21 січня 2020, 14:15

Зміни в процесуальному законодавстві: що ще нового?

Аргумент. Позиція. Ідея

Минулого тижня Верховна Рада України прийняла Закон "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Що передбачено новим Законом, ми поцікавилися у юристів та адвокатів.

1564_4f7fcc45033f46b53db98b6c7db082d7 Оксана Духовна, к.ю.н., адвокат, радник INPRAXI

«15.01.2020 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку» (реєстр. №2314 від 25.10.2019 р.). Ініціатором вказаного законопроєкту виступив Президент України Володимир Зеленський.

Варто зазначити, що чинні до цього часу редакції Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства почали застосовуватися одночасно з початком роботи нового Верховного Суду, а саме 15.12.2017 р., тобто трохи більше ніж два роки тому. За цей період правозастосовна практика чітко вказала на низку положень процесуальних кодексів, які найчастіше використовують учасники справи з метою зловживання своїми процесуальними правами та призводять до значного затягування розгляду справ. Відомий факт – використання такого процесуального інструменту для затягування судового розгляду як заявлення відводу безпосередньо в день або напередодні судового засідання. Натомість Закон №2314 визначає, що питання про відвід вирішується невідкладно, а в тому випадку, якщо заява про відвід судді надходить до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу.

Саме така логіка законодавця відображена в пояснювальній записці до Закону №2314. Окрім нівелювання можливості зловживання учасниками справи своїми процесуальними правами, такий законодавчий акт має на меті сприяти виконанню Верховним Судом свого основного завдання – забезпечення сталості та єдності судової практики шляхом відкидання недосконалого механізму підстав касаційного оскарження, недопущення одночасного існування взаємовиключних правових висновків, неможливості проведення «розгляду заради розгляду».

Процесуальні кодекси редакції 15.12.2017 р. запроваджували фільтри для касаційного оскарження залежно від суми спору, яких виявилося недостатньо. Наразі законодавець пішов далі, передбачивши, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

  • якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, не враховуючи висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, окрім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
  • якщо скаржник вмотивовано обґрунтує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
  • якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
  • якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 ст. 310 цього Кодексу (в цій ситуації мова йде про положення Господарського процесуального кодексу України).

Закон №2314 містить також низку інших доповнень та змін, які матимуть однозначно позитивний вплив на правозастосовну практику».

Илья Захарченко Ілля Захарченко, старший юрист PRAVO GARANT

«Законопроєкт №2314 від 25.10.2019 р., незважаючи на мету його прийняття – вдосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, – вносить низку змін до процесуальних кодексів, що стосуються зміни не тільки порядку апеляційного та касаційного оскарження, але й зміни інших інститутів судочинства (зокрема, звужується перелік заходів забезпечення позову, змінюється порядок розгляду відводів та розширюється перелік малозначних справ). Однак головною зміною зазначеного законопроєкту є впровадження «процесуальних фільтрів» у діяльність Верховного Суду. Саме це питання є одним з найбільш дискусійних у професійній спільноті.

Прихильники застосування «процесуальних фільтрів» стверджують про те, що вони забезпечать «розвантаження» Верховного Суду, пришвидшать прийняття остаточних судових рішень у справах та забезпечить єдність судової практики. Противники застосування «процесуальних фільтрів» стверджують про звуження права на судовий захист, гарантованого Конституцією України.

У цьому випадку необхідно згадати, що ще у листопаді 2019 р. відбувся Пленум Верховного Суду, на якому судді звернулися до Верховної Ради України із зауваженнями щодо законопроєкту №2314. Зокрема, в цьому зверненні наголошувалося, що незаповненість суддівського складу в судах першої та апеляційної інстанцій, регулярні зміни законодавства (за відсутності практики його застосування), якість законодавства (яка викликає низку питань) свідчить про передчасність впровадження «процесуальних фільтрів».

Головною проблемою є те, чи зможуть суди апеляційної інстанції належним чином здійснювати правосуддя та фактично стати судовою інстанцією, яка остаточно вирішує правовий спір по суті. На сьогоднішньому етапі, з огляду на об’єктивні та суб’єктивні чинники, видається, що ні. Також про це свідчить статистика розгляду касаційних скарг Верховним Судом. Скасовується або змінюється такий відсоток судових рішень апеляційних судів: у Касаційному адміністративному суді – 41%, у Касаційному цивільному суді – 33,1%, у Касаційному кримінальному суді – 27,2%, у Касаційному господарському суді – 26,9%.

Тобто аналіз цієї статистики дозволяє умовно стверджувати, що кожне третє судове рішення апеляційного суду, що оскаржується, є частково або повністю незаконним (не плутати із загальною кількістю прийнятих рішень апеляційними судами).

Ще до прийняття законопроєкту №2314 фактично існувала низка «процесуальних фільтрів». Дійсно, розгляд справ у касаційних судах достатньо часто відбувається занадто довго, а правові висновки Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права періодично можуть змінюватися.

Водночас на законодавчому рівні, навіть без законопроєкту №2314, був передбачений механізм вирішення проблемних питань Верховним Судом і «розвантаження» останнього не повинно здійснюватися шляхом звуження права на оскарження судових рішень. По-перше, це прямо суперечить ст. 22, 64 Конституції України, по-друге, Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлював думку про те, що право на судовий захист має передбачати можливість касаційного оскарження судових рішень (наприклад, рішення №11-рп/2007 від 11.12.2007 р.).

Варто зазначити, що законодавчій владі потрібно припинити процеси постійних змін законодавства про судоустрій та надати судовій владі можливість природного розвитку. Постійне реформування судоустрою вже призвело до превалювання негативних тенденцій та зменшення довіри суспільства до судової гілки влади. Таким чином, можна погодитися з висновком про передчасність прийняття законопроєкту №2314, а також стверджувати, що він навряд чи дозволить досягти задекларованої мети його прийняття».

image-8a689ef0349ce167d3c75065b4f16bda28fe1c00a4e9f22c003243a935ff4db2-V-1 Катерина Дроб'язко, адвокат ЮК «АМБЕР»

«15 січня 2019 р. Верховна Рада України прийняла Закон №2314 від 25.10.2019 р. «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». У зв’язку з прийняттям вищевказаного закону та обмеженням доступу до касаційного перегляду рішень напрошується думка, що все-таки скороченню суддів Верхового Суду бути.

Як зазначається у пояснювальній записці, закон було прийнято для забезпечення сталості, єдності судової практики та збалансування навантаження справами між різними юрисдикціями, а також швидкого розгляду справ. Мабуть, саме таким способом законотворці вирішили знизити навантаження на суд касаційної інстанції, а саме шляхом обмеження доступу осіб до правосуддя.

Серед принципів, яких повинен додержуватися суд і держава, здійснюючи та забезпечуючи здійснення правосуддя, у ст. 129 Конституції зазначено верховенство права. Його зміст розкривається в практиці Європейського суду. Наприклад, виокремлюються такі його складові, як право на справедливий суд, неупередженість, гарантований доступ до суду, правова визначеність; з’ясовуються можливість обмеження прав у демократичному суспільстві та здійснення цього виключно відповідно до закону.

Запорукою досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи є принцип гарантованого доступу до суду, який порушується такими змінами до законодавства. Очевидним є факт того, що законодавці знехтували гарантованим правом осіб на доступ до правосуддя задля досягнення мети - скорочення суддів Верховного Суду».

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати