Про специфіку проходження військової служби в умовах АТО та ситуацію в українській армії «Юридичній газеті» розповів юрист, старший лейтенант, заступник командира роти з роботи з особовим складом Сергій ДЯГОВЧЕНКО
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
– Сергію, Ваша військова бригада розташована у Львівській області, досить далеко від зони АТО. Як часто доводилося бувати в Донецькій та Луганській областях під час служби?
– Пункт постійної дислокації бригади розташовано у Львівській області, а район виконання бойового завдання – в Луганській. На передовій у зоні АТО ми були з жовтня 2014 по січень 2015 р., і після нетривалого відпочинку в лютому повернулися на позиції, де перебуваємо дотепер.
– Є багато нарікань на слабке забезпечення українських військових державою. Наскільки ситуація критична?
– Не сказав би, що вона критична, але є такою: держава забезпечує приблизно 50% від потреби, тобто половину. Все інше, власне те, завдяки чому ще більш-менш армія є у нормальному стані, дають волонтери.
– Чим забезпечує і не забезпечує держава, чим допомагають волонтери?
– Держава в необмеженій кількості дає боєприпаси і паливо. З погляду продуктів харчування, держава дає мінімальний набір: крупи, соняшникове масло, сир, картопля, капуста, тушонка. Тобто оцей мінімум є. Інакше кажучи, якщо на позиції є боєць який вміє готувати, все буде добре. Зрозуміло, що умови для приготування дещо відрізняються від домашніх, але як-то кажуть, було б бажання. Волонтери також допомагають їжею, одежею, медикаментами, військовим приладдям тощо.
– Допомога, яка надходить від волонтерів, її хтось контролює? Яким чином її розподіляють?
– Щодо централізованого рівня не знаю. В нас контроль здійснюємо самі, тому чітко знаємо і отримуємо те, що, власне, замовляли у тій кількості, яка нам потрібна, гадаю не в останню чергу через те, що працюємо з перевіреними волонтерами.
– І все-таки, незважаючи на допомогу держави і волонтерів, очевидно, що всім забезпечити військових вони не можуть, у чому є потреба?
– Не вистачає генераторів, тому що армійських замало й вони дуже незручні. Якщо, умовно кажучи, група вояків стоїть десь поруч із населеним пунктом, це полегшує ситуацію, бо можна накинути дроти на стовпи електропередачі. Це значно відрізняє нас від сепаратистів, бо на відміну від них, ми майже ніколи не стоїмо в населених пунктах. Українські військові завжди стоять поза ними, десь на відставні 2-5 км, з тим, щоби якщо будуть обстрілювати наші позиції, не постраждало цивільне населення. Тому більшість наших хлопців розміщено у полі, а отже, мати безперебійну електрику не мають змоги. Отже, в такій ситуації генератори незамінні, тому що це заряджені рації, тепловізори, телефони, можливість бути постійно на зв’язку, тощо. Водночас зазначу, що навіть тих самих рацій, хоч вони і не є зручними не вистачає, на опорний пункт рація може бути лише одна. Є забезпечення від волонтерів, але знову-таки, це обладнання, тобто рації, які, як правило, були вже у користуванні раніше, тобто вони не є новими, їх не завжди можна перепрошити під новий діапазон. Не факт що вони кодуються, а отже, їх можна легко підслухати тощо. Тому дуже часто доводиться користуватися мобільними телефонами. Просто, наприклад, щоб здійснити елементарний дзвінок з опорного пункту на інший опорний пункт.
– Як щодо озброєння, ви казали, що воно у необмеженій кількості, тобто є чим захищатися та атакувати ворога?
– Щодо озброєння, не знаю наскільки це справедливо прозвучить, але все що є нове, принаймні в документах те, що ми бачили, було в розпорядженні Національноїй гвардії України. Озброєння найновіше, що я пам’ятаю, це автомати Калашникова 1988-1989 рр. випуску, пістолети взагалі 70-х років, станкові гранатомети також, це те, що отримують Збройні Сили України. Хоча в чомусь, можливо, це питання комплектації.
