21 грудня 2020, 11:41

Денис Малюська: «Час простих реформ в Україні закінчився»

Опубліковано в №24 (730)

Денис Малюська
Денис Малюська Міністр юстиції України
Олена Осмоловська
Олена Осмоловська «Юридична газета» генеральний директор, т.в.о. головного редактора
Костянтин Ніколаєв
Костянтин Ніколаєв редактор Юридичної Газети

Якщо для широкого загалу міністр юстиції Денис Малюська розпочався з відомого фото, де він читає книгу, стоячи на руках вниз головою у власному кабінеті, то для «ЮГ» знайомство з ним відбулося значно раніше — наприкінці січня 2004 р. Тоді у нашому виданні вийшла його стаття про доказування у справах про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Через 16 років ми сидимо в його кабінеті, підбиваємо підсумки роботи Мін'юсту за цей непростий рік та намагаємось зрозуміти, як йому вдається проходити між крапель українського політичного дощу.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


imgonline-com-ua-Resize-sVyKYHh1FpC3aN

— Закінчується непростий для України рік. Однак можна визнати, що багато чого за цей рік вдалося досягти. Які революційні зміни відбулися протягом 2020 р. в Мін'юсті? Що планували, але не встигли реалізувати?

— У нас є два важливі напрями, де насправді відбуваються великі зміни. Перший — у сфері виконання кримінальних покарань, де змінюються вся філософія, принципи, основи. Неозброєним оком видно, що протягом року було багато комунікацій з цього приводу. Це й пілотні проєкти щодо впровадження платних камер у СІЗО, і ремонти, продаж в'язниць, їх оптимізація. Але це те, що на поверхні. Насправді все глибше. Ми намагаємось змінити фокус системи з покарання та ізоляції людини на її виправлення. І це, по суті, за декілька років змінить цю систему відсотків на 90.

Другий — цифровізація та реєстри. Ми зіткнулись з тим, що ще на початку створення таких реєстрів були допущені помилки в їхній архітектурі. Зараз ці помилки дались взнаки, і більшість користувачів знають, що протягом цього року працювати з багатьма нашими реєстрами було складно. Ми працювали над одним софтом, але паралельно виникали проблеми з іншим. Ми, врешті-решт, повністю замінили ЄДР, і до кінця року, сподіваюсь, доведемо до належного стану ДРАЦС та АСВП. По суті, це відкриває шлях спочатку до часткової, а згодом і до повної автоматизації процесів. Це великий шлях, який приведе до глобальної зміни роботи.

— Ви відчуваєте опір системи?

— Умисного опору немає. Є звичайна бюрократія, яка й призводить до того, що ми чимало не встигаємо з того, що планували. Наприклад, щодо продажу в'язниць, який ми планували розпочати ще влітку, але тільки зараз фінальний пакет документів знаходиться у Фонді держмайна. Після його позитивної відповіді, сподіваюсь, ми нарешті зможемо розпочати аукціони. Але все це, повторюся, мало розпочатись значно раніше.

Є й інші перепони. У нас є два флагманських законопроекти, один з яких, як я вже зазначав, змінює систему кримінальних покарань. Він проходить процедуру узгодження у різноманітних інстанціях, і сподіваюсь, що незабаром ми його відправимо у Верховну Раду. Другий законопроект — по нотаріату. Він величезний і багато що змінює в цій системі. Ми планували зробити це ще півроку тому, але через різноманітні погодження подача законопроекту затягнулася. Багатьом нашим планам завадив коронавірус — під час пандемії міністерство мало утримувати ситуацію, а не йти на якісь кардинальні зміни.

— Критика дій влади не вщухає, проте роботу Мін'юсту в 2020 р. оцінюють як успішну. В чому секрет такої підтримки? В результативності? Чи працюють нестандартні комунікації?

