Кілька тижнів тому всеукраїнська громадська організація «Асоціація адвокатів України» відсвяткувала ювілей – 10 років роботи для адвокатського співтовариства нашої країни. «Юридична газета» вирішила поспілкуватися з людьми, які протягом цього періоду керували організацією, а також дізнатися, як вона жила й розвивалась, наскільки плідно працювала та які плани має. Розмовляємо з президентом ААУ Олегом Рачуком та членами наглядової ради Ольгою Дмитрієвою й Олегом Чернобаєм, які в минулому також очолювали Асоціацію.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Редакція «Юридичної газети» щиро вітає Асоціацію адвокатів України з 10-річним ювілеєм. Бажаємо Вам процвітання та нових звершень! Розкажіть, як все починалось? Чому вирішили створити таку організацію, як Асоціація адвокатів України?
- Ольга Дмитрієва: Дуже дякуємо за привітання! Сама ідея створення цієї організації належить відомому українському адвокату, а тепер вже й політичному діячу Ігорю Шевченку. На той момент (у 2006 р.) не було громадської організації, яка б представляла альтернативну думку чи погляд адвокатів. Тоді існували кваліфікаційні комісії адвокатури. Також була Асоціація правників України, що на той час функціонувала вже кілька років. Але ідеологія АПУ така, що об’єднує всіх юристів – у тому числі нотаріусів, суддів. А суто адвокатської організації не було. Тому ідея полягала у тому, що варто мати певний майданчик для висловлення поглядів адвокатури. І, власне, цей майданчик був створений. Я була одним із засновників-підписантів. І буквально з 2007 р. долучилась до роботи як член правління, а потім як президент.
- Олег Чернобай: Ідеологією створення ААУ було те, що після створення Асоціації правників, яка об’єднувала абсолютно всіх (судді, адвокати, корпоративні юристи, прокурори, слідчі), з’явилась певна потреба опосередкованої діяльності організації, яка об’єднувала б виключно адвокатів та розглядала питання адвокатського життя.
- Олег Рачук: Без перебільшення скажу, на моє переконання, Асоціація адвокатів України є найкращою професійною громадською організацією, навіть не кажучи про юридичний світ. Чому? Тому що є результат, який демонструється кількістю заходів, які проводить Асоціація, кількістю програм, у яких вона бере участь, а головне – кількістю членів. Адже наш головний актив – це люди. Раніше, до прийняття нового закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», усе було набагато простіше – стати членом громадської організації було не просто престижно, а навіть необхідно. Після створення НААУ така потреба зникла. Буду відвертий, це трохи зачепило й Асоціацію. Кількісний склад об’єктивно зменшився. Але ми не опустили руки, зрозумівши, що громадські організації можуть співіснувати з органами адвокатського самоврядування, доповнюючи та розвиваючи одне одного.
Великою перевагою Асоціації адвокатів України є те, що вона може ініціювати деякі речі, які Національна асоціація адвокатів України не може пропонувати через обмеження закону.
Говорячи про людей, які створили Асоціацію, можу сказати, що це були ентузіасти, які зрозуміли необхідність руху та розвитку юридичного світу. Це була невелика кількість адвокатів, які «котили» цей юридичний камінь. Як вони це робили? Вважаю, що успішно, адже на сьогодні маємо конкретний результат – 1 тис. членів ААУ, і ця цифра постійно зростає. При цьому варто зазначити, що членство є добровільним. Останнім часом навіть маємо сплеск – щомісяця лави ААУ поповнюються 10-20 новими членами. Це доволі гарний темп.
- Ольго Леонідівно, якою була ААУ на зорі створення? Яку мету та цілі ставила перед собою?
- О. Д.: Звісно, як і в будь-якій іншій організації, що створюються не з політичними та не з комерційними цілями, були свої складнощі. Я одразу хочу висловити величезну вдячність одній з моїх улюблений юридичних фірм – «Василь Кісіль і партнери», тому що на зорі нашої діяльності вони були тією організацією, яка дуже багато допомагала. Правління ААУ мало можливість збиратися саме завдяки ВКП, адже вони надавали нам свій офіс. Також на їхніх на серверах знаходився сайт ААУ. Звичайно ж, фінансова допомога від ЮФ «Василь Кісіль і партнери» теж була достатньо вагомою. Взагалі, ця компанія добре відома своєю меценатською діяльністю. Не хочу, щоб це виглядало як реклама юридичної фірми, але говорячи про 10-ліття нашої організації, не можна не згадати тих, хто багато допомагав.
