саме те, хто потрапляє на керівні посади, які їхні етика та світогляд. Бо ми вже бачили в минулих турах, скажімо, епопеї БЕБу, що ідея сучасного, західноорієнтованого економічного органу легко може стати профанацією.
— Чи можливо інвестувати у країну під час війни? Якщо я, наприклад, є інвестором зі Словаччини чи Польщі, то на що насамперед варто звернути увагу?
— Потрібно правильно вибирати сектор і мати урядове плече у своїй країні. Якщо ми подивимося на найбільшу цього року (можливо, навіть за останні два роки) комерційну купівлю-продаж, то це історія з lifecell (як писали ЗМІ, французька NJJ Capital погодилася придбати lifecell за $500 млн — ред.). Я думаю, що покупець зрозумів, що тут ринок лише зростатиме. Євроінтеграція означає мати зв’язок з Європою, а якщо є французька фірма, то це сприяє твоїй бізнес-моделі.
Йти в сектор, де раптове масове його знищення є неправдоподібним, розповсюдженим по всій території, де є досить чіткі регуляторні правила.
— А як захистити в цьому контексті свій бізнес? Це мають бути гарні умови, пов’язані зі страхуванням від ризиків?
— Так. І мати дуже хорошу команду юристів.
— Закон про інвестиційні няні. Чи він працює?
— Я думаю, що він, напевно, запрацює в середньо- або довгостроковому майбутньому.
— Як ви вважаєте, загалом Україна зацікавлена, щоб запрошувати великі компанії? Я чув думку, що владі може зараз бути не до цього, оскільки йде війна.
— Мені здається, що це трохи на рівні «ласкаво просимо» на різних форумах. Але не настільки хочемо, щоб змусити своїх же підлеглих чи союзників в Україні перестати прокручувати практики та схеми, які тут панували.
— А що взагалі говорять в іноземних компаніях? Чи готові вони заходити в Україну зараз?
— У них більш вичікувальна позиція. Але й шукають під впливом війни, коли якийсь недооцінений ресурс стане «зайвим» — тоді його можна буде відносно дешевше купити.
Тут цікавим є те, що проблема українських компаній перед лютим 2022 року (занадто мало можливостей кредитуватися, зокрема, і в міжнародних банках тощо) стала тепер певною мірою тимчасовим «островом спокою». Якби всі українські компанії так понапозичали грошей, як це зробили британські, американські чи інші 15 років тому, то тепер була б страшна економічна аварія. А так брак величезних кредитів, які потрібно сплачувати, означає, що власники цих бізнесів не є під таким значним тиском, щоб комусь задешево продавати свої активи. На відміну від греків, португальців тощо у 2008 році, коли на них були такі банківські кредити, що вони мусили продати активи. Мені здається, що зараз таке ми не спостерігаємо щодо України.
— Якою ви бачите роботу Ради бізнес-омбудсмена у 2024 році? Які плани та задуми?
— Ми отримуємо підтримку від ЄС на дворічному циклі. Думаємо набрати людей із більш «відбудовним» функціоналом, наприклад, експертів з управління великими проєктами. Ми маємо дуже кваліфікованих юристів, майже універсальних, але потребуємо трохи більше спеціального знання (зокрема будівельного кодексу; як, скажімо, іноземні та українські ідеї можуть не збігатися тощо).
Рада бізнес-омбудсмена — це люди, які розв’язують проблеми. Однак із цього розв’язання ми робимо певні висновки — з реального життя, живого спілкування з підприємцями, а не конкуруючих презентацій. Ми хочемо превентивно впливати на ці речі.
Підписали меморандуми (наприклад, із Мінвідновлення та Агентством відновлення). Ми хочемо цей функціонал розвинути.
Також виникло питання про Раду підприємців при Президенті України. Ми завжди готові надати інституційну підтримку, щоб від засідання до засідання, від розмови до розмови можна було б щось записувати та мати тяглість у різних місцевих підтримках бізнесу.
Крім цього, йдеться про популяризацію Закону «Про адміністративну процедуру». Це важлива річ, яка й має водночас найнуднішу назву (посміхається — ред.). Там є дуже багато аспектів, де держава мусить дати відповіді громадянам, створити можливість адміністративного оскарження чи якогось фідбеку від громадянина. Потрібно, щоб бізнес і звичайні люди використовували ці ресурси. Ми будемо пробувати, можливо, у більш популярній формі розповісти про це все, бо були залучені до прописування цього Закону. Але тепер потрібно його якось «вирвати» з рук юристів і перекласти на мову бізнесу та звичайних людей.