15 червня 2024 року в приміщенні Київської школи державного управління відбулося засідання Дискусійного клубу «Правовий аспект» на тему: «Тиск на суд: Як убезпечити суддівську незалежність?».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Модерувала захід засідання Наталія Ковалко, медіаторка, професорка Київського національного університету ім. Т. Шевченка, адвокатка, Заслужена юристка України. Серед іншого, учасники заходу розглянули питання зовнішнього та внутрішнього тиску на судову владу, латентного тиску, протидії тиску на суд, чи діє в Україні принцип «стримувань і противаг», а також розробки Репутаційної стратегії судової влади.
Незалежність судді і тиск
Перший блок заходу стосувався незалежності суддівської влади в Україні. Пані Ковалко вказала, що цей принцип є одним з основних, оскільки є гарантією підтримання поваги та довіри суспільства до судової влади загалом. Якщо говорити, наприклад, про міжнародні документи, то в Загальній (Універсальній) хартії судді (ст. 1) проголошується, що незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону.
Водночас у Конституції України йдеться про те, що лише суди та судді здійснюють правосуддя, а вплив на суддю в будь-який спосіб заборонено. Однак, зазначила модераторка, під час всієї незалежності України можна постійно почути та відчути тиск на суддів, а кордони незалежності є насправді крихкими.
Наталія Коваленко, суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі – КАС ВС), вказала, що помилка судді є не такою страшною, як наявність судді, який не має можливості здійснювати судочинство самостійно та без тиску.
«За останні роки інституційно ми виправили ситуацію. В нас є надбання, про які необхідно говорити. Ми на законодавчому рівні прибрали можливість політичного тиску на судову гілку влади. Наразі ні парламент, ні президент не мають впливу на кар’єру судді – принаймні так записано на законодавчому рівні. ВРП створена в тому складі, який надає їй можливість забезпечувати незалежність суддів. Також почалися конкурси на призначення суддів», – зазначила вона.
За словами судді, нова система все одно стикається з викликами щодо своєї незалежності, хоча нікому не потрібен суддя, який буде залежним у своїх рішеннях: «Від кого може бути залежним суддя? Хто має бажання впливати на суд? Перманентно мають інші дві гілки влади – мабуть, це природний стан речей для держави. Так забезпечується баланс – судова гілка влади виправляє помилки законодавчої та виконавчої гілок. Люди, які приходять до влади та яким надається мандат народу, в перші моменти свого існування як влади стикаються з певним когнітивним дисонансом: «Як це так? Нам народ довірив, а є якийсь суд, який чомусь ставить під сумнів мої рішення й чомусь робить не так, як нам це хочеться»».
Пані Коваленко також вказала, що незалежність – це основа демократії, а без незалежного суду не буде правовладдя в країні.
Антон Геращенко, громадський діяч, власник інформканалу Pravda_Gerashcchenko, зазначив, що в останні роки у світі відбувалася боротьба громадянського суспільства з парламентарями для того, що суди були незалежними – всі країни пройшли через питання тиску на суддів.
«Але це питання було розв’язано – в деяких країнах 200 років тому, в деяких – 300, в деяких – 100 років тому. Суспільство домовилося, що незалежний суд – це краще, ніж коли хтось цим судом керує. Якщо через 100 років писати про проблеми України, які є зараз (крім агресії росії), то писали б про корупцію та тиск на судову владу.
Якщо читати доробки Бальзака, Гюго, Дікенса, то, наприклад, у Великій Британії немає жодного випадку про корупцію в суддів. Чому? Тому що Франція та Британія ще 200 років тому домовилося – суспільство через парламентарів, – що суд має бути незалежним, оскільки це краще для всіх», – розповів він.
За його словами, це сталося тому, що в цих країнах виникло буржуазне суспільство, яке було засноване на тому, що капіталісти, які між собою намагалися прояснити проблемні питання, робили це в чесному суді. В Україні ж, заявив Антон Геращенко, продовжується «генезис пострадянського суспільства», яке було засноване на питаннях нерівноправності та постійної брехні з екранів телебачення, коли партія говорила «Ми живемо краще за всіх». Тому, зазначив він, в Україні досі суспільство недостатньо тиснуло на парламентарів.
Він вказав, що судді мають займатися самозахистом через органи суддівського самоврядування. Рада суддів України та інші органи мають не мовчати, бути проактивними та вимагати від інших гілок влади, суспільства, щоб їм дали спокій та дозволили в інтересах усіх судити чесно.
Василь Лемак, суддя Конституційного Суду України, вказав, що якщо в державі є незалежний суд, то вона є успішною: «Так виявилося, в нашому та в європейському просторі народ обирав у країні нібито відповідальну владу, яка наробила біди не лише для свого народу, а й для всього світу. Чому? Бо не було вчасно кого зупинити. США, наприклад, успішні, бо там лімітована влада з самого початку».
