У 2015 р. суддя Федерації Баскетболу України (далі – ФБУ) був довічно дискваліфікований Президією ФБУ від будь-яких змагань під егідою ФБУ у зв’язку з порушенням правил «чесної гри» під час змагань. Не погоджуючись з рішенням Президії, суддя ФБУ звернувся з позовом до суду в порядку адміністративного судочинства.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Спершу адміністративні суди в першій та апеляційній інстанціях відмовили у відкритті провадження, вважаючи, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Проте Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження та передав справу до Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання щодо предметної юрисдикції.
Розглянувши справу, Верховний Суд встановив, що оскільки ФБУ не є суб’єктом владних повноважень, спірні правовідносини не мають публічно-правового характеру та не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. До того ж юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи щодо спірних відносин, які віднесені до внутрішньої діяльності або виключної компетенції ФБУ як громадського об’єднання, відповідно до закону та власного Статуту ФБУ.
Таким чином, оскільки предметом спірних правовідносин є питання внутрішньої діяльності ФБУ, яке регулюється внутрішніми правилами організації, позов судді щодо оскарження рішення Президії ФБУ не може розглядатися не лише адміністративним, але й судом будь-якої іншої юрисдикції.
Суд зазначив, що відповідно до внутрішніх правил ФБУ, спори між суб'єктами у сфері баскетболу та ФБУ стосовно дотримання офіційних правил баскетболу і принципів чесної гри є предметом арбітражного провадження, а внутрішні рішення ФБУ можуть бути оскаржені у Спортивному арбітражному суді (Court of Arbitration for Sport, CAS) (далі – КАС) у м. Лозанна (Швейцарія).
Таким чином, суд остаточно визнав виключну компетенцію органів спортивного правосуддя, створених при спортивних організаціях, та КАС як апеляційної інстанції розглядати спори щодо питань, які стосуються діяльності у сфері спорту. Загалом, суд підтримав «правила гри», за якими діють всі спортивні організації, забороняючи своїм учасникам звертатися до звичайних судів під загрозою покарання за подібні звернення з боку організації (від штрафу до виключення).
Однак такий підхід суду значно обмежує доступ до правосуддя, адже незважаючи на можливі переваги КАС (незалежність та кваліфікація арбітрів у галузі спорту, оперативність), а також враховуючи, що у разі оскарження до КАС рішень дисциплінарного характеру вартість послуг арбітрів і КАС покривається організацією, все одно звернення до КАС потребує оплати реєстраційного внеску в розмірі 1000 швейцарських франків, витрат на юристів тощо.
Вирішенням питання щодо доступу до правосуддя може бути створення спортивного арбітражного суду в Україні як альтернативи КАС, враховуючи успішний іноземний досвід. Подібна інституція могла б поєднати в собі всі переваги КАС та при цьому зробити розгляд справ більш доступним для українського спорту.