— Щодо нестандартних комунікацій, то все зроблено руками нашого профільного управління. Жодних особистих або тіньових піарників у нас немає. А щодо підтримки, то моє пояснення наступне: у нас є результати, які можна спостерігати в динаміці. Ми повністю відкриті. Нас фактично немає за що бити. Ми не беремо хабарі (хоча це можна сказати не тільки про наше міністерство), але головний секрет (якщо це взагалі секрет) — ми пояснюємо кожному, чому робимо так чи інакше і чого намагаємось досягти в результаті своїх дій. Так, на нас замикається безліч великих конфліктів, інтересів дуже впливових людей. Але ми чітко усім пояснюємо правила поведінки, межі нашої дискреції і жодних відхилень від них не допускаємо. Для будь-кого — політиків, бізнесменів, олігархів… Тому ми не можемо бути серйозним подразником для будь-якого впливу, в т. ч. медійного. Але це моє пояснення. Можливо, все набагато простіше….

— Не важко «йти між крапель дощу», адже зрештою можна потрапити під зливу, яка змиє все?

— Все приходить з часом. Спочатку, коли ми починали, було важко, зараз — ні.

— Тема рейдерства продовжує хвилювати суспільство. Багато що зроблено, але юристи кажуть, що антирейдерські практики не працюють. Які ще кроки залишилося здійснити, щоб сказати, що рейдерство в Україні подолано?

— Як на мене, все впирається у те, що ми розуміємо під «рейдерством». Ще Декарт казав: «Дайте визначення словам, і половина суперечок зникнуть». Кожен, хто зараз заявляє про рейдерство, його зростання або зменшення, тримає в голові якусь власну дефініцію цього терміну. Той же Opendatabot, яким найчастіше користуються медіа, є лише аналізом кримінальних проваджень за кількома статтями Кримінального кодексу. Але які причини цього? Можливо, правоохоронці почали краще реагувати на заяви про злочин? Можливо, дійсно фізичних захоплень стало більше? Але всі ці явища жодним чином не стосуються Міністерства юстиції.

У контексті рейдерства перше й ключове завдання, яке постало переді мною, коли я став міністром, — припинити те, що раніше відбувалося масово — безпідставне та нахабне відбирання у людей права власності та корпоративних прав особами, які не мають жодного стосунку до таких об'єктів. Подібних кейсів було безліч. І це те, що ми більш-менш можемо владнати. Такого рейдерства зараз практично не існує, воно зникло як явище. Сьогодні є різноманітні старі (або нові) корпоративні спори, але все це в моєму розумінні вкладається у термін «корпоративний конфлікт», а не «рейдерство». Випадків, коли хтось «наїхав» на бізнес, відібрав власність шляхом безпідставного внесення інформації у реєстр, — цього вже давно немає. Ми про це повідомляли. Офіс протидії рейдерству зараз бореться не стільки з рейдерством, скільки з можливістю його відродження. Зараз рейдерство фактично втратило економічний сенс, бо немає сенсу вкладати гроші у захоплення нерухомості чи корпоративних прав, якщо ми можемо з цим дуже швидко впоратись і повернути все справжньому власнику.

Але, як я вже казав, корпоративні конфлікти залишились. Там, де є бодай якісь (хоча б сумнівні) юридичні підстави, є різна оцінка документів на право власності. Тут окремі незаконні реєстраційні дії все ще трапляються. Більшість таких дій цементуються забезпечувальними ухвалами суддів, і тут ми втрачаємо важелі впливу. Але подібні забезпечення не виникають на рівному місці — реально у когось є якісь права, реально інтереси заявників якимось чином порушені, і це, як правило, реальні судові спори.

— 25 років триває судова реформа, і весь цей час, на думку суспільства, невдало. Довіра до суддів в Україні залишає бажати кращого. Що можна було б зробити з боку Мін'юсту для її відновлення?