На думку судді, система, де політична еліта має зрозуміти, що її має хтось стримувати, дуже непроста. Пан Лемак вказав, що з 2016 року конституційна реформа в Україні багато чого зробила для судової влади: суди мають можливість бути незалежними – і це не лише стосується заробітної плати.
Далі слово взяли Владислав Цукуров, суддя-спікер Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, та Олег Ткачук, суддя Великої Палати Верховного Суду. На думку пана Цукурова, незалежність – це процес, який відчуває кожен суддя у своєму серці. Однак є запитання: чи готове суспільство прийняти цю незалежність?
Водночас пан Ткачук заявив, що насправді незалежність суддям не потрібна, оскільки коли вони приходять працювати в суд, то хочуть виконувати (переважна більшість) чесно свою роботу. На його думку, незалежність потрібна для суспільства – коли воно зрозуміє, що питання не в незалежності, а в можливості ухвалювати справедливі та законні рішення. Саме тому потрібно, щоб суддя був не прихильний ні до кого.
««Ти – прокурор? – Ні, суддя. – А…». «Ти – суддя КСУ? – Ні, суддя Верховного Суду. – А…». «У мене тут склалася така ситуація… Ти можеш на суддю натиснути?» Ці три запитання багато з нас чули – можливо, не в такій формі, не з таким наголосом. По суті ці запитання одні й ті ж. І коли їх багато в суспільстві, то воно не розуміє, навіщо суддям потрібна незалежність. «У них там усе є»… Коли про це все народ зрозуміє, тоді й настане ця реальна незалежність. Від кожного з нас залежить можливість забезпечення цієї незалежності», – сказав Олег Ткачук.
«Для мене незалежність – коли немає жодної вертикалі. Суддя першої інстанції незалежний. Суддя другої інстанції, апеляції, касації, КСУ – теж незалежний. У судді не може бути апріорі жодної вертикалі. Він взаємодіє з усіма – суспільством, органами державної влади – виключно на горизонтальному рівні та вершить правосуддя відповідно до законодавства. Для мене це і є незалежність», – сказала Ольга Примак-Березовська, суддя Оболонського районного суду міста Києва, Заступниця голови Правління ДОБРОСУДу.
Водночас Петро Кравченко, суддя Тарутинського районного суду Одеської області, член Правління ДОБРОСУДу, задався запитанням: а що ж саме передує тиску? На його думку, є сторона, яка хоче отримати відповідне рішення суду, тому починає «включатися»: «Пересічна особа не вивчає, які статки та майно має той чи інший суддя. Цим займаються ті особи, які зацікавлені в тому, щоб здійснити якусь провокацію або якийсь тиск на цього суддю».
Михайло Шумило, керівник секретаріату Вищої ради правосуддя, науковець, національний експерт Ради Європи, вказав, що в дискусіях часто все зводиться до слів «незалежний суддя».
«Коли ми говоримо про те, що суспільство має зрозуміти, то їм ніхто та нічого не розповідає. Коли про це говоримо, то маємо розуміти, що це цінно. Для того, щоб країна була демократичною, є основні, фундаментальні засади – верховенство права, рівність перед законом, справедливість тощо. І в цьому ж ряді має стояти оця незалежність. Насправді кількість суддів у країні, порівняно з усім населенням, мізерна. Їх не так багато, оскільки це специфічна професія. Але для чого вони потрібні? Щоб кожен громадянин – незалежно від того, де він живе, ким працює, які має статки – відчував себе гідно», – сказав він.
На його думку, дискусію потрібно переводити – хоча б частково – з «незалежного судді» до більшості громадян України, які живуть та дивляться на судову гілку влади, – в тому сенсі, що це є цінністю саме для них. Незалежний суддя, за словами пана Шумила, є насамперед вигодою для суспільства.
Віктор Сизоненко, адвокат, голова Комітету господарського права і процесу Ради адвокатів Одеської області, вказав, що насправді питання в тому, де закінчується реально незалежність і починається спекулювання.
«Коли є якесь журналістське розслідування або кримінальне провадження, то деякі представники судів починають говорити, що це тиск на незалежність. Це двоякий аспект, який іноді виглядає як маніпулювання. Тут важлива відкритість – дуже легко бути незалежним, коли в тебе чиста душа та совість. Дуже важливо не паплюжити поняття незалежності, щоб воно несло реальний зміст і ґрунтувалося на доброчесності», – розповів адвокат.
Ігор Шевяков, заступник Голови Полтавського окружного адміністративного суду, заявив, що не може бути контроль над судовою гілкою влади як саме інституцією: «Що таке контроль? Ми маємо ось це в руках і можемо впливати, тиснути. Там, де контроль, – там є тиск. Де тиск на суд – суд контрольований. Контрольований суд, є тиск – там ця інституція нівелюється як цінність громадянського суспільства як така, а на виході ми отримуємо фашистську Німеччину та росію. Може десь система контролювати всередині поведінку персоналій, але саме контролю над судом бути не може».
