«10 років з АПУ»: інтерв’ю з Віце-прем'єр-міністром - Міністром з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексієм Резніковим. Про АПУ, аспекти успіху та йогу, читайте нижче.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Традиційне питання. Ви з Асоціацією правників України вже 16 років поспіль. У чому головна її цінність, на Вашу думку?
- Я вважаю, що АПУ, в найкращому розумінні слова, диктує цивілізовані правила взаємовідносин на ринку юридичних послуг серед конкурентів — це перше.
Створює та розповсюджує високі стандарти юридичної професії, незалежно від галузевих ознак: нотаріат, юридична практика, адвокатська чи судова діяльність тощо. Це друге.
Мені здається, що АПУ — саме той майданчик, який дає можливість спілкуватися, ділитися знаннями та не має професійної ворожості у своїх межах. Третє.
- Тоді виникає логічне питання: чому Ви вирішили залишити адвокатську діяльність? Яку роль Ваш досвід відіграє у поточній діяльності?
- Я би сказав так: не залишив, а призупинив. Є у мене така традиція — час від часу призупиняти свою адвокатську діяльність /посміхається/.
Знаєте, а пригадаймо стародавнє слово «адвокат». Воно походить від «advocаre», що у перекладі означає «покликаний», «запрошений». Коли люди не мали змоги представляти себе на стародавньому суді, то запрошували («закликали») для цього людину, яка виступала від їх імені. Так, адвокат за своєю природою та суттю, — це той, хто представляє чиїсь інтереси.
Тому сьогодні, коли перед нами стоять питання, в більшості, пов’язані з гібридною війною (яка розпочалася у 2014-у році внаслідок агресії РФ і появи на мапі України тимчасово окупованих територій), стало зрозуміло, що наша держава точно так потребує своїх адвокатів. Представників її інтересів у складних процесах, — в тому числі перемовин.
Ну, а ми живемо в період, коли в них приймають участь не лише професійні дипломати класичної школи. Сьогодні потрібні й інші категорії перемовників. Найкращими з таких є саме юристи!
У зв’язку ж із тим, що останнім часом я розвивався в якості керівника практики альтернативного вирішення спорів, знаю, що головною зброєю є саме комунікація — вміння спілкуватися задля вирішення конфліктів. Тому, напевно, сьогодні саме це є моїм покликанням.
Тобто, я залишився покликаним, або «запрошеним». По суті, я все ще адвокат, та вже, напевно, держави — у складний для неї час. По суті, я призупинив свою адвокатську діяльність з точки зору офіційної заяви у відповідні органи самоврядування. Та душею, серцем і ментально я залишуся ним назавжди.
- Колишніх адвокатів, як військових, не буває..
- ...Як і журналістів, і спецагентів /сміється/. Саме так.
- Як Вам вдалося так стрімко зробити такий кар’єрний стрибок? Можливо, є якісь ключові аспекти успіху від Олексія Резнікова?
- Щодо стрімкості — це досить суб’єктивне сприйняття. Для когось це стрімко, для мене — нормально. Це — просто моє життя, наповнене постійними змінами, новими відкриттями. Напевно, я вмію побачити наявність відкритих дверей, навіть якщо вони віртуальні. Та маю сміливість зайти в ці двері.
А секрет дуже простий — всі ми чарівники, просто не всі про це знаємо. Я дуже багато читав книжок, і про Гаррі Поттера в тому числі (діти почали — і я одразу. І мультики досі люблю, і казки). І вірю в магію. Треба правильно мислити — тоді Всесвіт відповідає на наш запит, втілюючи його. Будьте «диворобами», мисліть позитивно! Думки матеріальні — це відома істина, яка насправді працює.
Щоразу, коли я думаю «Ну, треба мені знайти нову пригоду підставу для розвитку/самореалізації», — я отримую таку можливість.
А ключове — це робити «щось» для «когось»! Адже, коли ми віддаємо свою енергію, то Всесвіт наповнює нас нею наново. Я ж як батарейка — набираюся та обов’язково маю поділитися, віддати.
Напевно, в цьому є секрет.
- Наступне питання мало б бути «Як при такому темпі життя Вам вдається зберігати рівновагу», але Ви сказали, що і цього замало, бо постійно шукаєте пригоди. Та, все ж, як зберігаєте?
- Для балансу потрібно постійно знаходити інші точки, де можна прикласти зусилля. Обов’язково в житті має бути місце фізичній культурі. Я от нещодавно почав «роздивлятися» йогу, окремі її аспекти. Асани, тощо.
- Яка у Вас улюблена асана?
- Не знаю, як вона називається /сміється/. Мені подобається сидіти на колінах і про щось мріяти — а-ля медитація. Навіть знаю таке слово: «Оомм...», так. Обмін енергією сонця /посміхається/
Насправді, я дуже люблю різні екстремальні види активностей. На все не вистачає часу, тому велике щастя, що продовжую читати. Дуже багато. Дякуючи прогресу — це легко, маю змогу читати навіть в машині. І це, мабуть, єдина причина, за якої я пересуваюся з водієм. Хоча сам люблю сидіти за кермом.
Читання, можливість подивитися цікавий фільм та обов’язково — фізичні вправи. І ще! Я дуже люблю готувати! Тому додатковий пункт — смачна здорова їжа так само наповнює нас позитивною енергією /посміхається/.
- Ви сказали, що всі мрії та думки матеріалізуються, мовляв, все залежить від нас. От під час заняття йогою, Ви малюєте собі ті дива, які мають бути реалізовані?