— Взагалі будь-який процес чи інституція не залишаються сталими, незмінними. Змінюється все, в т. ч. й судова система. Це еволюційні зміни. Чомусь в Україні на якомусь етапі ці зміни назвали «судовою реформою», і це створило наступне кліше: «Судова реформа надто затягнулася». А насправді це просто еволюційні зміни, які притаманні будь-який сфері: Адміністрації (віднедавна Офісу) президента, Кабміну, парламенту, правоохоронним органам тощо. Тому в цьому розумінні «судова реформа» не закінчиться ніколи. Можна хіба що за показниками ефективності на певних етапах відслідковувати її еволюцію.

Але зараз цілком очевидно, що судова система працює не в повну міру. Як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин. У ній багато що можна робити. Мін'юст намагається допомагати, коли в цьому є потреба, але нагадаю, у нашому функціоналі немає завдання займатися судовою реформою чи впровадженням змін у судовій системі. Ми не є головним двигуном у цій історії. Але, звичайно, допомагаємо. Особливо в частині співпраці з МВФ, де уряд бере на себе вагомі зобов'язання.

— Саме такі, як Ви сказали, «еволюційні зміни» і призвели до ситуації, що склалася навколо ОАСК?

— Це не еволюція, це регрес. «Ніщо не вічне під місяцем», як кажуть. Все це вже було. Якщо ви візьмете указ Президента, який містить перелік судів адміністративної юрисдикції, то помітите, що Окружний адміністративний суд Києва то виключається з цього переліку, то відновлюється, то виключається, то відновлюється. Тобто це тривала війна. Ще Віктор Ющенко таким указом спробував переламати ОАСК та розподілити його повноваження на два суди. Двічі намагався, і двічі це не вдалося. Але якщо раніше ця історія мала яскраве політичне забарвлення, то зараз уже — напівкримінальне. Усі розуміють, що з ОАСК треба щось робити. Очевидно, що якась кількість суддів мали б його залишити добровільно (це за найкращого сценарію), а якщо цього не станеться, треба використовувати інші інструменти. Можливо, це буде ліквідація ОАСК, можливо — реорганізація, можливо, інші шляхи, з якими визначатиметься Президент після консультацій з ВРП. Наскільки це буде результативний процес, важко сказати. За меморандумом з МВФ у нас є зобов'язання передати повноваження по окремих категоріях спорів від ОАСК до Верховного Суду як суду першої інстанції. Текст відповідного законопроекту є, він розроблений, і тут уже можна з впевненістю сказати, що це трапиться.

— Тобто фактично є два шляхи: або з ОАСК йдуть «токсичні» особи, або ОАСК ліквідується….

— Під нуль ліквідувати не вийде точно. Адже усі ці справи хтось має розглядати, а їх зараз у ОАСК, якщо я не помиляюся, близько 20 тис.

Взагалі треба розуміти, що далеко не вся судова система корумпована. Там дійсно є окремі люди зі стійкою негативною поведінкою, але є і з такою ж, але позитивною, а є просто «флюгери», і їх чимало. Питання в атмосфері, яку створюють голова суду та ключові судді. Люди підлаштовуються саме під атмосферу, і ці правила працюють у будь-яких групах. Суди не виключення. Тому я прихильник того, що судовій системі слід прибрати ключових негативних персонажів, які мають вкрай занедбану і погану репутацію. Це може істотно поліпшити її функціонування. Повна заміна якогось суду неможлива — це не патрульна поліція, де можна набрати нових людей, навчити базовим навичкам, і за короткий час вони вже будуть працювати. Судді все ж повинні мати досвід саме судових практик, життєву мудрість, навички написання складних документів. У нас такої кількості нових людей просто немає.

— Перейдемо до більш складної кризи — конституційної. Юристи, яких ми запитували, вважають, що «вже немає з ким про що говорити. Криза не конституційна, вона системна, глибока та всеохоплююча». Що міністр юстиції України може їм відповісти?

