Як інвесторам захистити свої права в Україні? Яким є європейський досвід щодо питання кворуму загальних зборів акціонерів? Що чекає українське корпоративне законодавство в руслі євроінтеграції? Відповіді на ці питання знають керуючий партнер та старший партнер компанії PLP Law Group - Іван Легейда та Андрій Попко. Про це вони розповіли в інтерв’ю «Юридичній газеті»
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– У зв’язку з підписанням Україною Угоди про Асоціацію з ЄС актуальним стає питання імплементації в українське законодавство директив ЄС, які регулюють корпоративні відносини. Пане Андрію, скажіть, будь ласка, які нововведення варто очікувати в українському корпоративному законодавстві у зв’язку з цим?
Андрій Попко: На мій погляд вітчизняне корпоративне законодавство протягом останнього року зазнало кардинальних змін та наразі почало набувати концептуальних обрисів, котрі притаманні більшості країн континентального права. Зокрема, законотворці знизили рівень кворуму для загальних зборів акціонерних товариств, внесли істотні зміни до Закону України «Про акціонерні товариства», котрі мають стати чинними з 01.05.16 р. Така нормотворча діяльність не може не тішити практикуючих у корпоративному праві юристів, особливо на тлі кволих намагань депутатського корпусу останні 4-5 років хоч би як наблизити українське корпоративне законодавство до стандартів європейських директив, що регулюють питання корпоративного управління, діяльності акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю, зокрема маючи на увазі Другу Директиву Ради від 13.12.76 р. (77/91/ЄЕС) щодо захисту інтересів учасників та третіх осіб з огляду на створення акціонерних товариств, збереження та зміни капіталу, а також Директиву від 21.04.04 р. №2004/25/ЄС.
До прикладу, останні суттєві зміни у царині корпоративного права відбулися аж у далекому 2011 році, коли були внесені зміни до Закону України «Про акціонерні товариства», а також було здійснено «історичну» реорганізацію Комісії з цінних паперів та фондового ринку шляхом її перейменування з Державної на Національну.
Тож, я сподіваюся, що рух у напрямі гармонізації українського законодавства у відповідності до сучасних вимог європейських юрисдикцій залишиться невпинним, чому власне мають посприяти і зусилля правничої спільноти, зокрема, кооперація в рамках діяльності Комітету з корпоративного права та фондового ринку Асоціації правників України з представниками Комісії з цінних паперів та представниками депутатського корпусу, щодо спільного обговорення законопроектів та інших пов’язаних ініціатив, та формування експертних висновків стосовно переваг та недоліків того чи іншого законопроекту, надання пропозицій щодо вдосконалення певних положень, а також ініціювання з боку практикуючих правників власних законопроектів.
Щодо перспектив зазначених законодавчих ініціатив та відповідних нагальних потреб додаткових регуляцій у сфері корпоративних відносин, то можна виокремити актуальні ініціативи щодо впровадження технологій sell-out, squeeze-out, takeover rules, а також запровадження інституту акціонерних договорів або, у випадку товариств з обмеженою відповідальністю, договорів учасників.
Я маю надію, що результат у вигляді подання відповідних законопроектів до Верховної Ради та якомога скорішого їх прийняття, не забариться, бо це з одного боку гармонізується безпосередньо з положеннями Угоди про Асоціацію з ЄС, а з іншого боку такі новели посприяють усуненню того правового дисбалансу, що утворюється під час структурування угод з іноземним елементом, коли український правник відчуває свою недосконалість перед західним колегою стосовно вибору правової системи регулювання корпоративних відносин у холдингових структурах.
Правники, як власне і представники українського бізнесу покладають великі надії на 2016 рік як на рік повного застосування положень Угоди про Асоціацію з ЄС, зокрема стосовно впровадження беззастережного дії зони вільної торгівлі з ЄС. Як наслідок ми очікуємо пожвавлення співробітництва із європейським бізнесом та відповідно сподіваємося на зацікавленість західних інвесторів у кооперації з вітчизняним бізнесом, і у цьому випадку було би досить непогано вже мати майже ідентичне з правом континентальних країн українське корпоративне законодавство, в рамках якого інвестори із усіма знайомими їм з права країн їхнього походження інструментами захисту прав могли би діяти в рамках юридичних осіб українського приватного права.
