Про шанси, можливості та випробування для бізнесу, що надає кризова ситуація для юридичних компаній, перспективи України на міжнародному ринку юридичних послуг та необхідність прийняття закону про банкрутство фізичних осіб «Юридичній газеті» розповів керуючий партнер ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та Партнери» Сергій БОЯРЧУКОВ
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Пане Сергію, найперше хочу запитати про зміни в керівному складі фірми. Сергій Алєксєєв пішов на державну службу і тепер Ви один керуєте компанією. Які маєте плани, за якими напрямками розвиватимете діяльність компанії?
- Сподіваюсь, що не зміниться нічого. Ми готувались до цього. Думаю, в нас все залишиться по-старому. Розраховую в даному випадку я в тому числі і на команду, що залишилась в компанії в тому ж складі, що й був. Навіть навпаки – маємо певні плани для розвитку, шукаємо таланти.
- Чи не думали ви про зміну назви компанії, ребрендинг?
- У нас з Сергієм з цього приводу була нарада перед тим, як він залишив компанію. Я запропонував не змінювати назву і залишити все як є, тому що, по-перше, ми обидва доклали однакових зусиль для становлення та розвитку нашого бізнесу, а, по-друге, на сьогоднішній день компанія вже має певну репутацію і відома саме під цим брендом . Сергій погодився з моєю пропозицією. Більш того, я сподіваюся, що рано чи пізно йому набридне займатися законотворчістю і він повернеться в партнерський склад «Алєксєєв, Боярчуков та партнери».
- До речі, з приводу партнерського складу. Чи збираєтесь його поповнити, скажімо, юристами, що працюють в компанії сьогодні?
- Ні, такий варіант ми поки не розглядаємо. Залишаємось в тому ж форматі. Поки так, а далі час покаже. Перша задача, яку бачу перед компанією сьогодні, - втримати ці ж позиції що були, ні в якому випадку не втратити темпів розвитку, тому що все ж відсутність Сергія є доволі відчутною.
- На сьогодні в юридичному бізнесі одним з найактуальніших питань є ведення бізнесу в доволі непростих економічних умовах. Чи відчула Ваша фірма вплив негативних економічних тенденцій та що порадите колегам для мінімізації цього впливу на діяльність їх компаній?
- Моя думка завжди була такою (я навіть сину часто це кажу) – треба завжди бути професіоналом, і не важливо в якій сфері. Якщо людина є професіоналом своєї справи, то успіх в цій справі їй гарантований. Навіть якщо ти правильний двірник, то все одно в своїй «галузі» будеш успішним – обслуговуватимеш хороший будинок, без тебе буде важко обійтись, що й виділить тебе поряд з іншим персоналом на якісно інший та вищий рівень. Вважаю, що криза – це чудовий час для розвитку компанії, зокрема, юридичної. Наша робота є доволі специфічною. Можливо сказано буде не дуже літературно, але ми,юристи, деяким чином подібні стерв’ятникам – і «харчуємось» ми від звичайного бізнесу, який працює та генерує свої кошти. Відповідно, чим більше навколо проблем, тим більше у нас роботи, тим більше маємо замовлень та проблемних ситуацій, в яких треба розібратись. Відповідно, криза – це чудовий час для заробляння грошей.
- Які прогнози маєте щодо розвитку ринку юридичних послуг на 2015 рік?
- Враховуючи те, що економіка зараз не розвивається, думаю, що піднесення на ринку юридичних послуг не буде. Молодим юристам розпочинати свою справу буде вкрай важко. Але мені здається, що на ті юридичні команди, які вже заявили про себе на ринку як висококласні професіонали, криза, так скажемо, не розповсюдиться. Звісно, особливого підйому не буде, але вони утримають стабільні позиції.
На мій погляд, основним генератором юридичних послуг залишатиметься банківська сфера.
Якщо в якийсь момент всім здавалось, що проблемні кредити в банках закінчились, проблеми вирішені, то нова ситуація в Україні виплеснула цілу хвилю нових кредитів, які знову стали проблемними. І ними знову потрібно займатись. Відповідно, половина юридичних команд буде допомагати банкам, а інша половина – позичальникам.
- На Вашу думку, які перспективи має Україна в аспекті виходу на міжнародний ринок юридичних послуг?
- Мабуть я не буду дуже об’єктивним, так як моя точка зору полягає в тому, що ми не можемо бути цікаві в якості юридичного ринку для міжнародного бізнесу. Максимум – це супроводжувати якісь угоди, коли іноземний інвестор заходить в Україну. І знову ж, консультувати їх можемо виключно по українському законодавству. Так як ніхто не спостерігає черги із інвесторів, які хочуть купувати або вкладати свої гроші в український бізнес, я думаю, що ця сфера не матиме найближчим часом хороших перспектив. Вона може бути цікавою дещо пізніше, але не зараз.
- Ще цікаво було б дізнатись вашу думку з наступного. Крім законодавства кожної країни існує ще таке поняття, як менталітет, в тому числі і бізнесових структур, зокрема, юридичних. Яким є Ваше бачення того, наскільки наш юрринок готовий ментально до входження в європейський? Коли наші правники ментально дійдуть до європейського стилю ведення бізнесу?
