Колишній партнер адвокатського об’єднання Arzinger, а сьогодні заступник Міністра юстиції України з питань виконавчої служби Сергій Шкляр розповів «Юридичній газеті» про свою мотивацію переходу з юридичного бізнесу на державну службу, цілі, які він ставить перед собою на новій посаді та на які зміни очікувати в системі виконання судових рішень в Україні
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Сергію Володимировичу, місяць тому вас було призначено заступником Міністра юстиції з питань виконавчої служби. Розкажіть, чому ви, людина, яка тривалий час успішно займалась юридичним бізнесом, вирішила перейти працювати до Міністерства юстиції України?
– Ми живемо у досить відповідальний час, коли є змога здійснювати реальні реформи. Міністерство юстиції, у моєму розумінні, є одним із державних органів, який проводить та реалізовує ці реформи. Тому, коли мені зробили пропозицію обійняти відповідну посаду в Мін’юсті, я зрозумів, що це шанс застосувати свої знання та досвід на державній службі, і я на неї погодився. До того ж, як відомо, мій приклад не поодинокий. Загалом можна сказати, що бізнес запропонував себе для здійснення реформ у державі. Зрозуміло, що для мене державна служба – це тимчасовий етап, але це шанс зробити щось для своєї країни, яким я вирішив скористатися.
– Чи радилися Ви з кимось із колег, хто вже перейшов з бізнесу на державну службу, перш ніж прийняти рішення перейти працювати до Мін’юсту?
– Безперечно. Моїх добрих знайомих наразі досить багато на державній службі на різних посадах. Тому, звичайно, ми розмовляли про це. Але їхня думка не була вирішальною. Вони усі як і я в цьому питанні ентузіасти, і ми спілкувалися про те, як щось змінити у цій країні на краще. Звичайно, що специфіка прийняття рішень на державній службі дуже відрізняється від цих процесів у бізнесі. Тут вони більш повільніші, більше бюрократичних моментів тощо. З позиції бізнесу, в деяких питаннях держава могла б приймати рішення значно швидше, скоротивши певні, наприклад, погоджувальні процедури. Це саме стосується і службового листування. Багато листів у моєму розумінні взагалі не належать до тієї роботи, яку виконує моє відомство.
– Щодо Вашого юридичного бізнесу, як ви донесли про зміни колегам, як приймалося рішення, як компанія буде працювати наразі без Вас, що зміниться?
– По суті рішення приймав я один. Безперечно, я це обговорив із партнерами. Вони мене підтримали, мовляв, якщо хочеш, то можеш, якщо є така можливість, то чому ні? Гадаю, що без мене вони впораються. Компанія працює багато років, усі механізми вже відлагоджено, тому проблем не має виникнути.
– Я знаю, що частина народних депутатів, які були обрані до парламенту останнього скликання, говорили про те, що вони нове покоління, яке хоче змінювати країну, підходи до багатьох речей. Можливо, у вас із колегами, що також вже є держслужбовцями, є подібні плани?
– Можу сказати, що ті люди, яких я знаю, які перейшли з бізнесу на державну службу, безумовно, намагаються один одному, у хорошому розумінні цього слова, допомагати. На щастя, вони не встигли стати бюрократами, і під час вирішення якихось внутрішньовідомчих питань, умовно кажучи, не пишуть службові записки, не ведуть спілкування через приймальню, секретаря, а відразу телефонують на мобільний. Я роблю так само, якщо виникає якесь важливе питання. Отже, багато питань вирішується набагато швидше. Зрозуміло, що якщо щось необхідно підтвердити, так би мовити, на папері, ми це зробимо. Тому ще раз повторю, ми спілкуємося, допомагаємо один одному, входимо до складу різних робочих груп тощо. Очевидним плюсом у цій ситуації є те, що непотрібно вибудовувати якісь нові відносини, оскільки ми давно знайомі, і добре розуміємо, для чого прийшли на державну службу і чого від нас очікує суспільство.
– Чи плануєте ви підключати до своєї команди на держслужбі молодих юристів?
– Безумовно. Скажу навіть більше. По-перше, це позиція Міністерства – залучити нових людей, зокрема і юристів компаній, і представників наукових кіл. Наразі ми проводимо багато конкурсів на заміщення вакантних посад. Це нотаріуси, адвокати, які не мали досвіду державної служби. Серед цих претендентів є досить багато молодих, є і особи середнього віку. Тому можна сміливо констатувати, що ми залучаємо нових людей.
