Нещодавно партнер ЮПФ «Грищенко та партнери», патентний повірений Майя Льгова відсвяткувала свою 80 річницю, а також 50 років роботи у сфері інтелектуальної власності. Зареєстрована М. Льгова як патентний повірений з 1992 р. У 1993 р. стала партнером фірми «Грищенко та партнери». Працювала провідним патентознавцем в українському дослідницькому виробничому об’єднанні «МАСМА», а також була керівником групи в Українському науково-дослідному і конструкторському інституті з розробки машин та обладнання для переробки пластмаси, гуми й шкіри. Проходила стажування у фірмах патентних повірених та в патентних відомствах у Німеччині (1992 р., 1993 р.) та Японії (1997 р.). Є автором багатьох публікацій у професійних журналах колишнього Радянського Союзу та України з питань інтелектуальної власності. З 1994 р. – член Міжнародної асоціації з торговельних марок (INTA), з 1995 р. – член Міжнародної асоціації з захисту інтелектуальної власності (AIPPI). Входить до складу міжнародних організацій «LES» та «UNIION», а також є членом Асоціації Патентних Повірених України. У 2013 р. нагороджена Дипломом учасника Всеукраїнського проекту «VIVAT, Україно! Відзнака духу, доблесті і честі» за особистий внесок у розвиток та розбудову громадянського суспільства України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
ПРО РОЗВИТОК СФЕРИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ, ПАТЕНТ №1, ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ ТА НОВИЙ СУД РОЗПОВІДАЄ М. ЛЬГОВА
- Майє Миколаївно, Ви у професії досить тривалий час. Маєте наукові роботи з питань інтелектуальної власності, що виходили друком ще за часів Радянського Союзу. Розкажіть, як вирішувалися питання захисту прав інтелектуальної власності на зорі незалежності України? З якими проблемами довелось зіштовхнутись нашій державі, «випавши» зі складу «імперії»?
- Дійсно, у професії я досить давно. У цьому році святкую два ювілеї: перший – 80 років від дня мого народження, а другий – 50 років роботи у сфері інтелектуальної власності. У 1966 р. я абсолютно випадково потрапила до патентного відділу одного з науково-дослідних інститутів України. За роки роботи я на власні очі бачила увесь шлях розвитку патентної системи незалежної України.
Відзначу, що за радянських часів ця система мала певну особливість. Торговельні марки тоді практично не відігравали будь-якої ролі через специфіку радянської торгівлі. А ось право власності на винаходи та корисні моделі належало переважно державі й отримати гідну авторську винагороду за винахід було досить нелегкою справою. Часто винахідницька ідея належала науково-дослідним інститутам, а сама новинка оплачувалась у розмірі близько 2 тис. рублів. І лише один раз нашому патентному відділу вдалося отримати авторську винагороду 20 тис. рублів, що на той час було феноменальною сумою.
Однак, я не скажу, що патентна сфера в Радянському Союзі перебувала у стані застою. Наприклад, ми проводили ґрунтовні дослідження царини кон’юнктурних інтересів, встановлюючи коло осіб, які могли б зацікавитися винаходами вчених. Зокрема, цій тематиці були присвячені 2 з моїх 15 наукових робіт, що вийшли друком за радянських часів, серед яких брошура «Конъюнктурная информация. Её использование при проведении патентных исследований».
Також на увагу заслуговує інша моя стаття – «Информационно-поисковый язык классификационно-дескрипторного типа. Использование его для создания информационно-поисковой системы в патентном фонде», яку я написала, послуговуючись знаннями, отриманими під час навчання в університеті за фахом «Спеціаліст прикладної, структурної та математичної лінгвістики».
Цікавим було й технічне забезпечення робочого процесу. Скажімо, дипломну роботу (програмний переклад з російської на українську мову) мені довелося робити в інституті кібернетики, де у 70-метровій залі знаходилась одна електронна машина БЕСМ, на якій ми налагоджували програми. Тоді це було якимось неймовірним технічним досягненням. Сьогодні тим, хто має невеличкі планшети, мій захват зрозуміти важко (сміється).