- Ні-ні, під час медитації та йоги я точно не малюю собі картин реального життя. Скоріше, в цей момент я намагаюся навчитися взагалі ні про що не думати, відключитися. Коли тіло, розум та душа «тут і зараз». І не існує простору, часу та матеріального тіла. Звісно, що все навколо відволікає тебе (особливо улюблена киця, що поруч ходить та вічно муркає).
А от матеріалізація думок — це коли ти просто спокійно мислиш про щось, і воно відбувається. Пам’ятаєте, графа Каліостро, «Формула кохання»? Цікавий фільм Марка Захарова, де була ілюстрована спроба «матеріалізації чуттєвих ідей».
Ну, а ми ж говоримо про реалізацію «наступних планів». Раджу прочитати книгу Вадима Зеланда «Трансерфінг реальності» — там дуже якісно виписаний механізм переходу з однієї життєвої лінії на іншу та рецепт перебування у постійному позитиві.
- У професійних колах (і вже не тільки у професійних) Вас називають peacemaker-ом. Це правда? Через те, що більшість конфліктних кейсів вам вдалося привести до мирного врегулювання. Яким чином?
- Правда чи ні — треба запитати у тих, хто так називає. Та, дійсно, переважно будь-який конфлікт намагаюся побачити з такого ракурсу, де немає переможця і переможеного. Навіть, якщо представляю одну зі сторін.
Якщо буде переможений — він завжди буде незадоволений. Це означає відсутність гарантій нормального врегулювання конфлікту. Умовно кажучи — завжди буде спроба на апеляцію, касацію або повторну ескалацію.
Тому ідеальний варіант — пояснити обом сторонам, що мова йде не про пропозицію/емоцію, а виключно про інтереси/потреби сторін. Якщо ти зможеш їх зафіксувати, вербалізувати, роз’яснити, то наступний крок — знайти точку перетину спільних потреб та інтересів, яка надасть потрібний результат.
Саме тоді це — ідеальна картинка та WIN. Бо навіть компроміс — це потенційна можливість поступки. Консенсус — набагато краще. Завжди.
Звісно, буває по-різному, але peacemaker – все ж тому, що кожен конфлікт має закінчуватися миром. Він у будь-якому разі завершується. Питання лише, якими ціною та наслідками.
- Тобто наразі Ви будете творцем миру, на нинішній посаді?
- Я переконаний, що Україна достойна миру та здобуде його. Ми заслуговуємо на це. Вже майже 30 років Україна здобуває свою незалежність, і це — черговий її етап. Наша країна змінюється — це важливо. Процес реінтеграції дуже важливий для відбудови її у власних кордонах: цілісної та незалежності.
- Розкажіть про перші кроки на новій посаді. Як Ви оцінюєте потенціал цього відомства?
- 1. Зібрати найкращу команду, dreamteam — чим я і займаюся, базове ядро вже є. 2. Разом з нею написати програму Міністерства. З великою повагою ставлюся до Вадима Черниша, який, власне, створював його; до пані Оксани Коляди, яка продовжила цю роботу вже у режимі об’єднаних міністерств (ветеранів та окупованих територій). Кожен вклав свою душу та енергію, за це я дуже вдячний.
Та сьогодні перед нами стоять нові виклики, нове бачення та необхідність модернізації. Ми будуємо, та вже скоро презентуємо наше бачення.
Вже зараз можу розкрити маленький інсайт — це буде Міністерство для людей і про людей.
- Власне, це, мабуть, і є тією ключовою компонентою успішної реалізації реінтеграції? «Про людей і для людей»?
- Маю надію. Наша зброя — це позитивні думки та реальна мета «повернути серця та уми».
- Ну, і останнє питання. Воно загальне та не стосується Ваших поточних завдань, як Віце-прем’єр-міністра та Міністра. На Вашу думку, що очікує на економіку України в контексті поточних подій? Ваші прогнози, бачення, роздуми?
- На нас чекає випробування. При чому не тільки Україну, а і весь світ. Якісь країни мають фінансовий запас, а деякі — можуть надрукувати його на власних станках, у якості загальновизнаної валюти. Нам буде дуже складно, та це — випробування, необхідне для країни. Можливо це — саме той шанс на переозброєння, швидке переформатування. Маємо чітко визначити, що для нас є сектором реальної економіки.
Світ вже змінився — треба для себе це просто визнати. Він вже не буде таким, яким був. Тому сьогодні — час швидких рішень.
- Ви говорите як про війну з РФ, так і пандемію?
- Ви спитали про економіку. Вона не має бачення. Ми маємо два випробування: шість років війни та другий місяць пандемії. Нам потрібно навчитися жити в «інших» умовах, усім: від простого громадянина до членів Уряду, депутатів. Навіть сьогодні я спостерігаю, як нардепи досі використовують публічні майданчики просто заради публічного піару. Особливо — урядовці минулих каденцій. Іноді я бачу їхні дописи у соцмережах типу «Я ж попереджав! Треба було зробити ось так — було би краще!». Тоді я хочу запитати «А чого ж ти не зробив «краще», коли був членом Уряду?», наприклад.
Отже, сьогодні — час тяжкого випробування, момент єднання. Всієї країни, нації задля перемоги над цією навалою. А вона точно зробить нас сильнішими та допоможе подолати, в тому числі агресію.
- Наостанок — Ваше побажання для читачів
- Оскільки зараз ми спілкуємося з аудиторією моїх колег-юристів (а я вважаю, що це найкраща професія. Я міг стати медиком чи журналістом, — мама хотіла, — та все ж дослухався власних бажань, став юристом), то воно буде таким:
Шановні колеги, я вважаю, що ми з вами покликані допомагати людям, — от давайте такими і залишатися. Де б ми не були, що б не робили — давайте допомагати людям. Це — наша доля.