– За Вашими прогнозами, скільки часу необхідно, щоб змінити щось у роботі, яку Ви обрали для себе?
– Це залежить від того, що саме необхідно змінити. Наприклад, наразі ми підготували два законопроекти, які вже схвалені Урядом і на разі спрямовані на погодження до Адміністрації Президента. Ми внесемо ці законопроекти до Верховної Ради і сподіваємося, що вони будуть прийняті найближчим часом.
– Розкажіть детальніше про ці законопроекти. Які зміни вони передбачають?
– Реалії сьогодення говорять про те, що система примусового виконання рішень є недостатньо ефективною.
Якщо подивитися на статистичні дані, то ми побачимо, що статистика примусового виконання свідчить, що фактично у повному обсязі виконується близько 20% рішень. До того ж стягується лише 3% від сум, які підлягають примусовому стягненню.
Водночас необхідно відзначити, що наша держава посідає четверте місце за зверненнями до Європейського суду з прав людини у зв’язку з порушеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право людини на справедливий суд.
Оцінивши ситуацію з виконанням рішень в Україні, можна відзначити ряд проблем, які могли стати причиною такого стану справ. Наприклад, через низьку заробітну плату та відсутність належної мотивації для державних виконавців, на сьогодні важко укомплектувати органи державної виконавчої служби кваліфікованими працівниками. Водночас слід зазначити про недостатнє фінансування органів, що здійснюють примусове виконання рішень. Ці два фактори сприяють виникненню корупційних ризиків у діяльності держвиконавців. До того ж процес примусового виконання рішень є закритим, процедури заформалізовані, а документообіг – паперовим і це все супроводжується неналежною інформаційно-технологічною підтримкою процесу виконання рішень та відсутністю електронної взаємодії з іншими органами влади та безпосереднього доступу до реєстрів, які містять інформацію про боржника та його майно. Ці фактори також не сприяють виконанню рішень в Україні.
Якщо знову-таки звернутися до статистики, то можна помітити, що найпоширенішими підставами для звернення сторін виконавчого провадження до суду є формальна відмова у відкритті виконавчого провадження, необґрунтоване зупинення виконавчого провадження, порушення строків здійснення виконавчого провадження.
З метою комплексного реформування системи примусового виконання рішень в Україні, як було сказано раніше, Міністерство юстиції розробило нову редакцію Закону України «Про виконавче провадження» та проект Закону України «Про державну виконавчу службу та приватних виконавців», якими передбачається запровадження в Україні змішаної системи примусового виконання рішень органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.
Перший законопроект – це по суті закон про виконавче провадження у новій редакції, який повинен покращити процедуру виконання судових рішень в Україні, пришвидшити її та зробити більш прозорою, чим зробити виконання рішень більш ефективним. Також передбачається надання додаткових прав і стягувачу, і виконавцю. Зважаючи на це, я впевнений, що з прийняттям цього законопроекту виконавчий процес сам по собі буде покращено.
Що дуже важливо, буде запроваджено ефективний механізм оплати праці та мотивації державних та приватних виконавців, До того ж законопроект передбачає створення Єдиного реєстру боржників, який буде відкритим. Таке нововведення допоможе оперативно інформувати бізнес щодо платоспроможності контрагентів та запобігання відчуженню майна боржниками.
В Україні буде запроваджено автоматизацію процесу виконання рішень за допомогою повної фіксації процесуальних рішень та виконавчих дій в електронній системі виконавчого провадження, буде визначено чіткі та максимально короткі строки прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями. Також передбачатиметься можливість подачі виконавчого документа на виконання за місцем перебування стягувача.
Другий законопроект стосується статусу та засад діяльності державних та приватних виконавців. Планується введення так званої змішаної системи виконання судових рішень в Україні: поряд із державними виконавцями будуть працювати приватні. Прийняття цього закону має сприяти зменшенню навантаження на органи державної виконавчої служби та покращенню якості виконання судових рішень. Як це позначиться на тривалій перспективі поки зарано казати. Однак я певен, що як тільки закон почне працювати, – ми дуже швидко побачимо результат.