Отримавши незалежність, Україна мала перейняти європейські патентні традиції. Володільцем прав інтелектуальної власності почали визнавати приватну особу (частіше йдеться про юридичних осіб), яка сама була винахідником або ж замовником винаходу з отриманням права власності на нього. Більшість патентознавців сприйняли ці зміни досить позитивно. Певною мірою вони були готові та навіть очікували на них, адже орієнтування на приватних осіб-володільців прав на винахід, корисну модель було характерним для більшості європейських країн, а також США, Японії, Китаю тощо.
- Які найважливіші події у сфері патентного права, що відбулися в перші роки незалежності України, Ви можете виокремити?
- Найважливіші події відбулися раніше. У 1991 р. в СРСР з’явився документ, яким запроваджувався інститут патентних повірених. До цього моменту патентними питаннями переймались патентознавці. Тоді ж було прийняте рішення про видачу патентів на ім’я приватних осіб.
Після розпаду СРСР першим Президентом Л. Кравчуком (десь у травні місяці) був виданий наказ, у якому йшлося про те, що всі отримані в СРСР охоронні документи на об’єкти інтелектуальної власності є чинними на території України. Метою підписання акту стало збереження прав на українські винаходи, отриманих у Москві.
Наступним кроком стала розробка тимчасового положення про захист прав інтелектуальної власності від 18.09.1992 р. Далі з’явились окремі закони про знаки для товарів і послуг, винаходи та промислові зразки. Тоді ж було означено, що патентні повірені наділяються правами на представництво інтересів заявників як з України, так і з інших держав. З моменту набрання чинності тимчасовим положенням розпочався прийом документів від охочих стати до лав патентних повірених.
На той момент я працювала в кооперативі, який займався створенням інструментів на основі антифрикційних матеріалів. Робота мене влаштовувала і я не бажала змін на професійній ниві. Однак знайомі наполегливо рекомендували мені подати документи й отримати професійне свідоцтво. Вся процедура виявилась для мене нескладною. Адже розглядала подані документи комісія, до складу якої входити представники патентно-ліцензійної групи, членом якої була і я. Знаючи обсяг моїх знань та досвід, отриманий у патентній царині, питань мені практично не ставили, а свідоцтво за №12 видали без затримок.
Хочу звернути увагу на одну цікавинку. Саме кооператив, у якому я працювала до отримання свідоцтва, став власником патенту №1 в Україні. Тоді на отримання першого українського патенту претендували кілька промислових гігантів, одним з яких був Інститут електрозварювання ім. О. Є. Патона. І те, що перший патент отримало досить невелике підприємство, стало знаковою подією, яка відбулась за моєї участі.
Далі сталась ще одна значна подія для усіх патентних повірених України. Ми потрапили до Москви, де протягом двох днів проходило профільне навчання з патентно-ліцензійних питань. Лекції читав представник німецької спільноти патентних повірених Бернд Хансен. Після завершення лекцій ми запитали, чи можна приїхати на стажування до Німеччини, на що отримали позитивну відповідь. Тоді ми були першими патентними повіреними від України, які приїхали на стажування до Німеччини. Разом з нами прибули колеги з Росії, Казахстану та Білорусі.
Зауважу, що відтоді німецькі фахівці співпрацюють з Україною, оскільки, не зважаючи на недоліки, змогли оцінити наше бачення розвитку галузі в межах держави.
- Чим Вас вразила ця поїздка?
- Для мене вона взагалі була знаковою через те, що за радянських часів я не мала можливості виїхати за кордон, адже працювала з документами, що становили державну таємницю. Тому виїзд до Німеччини став для мене надзвичайною подією. До того ж Мюнхен, куди ми прибули на стажування, взагалі вважається європейською столицею патентування, оскільки там знаходиться Європейське патентне відомство (European Patent Office – EPO).
Зазначу, що ця установа працює з певними відмінностями від традиційних національних патентних інституцій. Якщо національна патентна установа видає патент або свідоцтво на знак для товарів і послуг, дія якого розповсюджується виключно на територію країни, у якій він був виданий, то ЄПВ видає рішення про можливість видачі патенту. З цим рішенням його власник може звернутись до будь-якої європейської країни-учасниці Європейської патентної конвенції та отримати патент на її території. При цьому кількість країн, у яких одночасно можна отримати патент, є необмеженою. Це надзвичайно зручно для бізнесу, який працює у кількох країнах одночасно.