- Я не схильний ставити питання саме таким чином. Повторюсь, що головне – це професіоналізм. Якщо ти професіонал, - то досягнеш поставлених цілей, де б не знаходився. Менталітет в даному випадку відходить на другий план. Хтось вважає українців хитрою нацією, хтось вважає хитрими євреїв. Але впевнений, що коли ми будемо ближче спілкуватись з юристами з Італії чи Франції, то зрозуміємо, що там також доволі велика кількість хитрих людей. Тому менталітет в цьому плані не є основоположним фактором.
- Вже минуло більше двох років після набрання чинності Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в новій редакції. Наскільки ефективно, на Вашу думку, він запрацював?
- Результати прийняття цього закону були видні майже відразу – буквально в перші тижні після набрання ним чинності. І ці результати негативні, так як закон є недолугим. Я взагалі не розумію, як його можна було написати та прийняти. Він дуже «сирий» та має цілу серію мертвих норм та інститутів, які в принципі не є розвиненими та імплементованими. В той же час закон не має будь-якої альтернативи та відправляє нас до мертвих норм, що не можуть бути застосованими. Це не революційна точка зору. Про те, що закон «ніякий», не говорить хіба що лінивий. Я був практично впевненим, що одним з перших нормативно-правових актів, що прийматимуться новим складом Верховної Ради, будуть зміни в цю сферу, але в них, мабуть, руки не доходять, тому й «крутяться» навколо справедливого суду.
- Розкажіть ще, будь ласка, про процедуру та процеси, пов’язані із закриттям банків в Україні.
- Що таке закриття банків? Це процедура, яке є погано врегульована. Законодавство, яке стосується і закриття банків, і введення туди тимчасової адміністрації та її функціонування, і економічних особливостей, що відбуваються потім, - просто не готове до такої великої кількості проблемних банків, що з’явились на ринку за останній час. В Законі «Про Фонд гарантування вкладів» виписані занадто тривалі процедури, що не дають можливість маневрувати. В банку треба дуже швидко приймати рішення, мати максимальну мобільність. Тільки таким чином можна більш-менш ефективно керувати чи розпоряджатись тими активами, що залишились в банківській установі на момент приходу тимчасової адміністрації. Тому що як правило, коли приходить тимчасова адміністрація або ліквідатори, банк їм дістається в жахливому стані, - після того, як колишні господарі з менеджментом там «попрацювали». І коли установу «успадковує» новий менеджмент від імені держави з однією метою – виплатити депозитникам гроші, що там «зависли», - ефективних інструментів для виконання своїх функцій у них немає. Один процес залучення юридичних компаній чого вартий. Тимчасова адміністрація або ліквідатор банку практично не можуть залучити професійну юридичну команду для роботи. При цьому старі юристи, що працювали в банку раніше, як правило, на той момент в ньому вже не працюють. Всі «бойові одиниці» з банку звільняються, тому треба швидко залучати професіоналів для ефективного результату.
Крім того, коли банк знаходиться в стані ліквідації, він не може ефективно продавати борги. А продаж боргів та боргових обов’язків є самим ефективним та швидким способом залучення якихось додаткових коштів в банк.
Тому наше законодавство не готове до такої великої кількості банків, що ліквідовуються. Це приводить до величезного колапсу – ми бачимо значну кількість депозитників, що вклали свої кошти в банки, і тепер не знають, що робити. Закон же передбачає тільки один механізм отримання цих коштів – до 200 тис грн. в Фонді гарантування вкладів. Якщо в тебе було вкладено більше грошей, з ними можна автоматично попрощатись, бо іншого ефективного механізму, на жаль, не існує.
В Україні вже були спроби прийняти закон щодо банкрутства фізичних осіб, проте, поки що, ці спроби були безуспішними. Цікавить Ваша думка щодо необхідності його прийняття.
Відсутність закону про банкрутство фізичних осіб, на мій погляд, є ще одним моментом в законодавчому регулюванні сфери банкрутства, без якого ринок задихається. Тобто, закону не існує, а фізичні особи-банкрути існують. Причому, в великій кількості, так як в докризові часи дуже активно розвивалось іпотечне кредитування, люди купували квартири в іпотеку. В один «прекрасний» момент ці квартири знецінились у своїй вартості в три-чотири рази, і ці люди потрапили в складну економічну ситуацію. Замість того, щоб дати ефективний механізм цивілізованого вирішення цієї ситуації у вигляді закону про банкрутство фізичних осіб, який би дозволив зробити реінновацію в правовідносин між банком та фізичною особою, держава пішла на популістські міри. Наприклад, введення мораторію на стягнення квартир у позичальника, хоча це повне порушення інтересів банку. Мораторій цей абсолютно неробочий. Тому найбільш раціональним в такій ситуацію було б прийняття закон про банкрутство фізичних осіб, та про такі законодавчі ініціативи я поки не чув.