— Залежить від того, наскільки глибоко ми хочемо проаналізувати ситуацію. Якщо для прикладу взяти художню літературу, то вона уся, як правило, зводиться до двох метасюжетів: «незнайомець приїжджає у місто» або «герой їде у подорож». Будь-яка криза, політична чи юридична, теж зводиться до кількох метасюжетів. І останні кризи в судовій владі зводяться до одного і того ж сценарію: у фокусі уваги публіки/ медіа опиняється суб'єкт, якого всі підозрюють у корупції, але він має високий ступінь захисту на рівні закону. Це типовий юридичний сюжет — з ОАСК, ВРП, Конституційним Судом. І подібні персонажі тягнуть униз репутацію усіх вказаних судових інституцій.

Сюжет один і той самий, але лінійного виходу з нього немає. Всюди потрібні якісь обхідні маневри: або зміни до Конституції, законодавства, або еволюційні — чекати, коли спливе строк повноважень «токсичного» персонажа, або комунікаційним шляхом доводити його до думки про добровільну відставку. Способи є, варіанти також. Але проблема насправді нікуди не зникне, адже ми вибудували навколо суддів фортецю з величезними мурами, не подумавши заздалегідь про те, хто в цій фортеці сидить.

— У юридичній спільноті активно обговорювалося питання про створення державної юридичної компанії (департаменту), яка буде представляти інтереси України у міжнародних спорах. Чи дійсно була така ініціатива? Чому не реалізували? Чи ще не час?

— Вона залишається, але через пандемію і обмеження у зв'язку з цим зарплат її реалізацію призупинили. Ідея полягала в тому, що ми створюємо або окрему юридичну особу, або окремий підрозділ Міністерства юстиції, де можемо поставити ринкові зарплати спеціалістам у міжнародних арбітражах, які вели б наші спори, і тоді б ми точно не залучали українських юридичних радників і обмежили б залучення іноземних. Це б заощадило значні кошти і зосередило експертизу, якої у нас не було, саме тут, що зробило би Мін'юст сильнішим. Коли закінчиться історія з Covid, ми повернемося до цієї ідеї, бо очевидно, що вона правильна і вигідна для держави.

— Як Ви оцінюєте законодавчі спроби реформувати адвокатуру? Чи є вона сьогодні справді незалежним та самоврядним інститутом захисту прав та свобод громадян?

— Незалежним та самоврядним інститутом вона точно залишається. Тільки тут варто визначитися, чому. Це може бути як у анекдоті про «невловимого Джо», якого ніхто не піймав не тому, що він невловимий, а тому, що це нікому не було потрібно. На відміну від тих же судів або прокуратури (особливо Генеральної), адвокатура залишилась відокремленою від різноманітного адміністративного, медійного і політичного тиску. Хоча в ній також спостерігаються окремі не зовсім приємні явища.

Щодо реформ адвокатури, то я їх особливо не помічав, окрім гучного законопроекту про позбавлення адвокатів монополії на представництво громадян у судах. На його прийняття у другому читанні, наскільки я розумію, не вистачає голосів, тому з великою вірогідністю ця реформа найближчим часом не відбудеться.

Хоча інститут адвокатури можна і варто було б удосконалювати, але на щастя, це не настільки критично, як у багатьох інших юридичних сферах. Тим більше, що єдиного розуміння цих реформ у адвокатському колі немає (виходячи з відомого вислову про двох правників, у яких три думки). Тому вважаю, що адвокатура ще кілька років може спати спокійно — у ній все залишиться так, як є.

— Протягом цього року відбулася низка звернень громадських організацій до державних розпорядників щодо відкриття даних фінансової звітності компаній. Ми проводили опитування в редакцій ному Telegram-каналі щодо підтримки такої ініціативи серед юристів. Думки «за» та «проти» розділилися приблизно навпіл. До якого табору належите Ви? Чи на часі це зараз? Які ризики? Чому немає одностайної підтримки бізнесу?