- А чи не простіше одразу видавати єдиний європейський патент?
- Така ідея дійсно існує і деякі патентні повірені очікують на її втілення. Однак є одна суттєва перепона. Отримати патент – недешеве задоволення. Наприклад, наш клієнт, якому ми допомагали отримати патенти у 5 країнах, витратив на це близько 25 тис. євро. Якщо припустити можливість видачі єдиного європейського патенту, його дія має розповсюджуватися на 21 країну. Витрати Ви можете підрахувати самі. Не кожний бізнес готовий піти на подібне, адже досить незначна кількість підприємств охоплює одразу таку кількість європейських країн, яка виправдала б необхідність подібних витрат.
- А в Україні видається багато патентів на винаходи?
- На жаль, наукові потужності України сьогодні набагато поступаються тим, які були до набуття державою незалежності. Багато науково-дослідних інститутів, які раніше були основними генераторами винахідницьких ідей, були закриті. Фінансування науки скорочене до критичного мінімуму. А якщо немає великої науки, то немає і головних винаходів.
- У 1997 р. Ви відвідали Японію. Чим відрізнялась патентна царина Німеччини та Японії?
- Відмінностей майже немає. Більш цікавим у цьому плані є Китай. Так, якщо у Німеччині та в Японії усі об’єкти інтелектуальної власності знаходяться у віданні одного відомства, то в Китаї таких відомств два. Одне відповідає за торговельні марки й підпорядковане Міністерству торгівлі, а інше переймається винаходами та стосується сфери економіки.
- Сьогодні питання захисту інтелектуальної власності включено в Угоду про Асоціацію України з ЄС. На Вашу думку, чи готова Україна належним чином забезпечувати такий захист?
- Профільне законодавство постійно переглядається та вдосконалюється. Однак, в принципі, всі прийняті в Україні законодавчі приписи вже давно відповідають європейським стандартам у цій царині. Більше того, в Європі також існують певні проблеми. Наприклад, там (як і у нас) промисловий зразок не перевіряється на новизну відповідно до законодавства. Однак, якщо в Україні така процедура може потягти за собою недобросовісну конкуренцію або так званий патентний тролінг, то в Європі інші погляди на ці процеси.
- У новому законі про судоустрій йдеться про створення Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності. Чи покращить створення цієї установи ситуацію у «патентній» сфері в Україні? Чому?
- Я сподіваюся, що певною мірою покращить. Адже, якщо слідувати логіці посадовців, до складу цієї установи мають увійти професіонали у сфері інтелектуальної власності, які знайомі з особливостями законодавства. На жаль, на сьогодні не всі українські судді можуть розібратися в окремих нюансах. Так, у 90-х роках мене, як судового експерта, було залучено до справи, що слухалась у запорізькому суді. Справа стосувалася знака для товарів і послуг та фірмового найменування. Я склала висновок, у якому розібрала проблемні аспекти та відправила цей документ до Запоріжжя. Невдовзі після цього суддя надіслала листа на мою електронну адресу, в якому серед іншого писала, що завдяки моєму висновку вона зрозуміла, яке рішення потрібно приймати. Тобто раніше у неї такого розуміння не було.
Зауважу, що я не прагну критикувати суди загалом. Серед правників, які представляють інтереси клієнтів у патентній сфері, є такі, що також не надто орієнтуються в окремих нюансах. Якщо з торговельними марками юристи вже більш-менш розібралися, то з винаходами ситуація залишається складною. Так, деякі спеціалісти й досі не можуть визначитися з обсягом прав на винахід. Колись я виступала на правничій конференції з доповіддю і мені доводилось пояснювати, що, скажімо, всі ознаки з обмежувальної частини формули винаходу так само входять до обсягу прав, а не тільки ознаки з відмітної частини.
- Чи буде вірним вважати, що забезпечення належного захисту інтелектуальної власності стане однією із запорук економічного розвитку України?
- Певною мірою, так. Поява нових або вдосконалення наявних об’єктів є поштовхом як для розвитку науки, так і для розвитку виробництва. З цієї позиції винаходи стимулюють розвиток економіки, а належний захист інтересів власників прав на них є невід’ємною складовою кожної європейської держави.