Напередодні травневих свят Верховна Рада мала розглянути проєкт Закону України про Службу військового капеланства (№4626), до якого прикуто увагу військового духовенства як Збройних Сил, так й інших військових формувань України. Адже нині їхню службу регулює виключно наказ міністра оборони від 2016 року – відповідного закону досі немає. Попри очікування, парламент 29-го квітня так і не розглянув законопроект – документ було знято з порядку денного пленарного засідання Верховної Ради.
«Юридична газета» дізналася, яку ключову проблему закон дозволить вирішити у разі ухвалення, і чому наявність законодавчо закріпленого інституту військового капеланства для України важлива.
Один зі співрозмовників «ЮГ» – заступник голови Синодального управління військового духовенства Православної церкви України отець Костянтин Холодов. Військовий капелан, який є співавтором законопроекту №4626, згадує, що робоча група опрацьовувала документ майже рік.
«Законопроект готувався представниками всіх (крім однієї) конфесій, силових блоків – Національної гвардії, Державної прикордонної служби, ЗСУ. Запропонована модель вирішує низку питань життя військового підрозділу й капелана зокрема одним пунктом – військовий капелан має бути офіцером», – пояснює отець Костянтин Холодов.
Наразі військові капелани в ЗСУ мають статус працівників Збройних Сил України, служать за трудовою угодою, а не за контрактом. «Така модель показала себе недієвою, – каже заступник голови СУВД ПЦУ, Сьогодні капелан отримує заробітну плату в 5 тисяч гривень на місяць. Надбавок за перебування на першій чи другій лініях фронту не передбачено. Додайте до цього, що знаходження в зоні бойових дій взагалі потребує забезпечення – речового, продовольчого, а цього як працівники ЗСУ капелани позбавлені. Отримавши на фронті поранення, лікуватися капелан має за свої кошти – він цивільна особа, а не військовослужбовець. Все це категорично неправильно. Вирішити цілу низку проблем можна в один-єдиний спосіб – якщо капелан буде військовослужбовцем».
МГП про духовний персонал
Міжнародне гуманітарне право надає духовному персоналу, який знаходиться при збройних силах, спеціальний статус та захист. «Ще відповідно до Женевської конвенції 1864 року вони користувалися захистом за будь-яких обставин, – нагадує віце-президент Української асоціації міжнародного права, радник президента Товариства Червоного Хреста України Тимур Короткий, – Також відповідно до чотирьох Женевських конвенцій 1949 року та Першого Додаткового протоколу від 8 червня 1977 року, військові капелани (духовний персонал) мають спеціальний статус. На них поширюються повага і захист за будь-яких обставин (ст. 24 ЖК I, Норма 27 Звичаєвого міжнародного гуманітарного права), вони наділені правом виконувати спеціальні функції в період збройного конфлікту (ст. 28 ЖК I і т.д.), що само по собі обумовлює необхідність навчання їх основам міжнародного гуманітарного права.
Основні знання МГП потрібні капеланам для розуміння власних прав і обов’язків, що випливають із норм права Женеви, а також для розуміння умов надання захисту, допустимої діяльності та механізмів захисту і покровительства щодо інших осіб.
Надалі у військовому середовищі капелани можуть ставати носіями основних положень міжнародного гуманітарного права.
Авторитет релігії та релігійних лідерів здатний впливати як на релігійну, так і на нерелігійну частину суспільства. Держави світські, у цьому сенсі, не є виключенням. Наявність інституту військового капеланства представляється важливою, у тому числі для дотримання приписів МГП його безпосередніми адресатами – комбатантами».
У жовтні 2020 року Тимур Короткий в якості експерта був залучений до семінару для військових капеланів з міжнародного гуманітарного права, який проводило Товариство Червоного Хреста України. Серед учасників був імам Мухаммад Алі, адже духовний персонал в українському війську не обмежується християнськими священиками.
Яку модель військового капеланства обере Україна?
Військові капелани присутні у більшості армій світу – у тому числі найбільш секуляризованих державах, де церкву відділено від держави. У брошурі «Бути поруч. Основи військового капеланства для військових і волонтерів», яку було опубліковано в Україні в 2017 році, розглянуто дві основні моделі військового капеланства:
• Американська, більш підпорядкована державі. Якщо коротко, то її особливостями є не тільки офіцери-капелани – ба більше, у кожному виді збройних сил своє капеланство.
• Європейська, що віддає перевагу Церкві. Водночас у капеланстві присутні лише ті церкви, вплив яких на суспільство і внесок у національну культуру традиційно був значним.
«Жодна держава світу, яка має ту або іншу модель військового капеланства, не дійшла до неї одразу. Всі вони рухались шляхом спроб, помилок, реформи. Це нормальний процес. Спочатку ми хотіли відштовхуватись від якоїсь існуючої моделі, але по суті створюємо свою, власну. Створити з нуля – це все ж таки шлях», – зазначив у розмові з «ЮГ» директор Морського апостоляту Української греко-католицької церкви капелан Військово-морських сил України отець Олександр Смеречинський.