— Це питання радше про бізнес-клімат, тому варто оцінювати цю ситуацію саме з такого ракурсу. Моя частина — юридична. Вона полягає в тому, що є пряма норма закону про те, що така інформація має бути розкрита і відображатись через відповідний реєстр. Ми готові до такого розкриття, як тільки ця інформація буде надаватись нам відповідними органами. На жаль чи на щастя, вона нам не передається. Це питання ще обговорюється в органах державної влади.

Щодо самої ініціативи, то комусь вона більше до вподоби, бо він має бажання отримувати прозору інформацію про того, з ким має справу. Компаніям, які продають таку інформацію, було б цікаво мати офіційний доступ до фінансової звітності таких контрагентів. А хтось, навпаки, не хоче розкривати про себе таку інформацію. Тобто це питання неоднозначне.

— ЄСПЛ приєднав позов Нідерландів щодо збиття MH17 до великої справи України проти РФ. Це стратегічне рішення чи тактичне з огляду на отримання доступу до справи MH17?

— Певний доступ мають прокуратура та МЗС, але саме це рішення не є ані стратегічним, ані тактичним. Воно процедурне. Європейським судом воно прийняте самостійно, за його власною ініціативою, бо там вважають, що їм так зручніше. Щодо України, то це трохи затягує наш великий процес проти Росії, бо основна частина, яка не стосувалась MH17, знаходиться на більш пізніх стадіях розгляду. Але з іншого боку, це добре, бо вірогідність одночасної відмови і нам, і голландцям мізерна. У мене практично немає сумнівів, що ми маємо величезні шанси виграти цей процес. Питання лише у часі. Але треба усвідомлювати, що вірогідна перемога не призведе до автоматичного повернення окупованих територій.

— Як Мін'юст планує врегулювати проблему невиконання та надмірно тривалого виконання рішень ЄСПЛ? І чи доречним є витрачання державою значних бюджетних коштів на представництво своїх інтересів у таких справах?

— Насправді значних коштів на представництво у ЄСПЛ ми не витрачаємо. Значні кошти йдуть на захист інтересів держави в міжнародних арбітражах, на захист від іноземних компаній, які намагаються стягнути з України компенсації. По ЄСПЛ витрати незначні. У нас є досить непогана внутрішня експертиза, завдяки якій ми досить непогано захищаємось. Ми маємо захищатись тому, що, за великим рахунком, у грошовому вимірі мова йде про справи не «громадянин проти держави», а «громадянин проти решти громадян (платників податків)». Адже компенсації, врешті-решт, виплачуються з держбюджету. Якщо ми не будемо активно захищати інтереси держави, значить, ми не будемо захищати інтереси платників податків. Тому там, де держава безумовно неправа, ми намагаємось якомога швидше врегулювати справи, а там, де є сумніви, використовуємо усі наявні процедури та інструменти. Повторюся, це не надто дорого, і до того, ж є правильним з точки зору виконання наших функцій.

Щодо проблеми невиконання рішень ЄСПЛ, то вона завжди була і, як на мене, буде існувати. Не в останню чергу це пов'язано з тим, що текст Конвенції «живий», нові тлумачення її положень з'являються регулярно. Під час ратифікації Конвенції жодна з країн повністю не розуміла, що ж, врешті-решт, з цього вийде, які висновки зробить Європейський суд на тому чи іншому етапі. Тому висновки і нові тлумачення Конвенції будуть виникати завжди. Ми за цим не встигаємо. Питання лише в ступені цього невстигання і розмірі прострочених компенсацій. Зараз вони величезні. Мова йде про мільярди гривень, і це проблематично.

По більшості справ ми впираємось саме в питання грошей: або їх немає в Держбюджеті, щоб виплатити компенсацію, або немає, щоб запровадити системи чи гарантії, яких вимагає Європейська конвенція. Там, де гроші не потрібні, ми або вже виконали рішення, або відправили у парламент відповідні законопроекти і очікуємо досить швидкого їх опрацювання і прийняття, щоб швидко забезпечити виконання норм Конвенції.

