Швидкість, конфіденційність, економія — це ключові переваги медіації, про які зазначають її прихильники, порівнюючи цей метод вирішення спорів із традиційним судочинством. Які перспективи має медіація для розвитку в нашій країні, що думає з цього приводу законодавець та як зробити медіацію максимально ефективною, розповів Олег Горецький, адвокат, керуючий партнер ЮФ «Горецький і Партнери»
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Олеже, розкажіть, як сьогодні розвивається сфера надання юридичних послуг з медіації?
— Сьогодні мета медіації полягає у підтриманні рівноваги та стабільності в суспільстві, формуванні культури мирного та цивілізованого розв'язання конфліктів на основі взаємних інтересів і згоди. Медіація активно застосовується як альтернативний, позасудовий варіант вирішення спору. Можна відзначити низку позитивних відмінностей цієї процедури.
По‑перше, це економія коштів і часу, адже немає потреби сплачувати судовий збір, нести інші витрати, пов'язані з розглядом справи в суді. По‑друге, медіація допомагає зберегти конфіденційність, адже судовий процес завжди має ризики в майбутньому стати публічним скандалом (конфлікти бізнес-партнерів, сімейні спори публічних осіб, трудові спори тощо). Тут можна стверджувати навіть про захист репутації сторін конфлікту. По‑третє, медіація дозволяє здійснити «розвантаження» судів, що цілком логічно. Наразі медіація поступово втрачає альтернативний характер і все частіше застосовується нарівні та у взаємозв'язку з іншими способами захисту порушених суб'єктивних прав.
Медіація є порівняно новим, але достатньо перспективним напрямком юридичних послуг в Україні. Сьогодні багато країн демонструють прагнення до переосмислення сутності та призначення цивільного процесу, помітними результатами якого є включення процедур примирення у структуру цивільної процесуальної діяльності. Як показує практика, підходи до процедур примирення, що пропонуються за кордоном, можуть бути дуже різними. Не можна сказати, що у нас обрана найбільш оптимальна модель примирних процедур. Що стосується досвіду конкретної країни, на мою думку, може бути використаний італійський досвід щодо обов'язковості проходження примирних процедур перед зверненням до суду, а також правила німецького цивільного процесуального законодавства про те, що примирна процедура є обов'язковою для всіх справ, які розглядаються судом першої інстанції (за винятком деяких категорій справ).
— Яким є стан законодавчого забезпечення цієї сфери?
— Наразі в Україні процедура медіації не регламентована на законодавчому рівні, що значно ускладнює її застосування на практиці. Комітет Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя підготував проект Закону України «Про медіацію» (№3665), спрямований на створення законодавчого підґрунтя для успішного розвитку медіації як правового та соціального інституту в Україні. Проте станом на сьогодні проект ще не був прийнятий.
Поява у грудні 2017 р. в нових редакціях процесуальних кодексів України глав, у яких йдеться про врегулювання спору за участю судді, свідчить про спроби формування нового інституту процесуального права. Проте поза законодавчою увагою залишається медіація (посередництво), переговори та низка інших примирних процедур. Потенціал багатьох примирних процедур поки що виявляється невикористаним. Окрім того, медіація розглядається виключно як досудова процедура врегулювання спору, тоді як більш коректним є використання терміну «позасудова», оскільки її проведення можливе на будь-якій стадії судового процесу.
Медіація ще не отримала належного законодавчого розвитку. Наприклад, у новому ЦПК України про медіацію згадується лише один раз. П. 2 ч. 1 ст. 70 закріплює, що не підлягають допиту як свідки особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з наданням професійної правничої допомоги або послуг посередництва (медіації) під час проведення позасудового врегулювання спору. Тобто фактично в законі йдеться про конфіденційний характер інформації, отриманої медіатором тільки у процесі проведення позасудового врегулювання спору.
Лише у ст. 197 ЦПК України згадується про можливість врегулювання спору за участю судді. Тобто примирення сторін не визначається як першочергова мета та завдання підготовчого провадження. Вважаємо, що законодавцю необхідно акцентувати увагу на примиренні сторін як одній із цілей підготовчого провадження в цивільному процесі. На мою думку, недоліком нового ЦПК України є відсутність обов'язку суду з'ясувати в підготовчому засіданні, чи бажають сторони звернутися до процедури медіації для врегулювання спору мирним шляхом.
Процедура примирення передбачена також ст. 111 Сімейного кодексу України: «Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства». Під заходами щодо примирення розуміється строк для примирення подружжя. Водночас у такій процедурі не передбачається залучення третьої особи (ні медіатора, ні посередника). Окрім того, можливість примирення сторін передбачена ст. 190 КАС України, відповідно до якої сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на підставі взаємних поступок.