Задля цього необхідно до кінця цього року як мінімум перетворити згадані законодавчі ініціативи у відповідні закони та разом з цим дотиснути питання зміни законодавства щодо товариств з обмеженою відповідальністю. Ну і як задача-максимум, зрештою отримати концептуальну уніфікацію українського корпоративного законодавства, що регулює діяльність товариств приватного права, та імплементувати загальноєвропейські правові норми щодо поділу юридичних осіб виключно на приватні та публічні товариства та відмову від архаїчного розмежування на категорії ПАТ, ПрАТ, ТОВ, ТДВ, ПП, кооператив тощо.
– Пане Іване, кілька місяців тому було прийнято Закон «Про внесення змін до статті 41 Закону України «Про акціонерні товариства» щодо кворуму загальних зборів акціонерних товариств, згідно з якими до 50% + 1 акція знижується кворум загальних зборів для всіх акціонерних товариств. На Вашу думку, чи вирішить цей нормативний акт проблему з кворумом та прийняттям важливих рішень в акціонерних товариствах?
Іван Легейда: Практика європейського законодавства щодо питання кворуму загальних зборів акціонерів доволі різноманітна. У країнах кодифікованого права здебільшого наявна норма, що встановлює кворум на рівні 50%+1 на відміну, наприклад, від Англії, де законодавство не містить вимог щодо кворуму, а в деяких країнах, до прикладу, як у Німеччині, законодавство дозволяє самостійно встановлювати кворум, необхідний для проведення зборів.
Вказаний Закон можна розглядати як законодавчу ініціативу, котра має призвести до налагодження або формування нових корпоративних відносин між конфронтуючими мажоритарними акціонерами, котрі дотепер не могли досягти порозуміння у єдиних підходах до питань, пов’язаних із загальними зборами акціонерів, позаяк жодному з них, навіть з урахуванням контрольного пакету, не вистачало кількості акцій для досягнення кворуму. Тепер у рамках внесених змін до ст. 41 Закону України «Про акціонерні товариства» мажоритарним акціонерам на 10% легше стане домовлятися між собою, формуючи певні коаліції заради досягнення встановленої кількості голосів під час реєстрації на зборах акціонерів.
Також можна передбачати сприяння цього Закону у поліпшенні корпоративних відносини між акціонерами з урахуванням норм ст. 65 Закону України «Про акціонерні товариства». Особа, яка набуває статус власника контрольного пакету акцій (50%+1) зобов’язана протягом 20 днів з дня придбання такого пакету запропонувати всім іншим акціонерам придбати у них належні їм прості акції. Іншими словами особа, котра набувала контрольний пакет акцій, в рамках виконання своїх зобов’язань щодо обов’язкового викупу намагалася подолати/докупити 10%-ий бар’єр між контрольним пакетом та пакетом акцій, котрий дозволяв би досягти кворумної кількості голосів на загальних зборах та згодом проголосувати за усі необхідні рішення щодо належних корпоративних змін «під нового власника». Натомість ми стикалися з чималою кількістю випадків, коли акціонери не зголошувалися продавати свої акції на умовах, оголошених новим власником контрольного пакету акцій, і таким чином перешкоджали новому власнику отримати кворумний пакет акцій. «Прогалина» у 10% додатково заохочувала недобросовісних міноритарних акціонерів вдаватися до корпоративного шантажу стосовно умов придбання їх акцій.
Отже, Законом N 91-VIII розв’язання таких суперечливих питань спростилося до логічного збігу у розмірі контрольного пакету та достатнього кворуму на зборах акціонерів, що у свою чергу значно полегшує планування мажоритарним акціонером своїх дій у рамках законних процедур щодо отримання корпоративного контролю в акціонерному товаристві.
Згідно ст. 42 Закону «Про акціонерні товариства» внесення змін до статуту приймається більш як ¾ голосів акціонерів, які зареєструвалися на загальних зборах. Отже, спрощуючи завдання новому інвестору/акціонеру з контрольними пакетом акцій щодо формування нової корпоративної стратегії акціонерного товариства через прийняття відповідних рішень на перших зборах акціонерів, законотворець не наважився надати інвесторові додаткових важелів впливу на зміну відповідних статутних положень, адже порядок вирішення численних стратегічних питань діяльності акціонерного товариства міститься зазвичай у статуті товариства. Тобто міноритарні акціонери можуть блокувати відповідні зміни до статуту, знову ж таки вдаючись до заходів корпоративного шантажу та створюючи для нового інвестора несприятливі обставини входження у режим належного корпоративного контролю.