Парламентські слухання з цього приводу, які мали відбутися у листопаді, відклали через Covid, але у нас є погоджена Стратегія, яку ми відправили у Раду Європи, є проєкт плану дій (на погодженні у КМУ) щодо імплементації найбільшої проблеми по ЄСПЛ — невиконання судових рішень. Ця проблема величезна, комплексна, вона стосується ледь не половини міністерств і безлічі різноманітних процесів функціонування держави. Але таких напрямів реально багато, і ми цим займаємось. Єдине, що хочу сказати не з бажання виправдати Україну, а констатуючи факт: чимало європейських країн мають схожі проблеми з Конвенцією, усі знаходяться на шляху її повноцінного впровадження.

imgonline-com-ua-Resize-Q6iw7t8zLgr

— Закон про компенсаційні заходи (проєкт, пов'язаний з ЄСПЛ, рішеннями проти України) парламентарі можуть і не підтримати….

— Так, звичайно. Ми взагалі не маємо впевненості по жодній нашій великій ініціативі, що вона буде повністю підтримана ВРУ. Прості реформи, які подобаються електорату і не створюють репутаційних ризиків для тих, хто ці реформи запроваджує, в Україні закінчились. Залишились складні реформи, які не задовольняють якусь частину соціуму. Вони потребують створення балансу, тож ми дивимось на усі переваги та недоліки. Якщо перші істотно переважають, реформу слід рухати. Але при цьому певна кількість недоліків все одно завжди залишатиметься. Як їх уникнути — складне питання, і відповідь на нього не завжди у наших руках. Тому ми протягом минулого року були сфокусовані на підзаконних актах. 90% того, що зроблено — на рівні наказів Міністерства юстиції або постанов Кабміну.

— У зв'язку з цим, які KPI Ви ставите перед собою на наступний рік? Є плани щодо «п'ятирічки за два роки»?

— Плани є, але, по суті, це імплементація всього того, що ми розпочали у 2020 р. Це розпродаж в'язниць — маємо його продовжити. Скільки ми їх продамо — питання в розподілі коштів, скільки з них ми зможемо залишити в системі. Ми хочемо змінити систему покарань, та великою мірою це залежать від парламенту. Ми хочемо розпочати будівництво нових сучасних СІЗО (вже готується проєктна документація), і дуже сподіваюсь, що наступного року вже розпочнемо процес будівництва. Ми хочемо максимально автоматизувати виконавче провадження, і щоб уже взимку окремі процеси почали виконуватись на рівні програмного забезпечення. Алгоритм цього вже розроблений.

Цього року не вдалося запустити автоматизований арешт рахунків, тому що тільки 4 банки приєдналися до цієї системи. Наступного року ми хочемо, щоб це зробили всі банки. Також готовий законопроект щодо нотаріальної реформи (зареєструємо його в грудні). Окрім того, хочемо автоматизувати декілька реєстраційних операцій — це вже можливо, адже ЄДР повністю замінений. Поперед ній ЄДР працював більш-менш нормально, але з огляду на технічні причини його неможливо було оновлювати чи змінювати. З новим ЄДР це можливо, і потенцій ні можливості величезні. Нагадаю, новий реєстр не могли запустити 9 років, а нам, хоч і з великими труднощами та навіть скандалами, це вдалося. Зізнаюсь, це дорого коштувало, насамперед, нервовій системі тих, хто його запускав у роботу.

Також у нас є великий напрям роботи по меморандуму з МВФ. Цього року найгучнішим став банківський закон, відомий як «антиколомойський», де величезний юридичний блок, який ми супроводжували. Зараз на порядку денному законопроект про НАБУ — він уже у парламенті. Також будемо допомагати Офісу Президента щодо законопроекту про судову реформу.

