Про роль інтелектуальної власності в економіці держави, останні світові тренди в ІР‑галузі та стратегії її розвитку «ЮГ» розповів Михайло Дубинський, керуючий партнер ПЮА «Дубинський і Ошарова»
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
— Пане Михайле, цьогорічна конференція в Бостоні здивувала масштабом, зібравши понад 11 000 власників брендів та спеціалістів у сфері інтелектуальної власності з більше ніж 150 країн світу. Як гадаєте, чим нас здивує INTA 2020? Чим через рік зможе похвалитися Україна в Сінгапурі?
— INTA дуже змінилася не лише кількісно, але і якісно. Тобто конференція настільки зростає, що починає бути вже некомфортною для користувачів. Я запропонував зробити регіональні секції, проте великим компаніям вони нецікаві. Такі компанії один раз витрачають бюджет, вивозять команду юристів на три дні та одразу спілкуються з усіма партнерами. 25 років тому було поняття запрошених гостей та осіб, які їх супроводжують. Люди приїжджали сім'ями, для них проводилися розважальні програми, тури тощо. Зараз організатори фізично не можуть цього забезпечити. В Бостоні не було жодного вільного місця в готелі: INTA поклала Бостон на лопатки. Це моє перше спостереження.
Що стосується професійної складової, насамперед, відбувається рух від надання послуг до продажу продукту. Якщо раніше на виставці стояли компанії та заявляли, що вони подають заявки, то зараз це нікому не цікаво. Сьогодні компанії пропонують продукт. ІР перестає бути сервісом послуг, а починає бути сервісом продукту. Що стосується Сінгапуру, то у нас були великі сумніви щодо організації, чи виживе Сінгапур. Адже він не призначений для всіх тих опцій, які мають бути на заході (приватні прийоми, презентації тощо). Однак ми сподіваємося, що все вийде.
Україна з кожним роком представлена все ширше і ширше. З'являються нові компанії, нові люди. Я вважаю, що це добре. На мою думку, нам необхідно зробити аналог INTA в Україні, оскільки в цьому є великий потенціал. Всі цілі та завдання, які вирішуються на глобальному рівні, так само можуть вирішуватися на українських просторах. Тому не потрібно чекати, коли відбудеться наступна INTA, а потрібно працювати на місці.
— Які головні світові тренди розвитку ІР‑сфери? Якщо порівнювати світ та Україну, наскільки наша ситуація збігається зі світовими тенденціями?
— Тренди розвитку ІР‑сфери визначаються розвитком техніки та технологій. Ми все більше йдемо до цифрового світу та віртуальних продуктів, що накладає значний відбиток на інтелектуальну власність. Тобто у нас з'являються такі об'єкти ІВ, які раніше ми навіть не могли уявити. Ще одна проблема — це проблема юрисдикцій. Наприклад, коли інтернет-магазин на Кайманових островах продає алкоголь американській компанії, а його купують в Україні, то виникає непросте питання про те, яке право має застосовуватися та в якій юрисдикції. Тобто відбувається глобалізація ІВ.
Загалом, ця сфера є найбільш глобальною з‑поміж усіх інших. Тут діють єдині в усьому світі базові міжнародні конвенції, а держави застосовують єдині підходи. Щодо місця України, я не можу сказати, що вона відстає чи є лідером. Україна намагається слідувати за світовими тенденціями. Я вважаю, що наш ринок ІВ дуже слабкий. Весь український ринок менший, ніж дохід однієї італійської компанії, яка спеціалізується на ІВ.
Чому? Насамперед, розвиток ринку гальмує держава. Ось ця адміністративна реформа, яка загальмувалася, затримує розвиток ринку ІР. Це відбувається, тому що ми не можемо вдосконалити законодавство. Норми, які вже давно мають бути прийняті, не приймаються. Органи, які повинні працювати, не працюють. Ринок слабкий, а тому сюди не приходять великі гравці. За моїми оцінками, враховуючи наше населення та об'єктивні чинники, ринок має бути більшим у 10‑15 разів.
— На Вашу думку, що найбільше впливає на розвиток і гальмування галузі?
— Держава. Ринок складається з кількох складових. Спершу потрібно отримати охоронний документ, потім мати можливість швидко та ефективно його використати, надійно захистити свої права у випадку їх порушення, а також отримувати певний дохід. Отримання охоронного документа у нас працює дуже непогано, однак захист, на жаль, відстає від світових тенденцій. Судова система працює повільно. Насправді, у нас не можна отримати реального відшкодування порушення патентних прав.
У нас не дуже цікаво судитися просто для того, щоб отримати рішення, а потім його ніяк комерційно не використати. У нас не працює ринок франчайзингу. В законі написано, що ці договори мають реєструватися в певних органах, але їх не створили. До того ж у нас не встановлено жодного нормативного регулювання того, якими мають бути ставки ліцензування, щоб це можна було включати у валові витрати та оптимізувати оподаткування. Тому я думаю, що сьогодні однією з основних проблем, які гальмують ринок, є недостатньо сучасне законодавство. Його не змінювали вже 6‑7 років. За цей час світ пішов уперед, а тому тепер нам потрібно достатньо швидко підганяти наше законодавство.
— Ви входите до складу Координаційної групи з розробки стратегії розвитку IP. Скажіть, чому Україні потрібна стратегія, а також які плануються кроки для посилення захисту IP?