Ця проблема ще більше загострюється у приватних акціонерних товариствах, позаяк Законом «Про акціонерні товариства» передбачено право для приватних акціонерних товариствах підвищення порогу необхідної кількості голосів під час голосування з питань порядку денного, а також визначення більшої кількості питань, рішення по яких приймається кваліфікованою більшістю у ¾ голосів.
Таким чином, Закон, усуваючи можливість блокування проведення загальних зборів, не знімає проблему блокування прийняття рішень на таких зборах з питань, рішення по яких приймається більш як трьома чвертями (75%+1) голосів акціонерів або їх представників.
– Розкажіть, будь ласка, які на сьогодні в нашій країні є законодавчі новації у питаннях захисту прав інвесторів?
Андрій Попко: Хотів би зупинитися на декількох основних аспектах тих змін, котрі були внесені Законом від 07.04.15 №289-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів».
Зокрема, цим Законом нарешті запроваджений такий спосіб захисту учасників (акціонерів) від збитків, завданих товариству його посадовою особою як похідний позов, та запроваджено відповідальність посадових осіб за нанесену шкоду.
Природа похідного позову ґрунтується на засадах захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників/акціонерів від зловживань посадовими особами товариств службовими повноваженням та як наслідок нанесення збитків товариству. Про запровадження процедури похідного позову у колах правників, котрі спеціалізуються на питаннях корпоративного права, йшлося ледь не з моменту прийняття Закону України «Про господарські товариства»: рік від року ширилася практика зухвалого вимивання активів, несумлінне ставлення менеджменту, зазвичай, афілійованого з мажоритарним учасниками/акціонерами, до виконання службових обов’язків, а під час, ще й пов’язане з маніпулюванням даними фінзвітності або укладенням наперед удаваних правочинів, призводило до приховування від акціонерів будь-яких ознак прибутковості товариства. Відповідно жодних важелів впливу у міноритарних учасників/акціонерів запобігти таким відвертим діям «ворожого» менеджменту не існувало. Натомість у законодавствах інших країн світу такий засіб захисту інтересів учасників/акціонерів присутній вже майже століття, де право на вчинення такого позову мають ті учасники/акціонери, котрі мають особисто або сукупно не менше певної кількості голосів у товаристві та варіюється ця кількість від 1 до 10% залежно від країни.
Перші спроби винести на розгляд Парламенту відповідний документ відбулися лише на початку 2013 року, проте документу так і не судилося бути прийнятим через ті історичні та політичні зсуви, котрі відбулися у нашій країні. З прийняттям відповідного Закону нарешті наша країні приєдналася до цивілізованого суспільства у контексті прямого засобу захисту своїх інтересів.
Єдине, що спиняє у позитивному сприйнятті цих новел, то це, що положення цього Закону відтерміновані у набранні чинності на рік, за котрий спритні менеджери, розуміючи тягар відповідальності, котрий звалиться на них одразу після набуття положеннями законної сили, можуть спробувати вчинити певні дії щодо «звільнення» товариства від ліквідних активів.
Не зовсім коректні дефініції нових положень у Господарському процесуальному кодексі щодо визначення статусу учасників/акціонерів як представників товариства, з точки зору правозастосування у судових провадженнях з питань відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою, можуть призвести до колізійних тлумачень нашими судовими інстанціями. Тож, певен, що це мусить бути одразу підданим аналізу вищою касаційною інстанцією та за результатом варто провести узагальнення практики розгляду похідних позовів.
Не менш важливою новацією у Законі України «Про акціонерні товариства» стало запровадження інституту незалежних директорів як членів наглядової ради товариства, нагальна потреба в яких у першу чергу виникала саме задля кваліфікованого захисту інтересів акціонерів через представництво у наглядовій раді. Імперативність обрання незалежного директора стосується лишень тих підприємств, де мають бути захищені інтереси Держави, а саме згідно новел Закону на підприємствах, в котрих держава прямо або опосередковано має 50%+1 голос, повинні бути обрані не менше 2-х незалежних директорів.
Отже, міноритарні акціонери мають право обрати свого незалежного директора через передбачений порядок кумулятивного голосування. Проте не врегульованими залишається низка питань, пов’язаних зокрема з усуненням такого обранця у разі його зловживання щодо належного та ефективного представлення міноритарних інтересів або його бездіяльності, що так чи інакше призведе до збільшення кількості судових спорів, пов’язаних із цими питаннями, що не так погано як для розвитку корпоративних відносин у нашій країн, так і власне для розвитку практик корпоративного права у вітчизняних юридичних фірмах.