Насправді планів дуже багато, і в принципі, якихось істотних мегаперешкод для їх втілення я не бачу. З іншого боку, чогось нового і проривного вже не буде. Презентація проєктів була цього року, а в 2021 р. почнеться їх рутинне виконання. Це теж яскраво, гарно, приємно. Я, до речі, нещодавно переглянув відео, яке викладав у Facebook на початку року, і з приємністю констатував, що все, що намічав тоді і обіцяв, або завершене, або знаходиться на фінальних стадіях.

— Нещодавно виник черговий скандал з угорцями, що з'явився на тлі «мовного закону», який, у свою чергу, рік тому Венеціанська комісія рекомендувала доопрацювати. Дуже просте запитання: чи потрібно Україні прислухатися до її рекомендацій та висновків?

— Дослухатись завжди потрібно. До хорошого лікаря, вчителя чи того ж юриста завжди треба дослухатись. У Венеціанській комісії працюють хороші юристи.

Мені здається, що проблема угорців не в питаннях мови. «Угорська історія» українського Закарпаття чимось нагадує ранню «російську історію» українського Криму. Принаймні, зараз. Основоположники комунізму недарма казали, що економіка — це базис, а решта — надбудова. Якщо ми будемо занедбувати Закарпаття, як свого часу занедбали Крим, роками не вирішуючи там системні проблеми, то можемо втратити і його. Крим відчував себе відірваним, тому там так легко (окрім застосування сили та збройних формувань) вдалося маніпулювати свідомістю місцевих жителів. Так, Будапешт зараз поводиться набагато більш цивілізовано, ніж Москва, але…

Насправді питання не в забороні мови чи якихось інших ідеологічних проблемах. Воно в тому, що місцеве населення бачить стандарти життя в сусідній Угорщині і порівнює їх з українськими. Порівняння, звичайно, не на нашу користь. Тому слід створювати і впроваджувати державні програми з розвитку регіону, ще більше інтегрувати Закарпаття. Що, власне, треба було свого часу робити і з Кримом.

— Назвіть три головні правила роботи успішного міністра.

— Їх значно більше, ніж три. Але головні: а) не брехати; б) вміти говорити «ні», пояснюючи при цьому своє рішення; в) фокусуватись на результаті.

— Найкраща порада, яку Ви коли-небудь отримували.

— Окрім маминої «надягай шапку», чимало корисних порад отримав на початку політичної кар'єри. Наприклад, пригадується експрем'єр-міністр Олексій Гончарук, який порадив робити Мін'юст незалежною авторитетною інституцією, яку б визнавали на міжнародній арені, як це було з НБУ. Мені здається, порада правильна, і саме це я й намагаюсь зробити.

— Латинське слово «юстиція» має кілька варіантів перекладу українською. Яка назва вашого міністерства була б вам більше до вподоби: Міністерство законності? Правосуддя? Справедливості?

— Наше міністерство — єдине, яке назване на честь богині. Можна було б назвати його й на честь богині любові Афродіти, адже ми і шлюби реєструємо. Це жарт, звичайно, але зараз Міністерство юстиції, як і усі інші, штучно утворене. Тобто держава взяла на себе певну частину функцій і передала довільно обрану їх частину окремому міністерству. Який логічний зв'язок між в'язницями і системою електронних реєстрів? Але усі вони у нас. Зрештою, років за 10 величезний реєстраційний функціонал можна передати програмному забезпеченню, а ув'язнення, виховання чи ресоціалізацію ув'язнених — іншому органу влади. Тобто в довгостроковому плануванні Міністерства юстиції немає. І як воно називається зараз, не має жодного значення. Донедавна, до речі, у зв'язку із згадкою міністра воно було в Конституції, а зараз його і там немає. Відповідно, немає й великих бюрократичних перепон щодо зміни найменування.

— Якщо за 10 років штучний інтелект замінить Мін'юст, якою Ви бачите свою подальшу кар'єру?