Спочатку актив Асоціації був дуже маленьким. Перший президент – Бедь Віктор Васильович – був із Закарпаття, тому не мав можливості активно брати участь у всіх київських заходах. Дуже великий вплив здійснював та надавав допомогу Дмитро Кухнюк. Він, певно, є одним з найактивніших та високопрофесійних адвокатів, що були членами правління ААУ, та активно брав участь у вирішенні питань реформування адвокатури. Власне кажучи, основне завдання, яке адвокатура в ті часи ставила перед собою, – це напрацювання певної альтернативної позиції у процесах реформування адвокатури.
Той закон, який ми отримали у 2012 р., почав активно обговорюватися задовго до його прийняття – ще з 2007 року. Звісно, на той момент це було основним завданням Асоціації адвокатів України. Тоді у нас не було можливості проводити масштабні заходи (конференції, форуми), ми працювали над участю в певних загальнодержавних програмах.
- Яким було адвокатське співтовариство тоді, у 2006 році? Що являла собою професія адвоката. Ми знаємо, наразі не можна сказати, що у взаємовідносинах всередині адвокатури все спокійно. Як це було тоді?
О.Д.: Всередині адвокатури ніколи не було спокійно. До 1991 р. адвокатура була представлена у вигляді територіальних колегій. Тобто в кожній області була колегія, в ній – президія, що мала свого президента. Тобто, можна сказати, що саморегуляція існувала. Чесно кажучи, це не було погано. Не було єдиної організації, але в кожній області була своя колегія. Ми таким же чином відраховували гроші на утримання президіуму цієї колегії. Фінансування було невеликим, та й самі колегії існували доволі скромно. Взагалі, можу сказати, що тоді адвокатура була добре організована.
Після 1991 р. всі ці колегії були скасовані, адвокати стали кожен сам по собі. У нас залишились кваліфікаційно-дисциплінарні комісії, які займались іспитами, видачею свідоцтв та розглядом дисциплінарних скарг. Але об’єднання як такого не було – ні зібрання, ні конференції, ні якісь загальні заходи не проводились.
Звичайно, достатньо складно повернути на платформу систематизованої організованості адвокатуру, яка 20 років пробула у стані такої повної безконтрольності. Однак це потрібно зробити, тому що професійний та організаційний рівень адвокатури, рівень довіри до адвокатів у суспільстві за цей час суттєво знизився. У 2012 р. ми отримали єдину професійну організацію. Але робота ця не може бути легкою та простою. Адже протягом стількох років адвокати працювали за одним принципом (ні від кого не залежали, ніхто їм не розповідав, що треба підвищувати кваліфікацію), а тут раптом з’являється організація, що висуває якісь нові норми та вимоги. А вони й надалі будуть оновлюватись. Постануть питання про обов’язкове страхування, про стандарти адвокатської діяльності, про посилення правил адвокатської етики. Якщо ми хочемо, щоб наша професія високо цінувалась, то без цих стандартів її ніколи не підняти на бажаний рівень. До того ж Асоціація адвокатів України зараз, як і 10 років тому, одним з найважливіших напрямків діяльності вважає участь у реформуванні адвокатури.
О.Ч.: Взагалі, українська адвокатура як така сформувалась багато років тому. Вона розвивалась на регіональному рівні, існували досить тісні зв’язки. Однак проблемою було те, що вона не була централізованою. КДКА працювали за регіональним принципом, так як і зараз. Але не було такої консолідації як сьогодні, коли, наприклад, з одного регіону їздять на підтримку адвокатів з іншого регіону.
- Олеже Валерійовичу, Ви були президентом ААУ з 2014 р. до жовтня 2015 р. Розкажіть про цей період свого життя та про діяльність Асоціації?