На жаль, вітчизняний законодавець впродовж останнього десятиліття стримує розвиток цього інституту. Хоча ще у 2006 р. в Указі Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» говорилося про необхідність запровадження медіації — діяльності професійних посередників, які спрямовують учасників юридичного спору до компромісу та врегулювання спору самостійно його учасниками.
На мою думку, обов'язкам суду сприяти врегулюванню спору жодним чином не кореспондують відповідні права сторін. ЦПК України слід доповнити нормою, згідно з якою сторони мають право звернутися до суду або іншого посередника з метою проведення процедури врегулювання спору на будь-якій стадії цивільного процесу. Медіації (посередництву) необхідно надати розширене законодавче тлумачення. У ЦПК, ГПК України потрібно передбачити норму про те, що сторони мають право на будь-якій стадії цивільного процесу звернутися до суду зі спільною заявою про бажання врегулювати спір і провести примирну процедуру за участю посередника (медіатора) в порядку, передбаченому чинним Кодексом.
Нормативна регламентація можливості врегулювання спору за участю судді як одна з ймовірних форм реалізації обов'язку суду сприяти врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами ще не свідчить про ефективність такого примирення. Для вирішення суддями подібних завдань додатково потрібні спеціальні знання та навички, хоча вітчизняне законодавство не передбачає необхідного для здійснення процедури примирення сторін проходження суддями спеціальної підготовки. У суддів, які здійснюють врегулювання спору, та професійних медіаторів різний характер знання предмету.
До того ж вкрай необхідна нормативна база для врегулювання порядку медіації, адже цей напрямок діяльності активно розвивається, а медіатори повинні діяти за чітко визначеними законодавчими правилами.
— Як Ваша компанія просуває свої послуги з медіації серед потенційних клієнтів?
— Передусім, під час першої «інформаційної» зустрічі ми пропонуємо клієнту варіант позасудового врегулювання спору. Переговори — це адекватна альтернатива судовому методу вирішення спорів. Ми надаємо повну інформацію про таку послугу, її переваги, намагаємося переконати клієнта на власному досвіді, що такий альтернативний метод є набагато ефективнішим та швидшим, з огляду на навантаження судів останнім часом.
Ми завжди намагаємося знайти декілька варіантів «закриття» спору, враховуючи мінімальні витрати для обох сторін. Варто відзначити, що медіатору важливо знайти не просто компромісне вирішення проблеми, а взаємовигідне та взаємоприйнятне для обох сторін рішення. До того ж завжди потрібно передбачити конкретний та реальний порядок виконання медіаційної угоди.
— Які спори, з Вашої практики, є найбільш медіабельними?
— Звісно, це цивільні та господарські спори: спори, пов'язані з виконанням договорів, корпоративні конфлікти, розірвання шлюбу, вирішення питання щодо виховання дітей, визначення місця їх проживання та утримання тощо. Наш досвід у таких справах свідчить про те, що ці прості питання можна вирішити без зайвих емоцій шляхом примирних процедур. Звичайно, на вирішення та узгодження всіх питань необхідний час, іноді 3‑5 чи більше зустрічей. Деколи ми знову повертаємося до переговорів після подання позову до суду або після судових засідань, коли сторони розуміють, що остаточно спір буде вирішений не скоро.
В єдиному державному реєстрі судових рішень вже налічується близько 20 тис. ухвал, що стосуються процедури врегулювання спору за участю судді. Найчастіше вона застосовувалася у цивільних справах — близько 12 тис. Значна частина — це спори щодо розподілу та визнання права власності на майно, а також стягнення заборгованості за цивільно-правовими договорами.
— Надайте кілька порад колегам, як зробити медіацію більш ефективною?
— Багатий життєвий та професійний досвід є однією з головних умов успішності проведення примирних процедур. Звертаючись до медіатора, сторона розуміє серйозність спору, тому що розглядає медіацію як альтернативу судовому розгляду. Завжди важливо розуміти причину спору та бачення кожної сторони. Медіація — це дуже гнучкий процес, що дозволяє зрозуміти, якого результату можна досягти, а також знайти реалістичне, комерційно вигідне вирішення спору, яке може виходити за юридичні межі.
Медіатор має розуміти, що він несе відповідальність за подальший перебіг спору, тому він повинен максимально детально ознайомитися з обставинами справи, вислухати позиції обох сторін, визначити конкретні проблемні питання, їх пріоритетність, змоделювати можливі шляхи вирішення конфлікту. При цьому медіатор має бути нейтральним, безстороннім та незалежним, працювати з емоціями, забезпечувати конструктивний зворотний зв'язок. Важливо, щоб медіатор одразу міг забезпечити юридичний супровід оформлення медіаційних угод, який включає безпосередню підготовку процесуальних документів, отримання необхідних документів (витягів, довідок), підготовку до нотаріального посвідчення правочинів тощо.