До того ж зазначу, що на передовій практично Національної гвардії не має, там стоять Збройні Сили України. Єдиний такий випадок на моїй пам’яті, це коли бійці Нацгвардії стояли разом із нами на блок посту у с. Кримське. З досвіду спілкування з місцевим населенням можу сказати, що взагалі в цьому розумінні погано дуже поставлена інформація і люди часто плутають Національну гвардію і Збройні Сили. І постачання НЦ відбувається на кращому рівні, як вже було зазначено, все нове обладнання або зброя відразу направляються туди. Може, в держави для цього і є пояснення, але нового озброєння чи-то бойової техніки, у сенсі сучасної, ми не отримаємо. Так, дуже сильно допомагають волонтери, звичайно, що озброєння вони не можуть надавати, але раціями, приборами нічного бачення тощо намагаються забезпечити. Держава забезпечує тим, що залишилось з минулого, умовно кажучи, використовуючи записи радянських часів.
– Як люди ставляться до українських військових на тих територіях, які вони вже контролюють?
– По-різному. Більша частина нейтрально. Хоча в принципі, як і у будь-якому суспільстві, якщо зробити соціологічний зріз, то 60-70%, це люди, яким все одно. Хто їх буде годувати, ту ідеологію вони і приймуть. Коли жителям окупованих територій все життя розповідали, що Донбас годує Україну і таке інше, не дивно, що вони підтримували сепаратистів. Зараз, коли вони реально бачать різницю між українськими територіями, які контролюють Росія і Україна, щось у свідомості змінюється. Тобто після 18.00 не настає комендантський час, освітлення працює, магазини всі працюють, люди прогулюються на вулицях, діти бігають, граються – в таких містах, як, наприклад, Сєверодонецьк та Лисичанськ, налагоджено нормальне життя.
Наведу ще такий приклад. Є шахти зареєстровані на території України, але розташовані на підконтрольних сепаратистам територіях. Люди, які працюють на цих шахтах чи інших підприємствах, отримають на картки зарплату у гривнях. Але щоб щось придбати за ці гроші, або просто перевести їх в готівку, виїжджають з окупованих територій на територію підконтрольну Україні, наприклад, у Лисичанськ. Там, відповідно, закуповують все необхідне, від туалетного паперу до їжі та медикаментів та повертаються. Тобто все забезпечення окупованих територій відбувається на українській землі, вільній від терористів, все завозиться з України. Люди бачать реальну різницю між рівнем життя з сепаратистами і на території, що звільнена від них.
– Не секрет, що якась частина, так би мовити, аборигенів окупованих територій прийняла сторону окупантів, і не просто їх підтримувала, а воювала з Україною, чим це можна пояснити?
– Якщо говорити про те, чому деякі мешканці зони АТО не просто підтримають сепаратистів та загарбників а й улилися до їх лав, то ту все просто. Здебільшого це сільська місцевість, або невеличкі поселення, де роботи немає, а отже, людям обіцяли гроші, і от населення, переважно чоловіки від 18 до 40 років відгукнулися на цей заклик. Коли ситуація кардинально змінилася – ворога почали розбивати, цим людям перестали сплачувати гроші за підтримку самопроголошених республік, і позицію вони змінили. Навіть були випадки, коли українським військовим колишні «сепари» пропонували гроші, аби потрапити додому на контрольовану українською армією територію. Звичайно, що без зброї і таке інше, тобто вони за будь-яких умов бажають потрапити на територію, яку сепаратисти не контролюють. Цей процес триває досі, і інколи з’являються повідомлення у ЗМІ, щодо затримання таких осіб. Є люди, які просто приходять і здаються, власне, на підконтрольних терористам територіях і грабувати вже не має чого, а отже, заробити не вдається.