О. Ч.: Вирішення спільних проблем потребує об’єднання зусиль. Основним завданням, яке я бачив, коли висував свою кандидатуру, була необхідність здійснити розвиток в регіональному напрямку. І майже за рік ми об’їхали більшість регіонів з нашими семінарами, форумами та конференціями. Це, звичайно, підсилило розвиток Асоціації.
Звичайно, на діяльність ААУ певної мірою вплинуло прийняття нового Закону про адвокатуру та адвокатську діяльність, створення НААУ. Через те, що була створена «обов’язкова» Асоціація, багато адвокатів вже не бачили необхідності в участі у діяльності нашої організації.
Але це не говорить про те, що ААУ не потрібна. Скоріше, навпаки, є велика потреба у її діяльності, тому що об’єднання адвокатів в Національну асоціацію адвокатів України має на меті захист адвокатури від зовнішнього впливу. Але хто захистить адвоката від впливу самого адвокатського середовища? Тобто є ті проблеми, які залишаються нерозв’язаними на рівні адвокатури. Саме у цьому відношенні наша Асоціація посідає гідне місце.
- Олеже Олександровичу, як нинішній президент, які завдання наразі Ви ставите перед собою?
О. Р.: На сьогодні нашим пріоритетом є програма регіонального розвитку та Клуб майбутніх адвокатів. В минулому я разом з командою висував свою кандидатуру на посаду президента ААУ. Бачив себе поруч із Зоєю Ярош, а також з багатьма членами правління, які дали згоду на свою допомогу в розвитку Асоціації. Це люди, на яких можна покластись, – Юлія Курило, Марина Саєнко, Олександр Скляренко, Олександр Поліводський (не хочу забувати й стару гвардію – Олена Костюченко, Микола Пашинський). Тобто це люди, які проявили себе та готові були працювати. Команда була сформована, й рухається вона за вищевказаними напрямками.
Якщо ми реалізуємо і стратегію регіонального розвитку, і Клуб майбутніх адвокатів, то вважатимемо нашу каденцію успішною. Я особисто бачу для цього перспективи та бажання.
Дуже приємно спостерігати, що Ради адвокатів регіонів йдуть на контакт, працюють з Асоціаціями, зокрема з Радою адвокатів Харківської області. Скоро у нас відбудеться відкриття відділення ААУ в Харкові, яке очолить Людмила Гаврилова.
Не забуває про наш фундамент і Херсонське відділення. Окремо хочу відзначити про наші здобутки в Закарпатському регіоні. Зараз у нас там працює молодий, але розумний та амбітний адвокат Мирослава Пилипчинець. Функціонує відділення за підтримки Ради адвокатів Закарпатської області.
Іншими словами, наша географія присутності охоплює майже всю територію України. І якщо ми реанімуємо та дамо нове життя відділенням у Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, то це буде гідним результатом нашої першої каденції.
Є перспективи відкриття відділень у Чернівцях, Хмельницькому. Там є адвокати, які розуміють важливість спілкування між собою. Для молодих адвокатів – це набуття нових практичних знань, а для старших – передача досвіду, менторство. І такі заходи є надзвичайно важливими для професійного становлення правника.
Будемо відвертими, та кількість заходів, яку проводить НААУ, є якісною. Однак Ярослав Зейкан не зможе об’їхати всю Україну. А в регіонах є багато досвідчених адвокатів, які готові ділитися своїми знаннями. На периферії все не так просто, тому що там адвокатура – це корпоративний цех.
Щодо Клубу майбутніх адвокатів, то ми його розвиваємо, завдяки її президенту Лесі Дубчак. Маємо партнерів – дві адвокатські фірми, що підтримують його розвиток.
До того ж хочу відзначити, що ми співпрацюємо з провідними ВНЗ України, вже маємо 7 підписаних меморандумів. Також не забуваємо про програми стажування.
Це все є нашими маленькими здобутками. З таких маленьких крапельок утворюється велика річка.
- Розкажіть, як змінювалась ААУ протягом 10-ти років свого існування? Чи були за цей час реалізовані цілі, які ставила перед собою Асоціація на момент свого створення?