— Багато років мріяв стати вчителем зарубіжної літератури, але дружина сказала, що вчительської зарплати не вистачить. Потім намагався вмовити її після звільнення створити спільний новинний YouTube-канал. Вона каже, що ніхто нас слухати і дивитись не буде. Я жартома запропонував робити це топлес і отримав зауваження, що топлес я навряд чи кого зацікавлю. Таким чином, варіантів у нас майже не залишилось, тому поки будемо залишатись на державній службі.

— Що з літератури Ви могли б порекомендувати студентам юрфаків у плані професійного зростання? Чи варто подивитись якийсь фільм або серіал на юридичну тематику — на щастя, їх зараз вистачає?

— Безумовно, зараз є безліч фільмів та серіалів, книг, особливо західних, юридичної тематики, але я не думаю, що вони реально допомагають професійному розвитку. Мені здається, слід просто читати класиків світової літератури та сучасників, які отримали міжнародне визнання. Ключова вимога до юриста — вміння структурувати свої думки і викладати їх так, щоб це було переконливо і зрозуміло для інших. Тому в цьому сенсі варто читати класиків і самому, що називається, виписуватись. Чим більше ти пишеш самостійних текстів, тим краще. Якого формату — особливого значення не має. Я, наприклад, зараз обожнюю твори автора, про якого дізнався лише рік тому, — це Джуліан Барнс (лауреат Букерівської премії 2011 р. за роман «Відчуття закінчення» — Ред.).

А щодо навчання скажу так: те, що я вчив на юридичному факультеті КНУ, я дуже швидко забув, а основне навчання проходило під час практичної роботи. Водночас книги, якими зачитувався під час навчання у Лондонському університеті, пам'ятаю і використовую й зараз. Це інший стиль, інші традиції, інша історія і, відповідно, інша глибина. Те, що ми лише намагаємось підхопити, там вже давно охоплено, класифіковано. Проте зараз навчатись набагато легше, ніж раніше — безліч лекцій у вільному доступі, а якщо володієш англійською, то й взагалі весь світ перед тобою.

— В Казахстані презентували Міжнародний фінансовий центр, де застосовується британське право. Вони навіть запросили англійських суддів…

— Британське право насправді круте. Але для цього має бути відповідна інфраструктура — не тільки судді, а й власне юристи, відповідно оформлені договори, культура взаємовідносин і таке інше. Тому я не вірю, що британське право може десь всерйоз прижитися і застосовуватися масово, окрім, власне, самої Великобританії.

— Наскільки важко пройти шлях від міністра, який стоїть на голові, до міністра, якого вважають одним з небагатьох, хто з головою? Це ж така собі медійна еволюція…

— Одне з головних правил сторітеллінга — розповідай про себе сам, інакше про тебе почнуть розповідати інші і відповідно формувати твій публічний образ. Можливо, проблема окремих моїх колег (теперішніх і попередніх) у тому, що чимало з них були і є далеко не поганими людьми, але про них розповідали інші, і дуже часто у інших була своя мотивація зосередитись на одному і не помічати іншого. Тому я сам з великою охотою викладаю те, що бачу, і те, що знаю. Можливо, до мене немає особливих претензій, тому що я розумію, що живу в світі, де все відкрито. До того ж, відкритість насправді допомагає. Наприклад, бажання знищити мене медій но відпадає, адже що зі мною можна зробити, якщо я вже на голові стояв? Мені це норм, мене це влаштовує.

— Як, до речі, Вам працюється з вашими афродитами з татуюваннями (у заступниць міністра Олени Висоцької та Валерії Коломієць вони є — Ред.)?

— Прекрасно працюється. Вони чудові жінки та професіонали. Я взагалі задоволений роботою всієї нашої команди. Всі наші перемоги — це спільна праця усіх. Моя робота — мати візію, вчасно її донести, а далі захищати свою команду від якогось впливу чи тиску, щоб він не надто заважав. Балансувати між крапельками — це моя робота. Забезпечити їм умови для роботи — моя робота. А далі все буде!

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати