Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі за конституційними скаргами Ковтун М.А., Савченко Н.В., Костоглодова І.Д., Чорнобука В.І. щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення ч. 5 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України (далі - Кодекс).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "ЄСПЛ наголосив на важливості залучення родичів до розслідування смерті члена їх сім'ї".
Про це повідомляє Відділ комунікацій КСУ та правового моніторингу.
Так, КСУ визнав неконституційним положення ч. 5 ст. 176 Кодексу, яким передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1141, 258-2585, 260, 261 Кодексу.
Вирішуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення ч. 5 ст. 176 Кодексу, КСУ виходив з того, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У КСУ зазначили, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, визначених законами України. Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина та виключно на підставі вмотивованого рішення суду.
Так, тримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом серед усіх запобіжних заходів, передбачених Кодексом та є "винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу".
У КСУ також вказали, що Законом ст. 176 Кодексу було доповнено ч. 5, згідно з якою запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1141, 258-2585, 260, 261 Кримінального кодексу України.
На думку КСУ, положення ч. 5 ст. 176 Кодексу "допускає застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі суто формального судового рішення, що порушує принцип верховенства права". У рішенні наголошується, що оспорювана норма обґрунтовує необхідність тримання під вартою самою лише кваліфікацією злочину, що "не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою його застосування у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність".
Читайте також: "ВККС відмовила 5-м кандидатам у допуску до повторного складення кваліфіспиту".
"Конституційний Суд України неодноразово вказував, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими. У разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов’язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи.
Проте, на думку Конституційного Суду України, в даному випадку законодавець, встановивши безальтернативний запобіжний захід, а саме тримання під вартою, щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1141, 258-2585, 260, 261 Кримінального кодексу України, не дотримався зазначених вимог.
Отже, наведене дає підстави для висновку, що положення ч. 5 ст. 176 Кодексу не відповідає ч. 2 ст. 3, частинам 1, 2 ст. 8, частинам 1, 2 ст. 29 Конституції України, оскільки порушує принцип верховенства права, та обмежує право особи на свободу та особисту недоторканність", - зазначили у КСУ.
Рішення КСУ є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.