Національні суди не встановили справедливий баланс між правом заявників на освіту відповідно до статті 2 Протоколу № 1, з одного боку, та вимогами громадського порядку – з іншого.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Такого висновку дійшов ЄСПЛ у справі «Мехмет Решіт Арслан та Орхан Бінголь проти Туреччини» (заява № 47121/06), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.
Мехмет Решіт Арслан та Орхан Бінголь відбували покарання до довічного ув’язнення, але забажали бажали продовжити навчання у вищому навчальному закладі, яке було перерване їх засудженням.
Арслан звернувся до адміністрації в’язниці з проханням дозволити йому користуватися комп’ютером і мати доступ до Інтернету, як це було передбачено законом. Але керівництво в’язниці відхилила запит на тій підставі, що він підтримував зв’язки з іншими ув’язненими, що належали до однієї і тієї ж незаконної організації, а також того, що він не був зарахований на жодний навчальний курс. Заява Арслана до суду також не мала успіху, попри те, що він пропонував сплачувати за навчання з власних коштів.
Бінголь також звертався до адміністрації в’язниці із запитом про надання дозволу на використання комп’ютера і отримання доступу до Інтернету. Адмістрація запит відхилила. Оскарження цього рішення у суді також не мало успіху.
Посилаючись на статтю 2 Протоколу № 1 (право на освіту) Конвенції про захист прав людии та основоположних свобод, Арслан та Бінголь звернулися до ЄСПЛ та поскаржилися на те, що їм було заборонено користуватися комп’ютером і мати доступ до Інтернету. Вони наполягали на важливості використання цих ресурсів для продовження навчання.
У Страсбурзі виходили з того, що національне законодавство надавало ув’язненим можливість користуватися комп’ютером і мати доступ до Інтернету за певних умов. Законодавство Туреччини не мало сувору заборону використання комп’ютера або отримання доступу до Інтернету.
Також ЄСПЛ звернув увагу на те, що національні органи влади посилалися на різні підстави для обґрунтування відхилення запитів заявників. Окремо Суд зауважив, що обидва заявники бажали продовжити свою вищу освіту. Вони склали вступні іспити до вищого навчального закладу та проявили велику зацікавленість у своєму навчанні, яке було перерване внаслідок їх засудження.
Суд наголосив, що важливість освіти у в’язниці була визнана Комітетом міністрів у своїх рекомендаціях щодо освіти у в’язницях і в його Європейських пенітенціарних правилах. Незважаючи на те, що міркування безпеки, висунуті національними органами влади і урядом, було можливо вважати доречними у цій справі, Суд зазначив, що національні суди не здійснили докладний аналіз ризиків безпеки. Крім того, вони належним чином не зважили різні інтереси, які були головними в справі, і не виконали своїх обов’язків щодо запобігання будь-якого зловживання повноваженнями адміністрацією в’язниці. За цих обставин Суд не був переконаний підставами, наданими для обґрунтування відхилення органами влади запитів ув’язнених про використання аудіовізуальних матеріалів і комп’ютерів та отримання доступу до Інтернету.
Суд дійшов висновку, що національні суди не встановили справедливий баланс між правом заявників на освіту відповідно до статті 2 Протоколу № 1, з одного боку, та вимогами громадського порядку – з іншого. То ж ЄСПЛ уд встановив, що у цій справі мало місце порушення Конвенційних гарантій стосовно обох заявників.
З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «Мехмет Решіт Арслан та Орхан Бінголь проти Туреччини» (заява № 47121/06) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.