Щодо приватних виконавців, то для них законом буде визначено порядок набуття права на здійснення діяльності, засади дисциплінарної та матеріальної відповідальності, запроваджено механізм професійного самоврядування приватних виконавців, визначено засади контролю за їхньою діяльністю. а також визначено категорії рішень, які виконуватимуть виключно державні виконавці (боржник або стягувач, за якими є держава, державні органи, рішення про вселення та виселення фізичних осіб) та встановлено однаковий обсяг повноважень як для державних, так і для приватних виконавців.
Серед інших важливих новел законопроекту можна також відзначити: усунення дискреційних повноважень виконавців щодо звернення до суду із заявою про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу виконання рішення; створення умов для реалізації земельних ділянок у виконавчому провадженні; спрощення процедури розшуку боржника та його майна; оптимізація процедури обтяжень нерухомого майна боржника.
До того ж передбачається посилення відповідальності боржника шляхом істотного збільшення обсягу штрафів, які накладаються виконавцем, а також посилення кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів.
Крім того, 25.03.2015 Уряд схвалив ініціативу Міністерства юстиції щодо реалізації з 01.05.2015 пілотного проекту щодо оптимізації контролю за примусовим виконанням рішень судів та інших органів (посадових осіб), впровадження автоматичного розподілу виконавчих документів між державними виконавцями та механізму мотивації державних виконавців.
Не секрет, що заробітна плата у державного виконавця маленька. Відповідно, це також впливає на якість роботи та на рівень корупційних ризиків. Тому ніхто не заперечує, що заробітну плату виконавцям необхідно збільшити. Коли зазначений пілотний проект буде апробовано, то цей підхід буде застосовано по всій Україні.
– Що саме передбачає оптимізація контролю за примусовим виконанням рішень судів та інших органів, згідно з пілотним проектом?
Пілотний проект буде реалізовано на базі оновленого програмного забезпечення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та передбачає ряд нововведень, а саме: автоматичний розподіл виконавчих документів між державними виконавцями (за винятком рішення ЄСПЛ та рішень суду про конфіскацію майна, вилученого митними органами); рекомендовані строки для вчинення дій державними виконавцями; запровадження дієвого механізму контролю за строками вчинення виконавчих дій. Контроль може здійснюватися як самим державним виконавцем, який за допомогою системи зможе планувати необхідні виконавчі дії та стежити за строками їхнього виконання, так і керівником державного виконавця, який в on-line режимі зможе бачити дотримання державними виконавцями рекомендованих строків вчинення виконавчих дій.
Пілотним проектом також впроваджується вже обговорюваний нами механізм належної мотивації державних виконавців.
Так, державний виконавець, який у повному обсязі забезпечив фактичне виконання виконавчого документа майнового характеру, отримає винагороду у розмірі 2,5% від стягнутої ним суми. До того ж максимальний розмір винагороди, яку зможе отримати держаний виконавець, становитиме 50 мінімальних розмірів заробітної плати (60 900 грн).
Цікаво, що під час пілотного проекту державні виконавці використовуватимуть планшети, що дасть змогу зменшити паперовий документообіг, оперативно вносити інформацію про всі вчинені виконавчі дії до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, складати процесуальні документи за місцем проведення виконавчих дій тощо.
– Щодо приватних виконавців, чи поставлені якісь часові межі, коли цей інститут буде запроваджено?
– Якщо відповідний закон буде прийнято, як ми прогнозуємо, вже цієї осені, почнемо іспити та тестування кандидатів на посади приватних виконавців та видавати відповідні свідоцтва, то результат їхньої роботи ми зможемо оцінити десь на початку 2016 р. Крім того, треба пам’ятати, що приватні виконавці мають ще пройти навчання, строк якого буде до трьох місяців. Ми очікуємо, що приватними виконавцями підуть працювати люди не лише із системи, тому їм необхідно буде пройти стажування – набути практичних навичок, та вирішити певні організаційні питання. Особи, які працювали в системі виконавчої служби, відповідно, будуть звільнені від такого стажування.
– Коли Ви йшли на роботу в Міністерство юстиції, то, безперечно, ставили собі певні цілі, які плануєте досягнути найближчим часом. Що це за цілі?
– Основна моя мета на цій посаді – це здійснити реформу виконавчої служби в Україні. Власне, це конкретне спрямування моєї роботи як заступника Міністра юстиції. Тому якщо мені вдасться провести реформи, зробити роботу органів державної виконавчої служби в Україні ефективною, тобто запровадити весь комплекс заходів, який якісно вплине на ситуацію з виконанням рішень у країні, то для себе я вважатиму, що завдання номер один виконано.