О.Д.: Думаю, що цілі були досягнуті. Основним показником цього є те, що на сьогодні ААУ є організацією, думку якої враховують. Ми маємо можливість брати участь абсолютно в усіх процесах, які пов’язані не лише з реформуванням адвокатури, а й правової системи в цілому. Для нас це дуже почесно та важливо. З урахуванням того, що була створена Національна асоціація адвокатів України, нас як незалежну громадську організацію, засновану на добровільному членстві, все одно запрошують на важливі заходи, прислуховуються до нашої думки та враховують її.
Я вважаю, що ми досягли ще однієї цілі – об’єднання найбільш передових адвокатів (тих, з якими хочеться поспілкуватися, поділитися досвідом). Не можна жити в «закритому» режимі, не отримуючи ніякої інформації та професійного обміну. Вважаю, що наразі ААУ – це один з найкращих майданчиків, на якому адвокати можуть підвищити свій професійний рівень та просто поспілкуватися.
- О.Р.: Я приєднався до Асоціації у 2012 р., саме перед прийняттям нового закону про адвокатуру. Ситуація була непроста, ми усвідомлювали, що треба щось змінювати. Деякі адвокати просто не розуміли, що можуть дати громадські організації. І ми, маючи досвід проведення перших форумів, сконцентрувались на форматі проведення заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації адвокатів. Форуми – це був великий ривок. Завдячуючи Ользі Дмитрієвій, Валентину Гвоздію, Олені Павловій, Зої Ярош, Олегу Чернобаю, ми вже знали як і що робити. Це продукт, на який сьогодні є попит.
Я був приємно здивований кількістю адвокатів, які завітали на наш Весняний форум, – 240 чоловік, це достатньо значний результат. Наш останній аграрний форум зібрав 100 учасників. Це гарний результат для першого київського заходу.
Вважаю, що спікери, які виступають на наших форумах, є найкращими. Завдяки нашій гнучкій політиці ми можемо запрошувати будь-яких доповідачів, приймаючи незалежні рішення. Нам ніхто не нав’язує того чи іншого експерта.
Також деякі зміни відбулись у внутрішній структурі нашої організації. Ми ліквідували секції як структурну форму ААУ, не побачивши в них перспективи, а створили комітети, які працюють «на ура».
Хочу відзначити комітет Ганни Гаро з сімейного права як суперактивний та насичений (посміхається – ред.). Але при всій цій насиченості якість не втрачається, і це великий плюс.
Також прекрасно працює комітет з кримінального права, який очолює Андрій Сидоренко. Хочу подякувати Радмилі Гревцовій за її роботу в комітеті з медичного та фармацевтичного права. Це унікальна людина з іменем на ринку. Коли вона прийшла в Асоціацію, то кардинально змінила, а точніше запустила роботу комітету.
- О. Ч.: Можу сказати, що на сьогодні Асоціація зайняла свою певну нішу, певне місце в системі органів адвокатського об’єднання.
- Заняття громадською роботою забирає досить багато часу. Скажіть, як Вам вдається поєднувати її з адвокатською практикою та ще й з особистим життям? Чи, можливо, Ви розставляєте пріоритети: щось наразі на першому місці, а щось – другорядна справа?
- О. Д.: Ви знаєте, якось вдається (посміхається – ред.). Ключове слово у цій фразі – «якось». Немає у світі досконалості, не можна щось робити без певних проблем і труднощів.
Що стосується фірми, вона вже відзначила своє 22-річчя. Є певний кістяк, колектив, який працює. Це не маленький бізнес, який ледве рухається, а процес, що може певний час функціонувати без мене. І це дає мені можливість переключатись.
Це ж стосується і сімейного життя. Інколи доводиться форс-мажорно відключатись від усіх справ. Адже сім’я для мене на першому місці, тому що саме вона дає сили для подальшої роботи. З іншого боку, успіхи в роботі дають можливість заробляти. Маючи фінансовий ресурс, ти можеш більше дати своїй сім’ї, а також громадській роботі.
Тобто всі ці аспекти життя між собою пов’язані, але все одно треба розставляти певні пріоритети. Також вважаю, що дуже важливо вміти швидко пропускати через себе всі задачі. Те, що в мені сформувалось за 30 років роботи, – це здатність дуже швидко приймати рішення, що робить роботу більш результативною. Адже й у бізнесі, й у громадському житті дуже важливою є результативність, а не сам процес.