— Ситуація з IP здійснює вагомий вплив на інвестиційний клімат у країні. Він значною мірою впливає на економічний розвиток країни. Якщо поглянути на глобальну картину, то є відкриті країни, які намагаються залучити інвестиції, а є країни більш закритого типу, які орієнтовані на внутрішню продукцію. До того ж є заможні країни, а і є бідніші. Підходи до захисту IP у таких країнах також відрізняються.
Чому нам потрібна стратегія? Я наведу простий приклад. Нещодавно точилася жвава дискусія стосовно того, який нам потрібний принцип вичерпання прав: національний чи міжнародний. Це питання ставили юристам, представникам роздрібної торгівлі та бізнесу. Однак це питання держави. Тому що від того, який принцип буде використовувати держава, залежатиме, як буде розвиватися міжнародна торгівля з Україною. Ми будемо споживати вже готовий, завезений продукт чи до нас прийдуть технології та розвиватиметься місцеве виробництво. Це важливе питання, яке має вирішити держава за допомогою стратегії. Отже, стратегія нам потрібна.
Дійсно, для її розробки була створена координаційна рада, сформована команда експертів з різних напрямків. Планується, що перший драфт стратегії з'явиться восени, а потім він пройде певну фільтрацію. Ми сподіваємося, що до кінця цього року стратегія буде повністю сформована, а потім затверджена відповідною постановою КМУ.
Існує низка проблем, які можна вирішити лише за допомогою стратегії. Наприклад, питання про те, чи потрібно нам приєднуватися до інших міжнародних угод у сфері IP. Ми є членами основних угод, але далеко не всіх. Необхідно уважно проаналізувати ці угоди. Можливо, ми знайдемо такі, до яких Україні буде корисно приєднатися. Водночас існують міжнародні угоди, в яких Україна вже є членом, але це не приносить їй користі, тому з них потрібно вийти. Однак це можна зробити лише в межах розробки стратегії.
— Які основні положення мають міститися у стратегії?
— На мою думку, стратегія повинна регулювати такі напрямки як набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності. Наприклад, що ми робимо з вартістю мита — збільшуємо чи зменшуємо? З одного боку, потрібно збільшувати, щоб платити зарплату експертам. З іншого боку, вітчизняні винахідники не можуть собі цього дозволити та починають менше подаватися.
Таким чином, перший блок має бути спрямований на положення, що стосуються набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності. Другий блок — як використовувати об'єкти інтелектуальної власності. Третій блок — як захищати їх від порушень, що вважати порушенням, якою має бути відповідальність, чи має бути кримінальна відповідальність тощо. Четвертий блок — економічний, тому що інтелектуальна власність має ефективно використовуватися в економіці та просто входити в господарський обіг. Під IP банки повинні видавати кредити, вона має виступати заставою та ін.
Наступний блок — державна програма стимулювання просування українських об'єктів інтелектуальної власності за кордон (тобто українські винаходи, товарні знаки). Ще один блок — це міжнародні угоди та міжнародне співробітництво. Стратегія має бути документом, що визначатиме інтереси держави в кожному із зазначених напрямків. Потім відповідно до цієї стратегії будуть розроблятися нормативно-правові акти, закони, постанови КМУ тощо. Тобто стратегія — це документ, який на наступні 10 років визначить напрямки, в яких ми будемо рухатися.
— Чи важливо для України запровадити у сфері інтелектуальної власності альтернативне вирішення спорів?
— Ми цим займаємося вже дуже давно. Однак допоки в Конституції України існує право на судовий захист, яку б медіацію ми не проводили, незадоволена сторона потім буде звертатися за судовим захистом своїх інтересів. Тут проблема в іншому. Нам потрібно викорінити те, що у нас відсутня можливість спрогнозувати, яким буде судове рішення. Саме тоді запрацює медіація. Чому? Тому що, наприклад, якщо будучи медіатором, експерт скаже, що це порушення, то потім звертатися до суду не буде жодного сенсу, оскільки суд все одно це підтвердить.
Нещодавно я був на Конференції в Парижі. Там була цікава доповідь однієї французької компанії, яка розробляє штучний інтелект, що здатний прораховувати, яким буде судове рішення. В систему вводяться позиції позивача, відповідача та об'єктивні дані спору, а потім система видає рішення. Вона на 92% прогнозує рішення американського спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності. На 78% — рішення Європейського суду справедливості. Ця компанія наводила такий приклад: для того щоб отримати судове рішення в паризькому суді, потрібно два роки, а система видає проект судового рішення через 45 секунд. При цьому вірогідність, що вони будуть однаковими, становить приблизно 70%. Тут медіація буде працювати. Натомість у нашій країні, де останнє слово все одно буде за судом, а процес прийняття судового рішення не завжди послідовний і прогнозований, медіація може працювати, але вона не здійснюватиме реального впливу на IP.
— Як Ви вважаєте, що має об'єднувати вчених, юристів-практиків, суддів та бізнес у питанні розвитку ІP‑галузі?
— Здоровий глузд. Всі говорять про інтелектуальну власність, але кожному з нас потрібно піднятися, як на повітряній кулі, та побачити не лише свою галявину, але й сусідні ділянки. Тобто об'єднувати має насправді здоровий глузд і розуміння того, що інтелектуальна власність — це елемент економіки. Це такий економічний чинник, який може допомогти економіці дуже швидко зрости. І суддям, і експертам, і вченим — всім потрібно підняти очі, оглянути все навколо і зрозуміти, що всі ми є елементами однієї великої системи, а всі елементи цієї системи мають працювати разом, до того ж ефективно та швидко.