Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Про це повідомили в Мін'юсті.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: «Чи можна використовувати фото з соцмереж без згоди власника: роз'яснення юристів»
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, за домовленістю може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини (cтаття 141 СК).
Поняття «утримання» у розумінні сімейного законодавства передбачає забезпечення дитині необхідних умов для життя, виховання та розвитку. При цьому аліменти – це лише базовий обов’язок батьків щодо забезпечення основних потреб дитини (зокрема, у харчуванні, одязі, відпочинку, отриманні освіти, медичних послуг). Також може мати місце необхідність забезпечення додаткових потреб на дитину, зумовлених особливими обставинами.
Відповідно до статті 185 СК той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Судова практика
У постанові від 04.12.2019 у справі № 320/383/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що аналіз статті 185 СК вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Вказане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв’язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).
Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення.
Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК) кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути:
- документи, які свідчать, наприклад, про витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей людини (наприклад, музичного інструменту або спортивного спорядження тощо);
- витрати на навчання дитини у платному навчальному закладі, на заняття у музичних, мистецьких або спортивних закладах, на додаткові заняття;
- висновки медико-соціальної експертної комісії, довідки медичних закладів та інші документи, що підтверджують відповідний стан здоров’я дитини (хвороба, каліцтво), і свідчать про необхідність додаткових витрат на лікування (на придбання ліків, спеціальний медичний догляд, санаторно-курортне лікування тощо).
Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).
У кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справ щодо необхідності стягнення додаткових витрат, в залежності від особистих, індивідуальних особливостей дитини (Постанова від 08.12.2021 у справі № 607/12170/20 Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду).
Місце пред’явлення позову
Згідно зі статтею 27 ЦПК позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Крім того, статтею 28 ЦПК встановлено, що позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Відповідальність за прострочення оплати додаткових витрат на дитину
У разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов’язаний на вимогу одержувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми.
Платник додаткових витрат вважається таким, що прострочив оплату, якщо він не виконав свій обов’язок стосовно оплати додаткових витрат у строк, встановлений рішенням суду або за домовленістю між батьками, а в разі їх відсутності або у разі невстановлення такого строку - після спливу семи днів після пред’явлення відповідної вимоги одержувачем додаткових витрат, який фактично їх оплатив (стаття 196 СК).