- О. Р.: У моєму житті все йде паралельно. Мені все вдається поєднувати завдяки колегам. Звичайно, є такі питання, що залежать лише від мене, і тут нікуди не подінешся. Але вони принаймні розуміють мене, підтримують, самі беруть участь у громадському житті. Зокрема, працюють в робочих групах з реформування адвокатури. Помічники адвокатів займаються роботою в Клубі майбутніх адвокатів. Фактично, для себе я запланував один день на тиждень приділяти увагу Асоціації адвокатів України. Однак на сьогодні виходить більше – 2 дні на тиждень, але відпрацьовую на вихідних. І тоді постає інше питання – сімейне життя. Склалась ситуація, схожа як у радянському фільмі, де офіцеру морського флоту дружина говорила: «Або я, або море». А він відповів: «І ти, і море». (посміхається – ред.). Отже, будемо поєднувати.
- О. Ч.: Зараз моя громадська робота розвивається в руслі декількох громадських рад, членом яких я є. Зокрема, заступник громадської ради при Міністерстві економіки, голова громадської ради при Державній службі інтелектуальної власності. На сьогодні в Україні активно відбуваються процеси, пов’язані з реформаторським рухом. Тому існує колосальний напрямок роботи щодо вдосконалення законодавства. Звичайно, робота в Асоціації адвокатів України та розуміння практичних аспектів допомагають вибудовувати законодавство.
- Якою Ви бачите Асоціацію ще через 10 років?
- О. Д.: По-перше, хотілося б її бачити через 10 років (посміхається – ред.). Адже з нашим темпом та розвитком хочеться, щоб адвокатура існувала в принципі, щоб процвітала наша держава, щоб в адвокатів була робота та кошти для того, аби займатися громадською роботою.
А якщо серйозно, то моє бажання, щоб організація розвивала проекти, які є зараз, займалась молоддю, підвищенням кваліфікації адвокатів, уважніше займалась аналітикою роботи органів адвокатського самоуправління, тобто була таким собі суспільним контролером їх діяльності. Поки що за ці 3 роки ми взагалі не чіпали органи адвокатського самоуправління. Навіть не торкались з позиції якоїсь критики чи аналітики. Не тому, що нам все подобається або взагалі не подобається. Адже я розумію, що для того, щоб організація почала плідно працювати, їй треба дати певний час, аби налагодити всі управлінські процеси. Але в майбутньому, я думаю, що ААУ буде одним з тих громадських контролерів, котрі оцінюватимуть роботу НААУ. Тому що це організація, в яку адвокати входять на умовах обов’язкового членства, і ми розуміємо, що не все завжди буває добре.
Я думаю, що ААУ має на себе взяти обов’язок противаги, щоб був певний альтернативний громадський адвокатський механізм реагування на якісь, можливо, негативні відхилення в роботі органі адвокатського самоуправління.
- О. Р.: Не хочу заглядати так далеко… Фактично, я маю вийти на свою програму кандидата в президенти ААУ, з якою я йшов на вибори. Саме про неї я звітуватиму: регіональний розвиток, робота комітетів, Клубу майбутніх адвокатів, робота над профільним законом. Після втілення цієї дворічної програми, я прийму рішення, що робити далі, а тоді буде видно. Щодо 10-річної перспективи, то все залежатиме від багатьох чинників: яким буде закон, економічна ситуація в країні тощо. Сподіваюсь, що Асоціація буде сильною, потужною та соборною, як наша країна.
- О. Ч.: Якщо ставати на ту позицію, що Асоціація створюється та діє для об’єднання адвокатів, то саме вони повинні визначати вектор діяльності організації. Ніхто не знає, якою буде мета діяльності адвокатури у найближчі 10 років, як вона буде працювати. Багато чого залежатиме від нового закону. Якщо буде монополія адвокатури на представництво інтересів клієнта в судах, то у нас з’явиться дуже багато адвокатів і, можливо, потреба в нашій Асоціації підвищиться. Тобто напрямок руху ААУ повинні визначити самі адвокати. Звісно, мені хотілося б, аби вона продовжувала вдосконалюватись, розширюватись, щоб до неї долучалось все більше членів, а ми могли проводити заходи на ще вищому фаховому рівні.