Віталій Кальник, суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду, голова Комітету з питань забезпечення незалежності суддів Ради суддів України, зазначив, що незалежності ані суддів, ані судів не існує.
Він вказав, що кожен суддя, кожен громадянин насправді є залежним: «Ми як громадяни залежні навіть від того, які казки читали нам наші батьки в дитинстві, які вищі навчальні заклади завершували, як формувалася наша правова позиція з тих чи інших питань. Суд як частина судової влади також є залежним. Він залежить від законодавчої гілки влади, яка встановлює правила поведінки для всіх громадян України – і судів зокрема. Судова влада також залежна від виконавчої влади, тому що саме виконавча влада, виконуючи правила, встановлені законодавством, забезпечує, зокрема, суди фінансами, виплачує кошти співробітникам апаратів судів тощо».
Пан Кальник поставив таке запитання: чи можна сказати, що відсутність такої залежності повною мірою призводить до ухвалення рішень, що є незаконними? На його переконання, 99% рішень в Україні є такими, що повністю відповідають як духу, так і приписам чинного законодавства. Судді не завдяки, а наперекір ситуації змогли, заявив суддя, зберегти внутрішню незалежність і забезпечити незалежну діяльність самої судової влади.
Микола Карчевський, професор Львівського державного університету внутрішніх справ, заявив, що за останні 11 років система «має такий дизайн», що судді й перебувають під тиском: «Відповідальність за злочини, зокрема, що стосується глорифікації – близько 700 людей засуджено, визнано винними впродовж останніх двох років. З цих людей 82% звільнено від покарання, втричі більше жінок засуджено, ніж чоловіків, понад половина цих людей має за 50 років,. Це явище, яке можна назвати «примітивізацією протидії злочинності». Через «тиск за дизайном» судова система продукує примітивні обвинувальні рішення там, де модна було б обійтися без них. Це, на мою думку, найбільша проблема в тиску. Її небезпека в тому, що стає звичним таке ставлення до явища».
Микола Карчевський, професор Львівського державного університету внутрішніх справ, заявив, що за останні 11 років система «має такий дизайн», що судді й перебувають під тиском: «Відповідальність за злочини, зокрема, що стосується глорифікації – близько 700 людей засуджено, визнано винними впродовж останніх двох років. З цих людей 82% звільнено від покарання, втричі більшою за середню є частка засуджених жінок, 75% цих людей має за 50 років. Це явище, яке можна назвати «примітивізацією протидії злочинності». Через «тиск за дизайном» судова система продукує примітивні обвинувальні рішення там, де можна було б обійтися без них. Це, на мою думку, найбільша проблема в тиску. Її небезпека в тому, що стає звичним таке ставлення до явища».
Читайте також: «Глорифікація: поняття та відповідальність».
На думку Дмитра Кривенка, судді Липовецького р/с Вінницької області, не потрібно говорити про незалежність суддів, тому що за неї потрібно боротися. Він зазначив, що насправді момент у тому, як із початку своєї кар’єри себе поводить і ставить перед суспільством сам суддя: «Як себе він поставить, так і працює. Наприклад, я 19 років не відчуваю на собі жодного тиску – ні горизонтального, ні вертикального. Всі знають: якщо на мене будуть тиснути…».
Суддя Господарського суду міста Києва, заступниця голови Ради суддів України Оксана Марченко сказала, що багато організацій, органів, ГО, звичайних осіб говорить про те, що в тих чи інших ситуаціях хочуть суддю «проконтролювати», оприлюднюючи про нього ту чи іншу інформацію: «Дуже цікаво. Медійні кампанії, замовні, не замовні, ГО, які створені спеціально для цього… Але суддя сприймає це все як тиск на суд. Можливо, коли суддя подає потім заяву до Генерального прокурора та ВРП, то вважає, що він уже убезпечений або просто спокійніше себе сприймає, розглядаючи потім справи. Я говорила з суддями, головами судів. Про що вони говорять? Подається заява до ВРП і Генерального прокурора. Останній, зрозуміло, не сам розглядає цю заяву – «спускає» нижче. Потім вона йде ще нижче, потім – ще нижче, ще нижче, а потім ще нижче. І що відбувається наостанок? Приходить дільничий до голови суду або самого судді й каже: «Чуєш, а що мені тут написати?». Про це нам теж потрібно поговорити».
Зовнішній тиск і вплив ЗМІ
У цьому блоці експерти торкнулися питання впливу ЗМІ на суддів. Зокрема, йшлося про те, що бувають моменти, коли, на думку учасників, журналісти оприлюднюють особисту інформацію, «виривають» із контексту окремі процесуальні моменти тощо. Тому постало питання в тому, чи впливають такі ситуації на суспільну думку та чи є елементом тиску на суд і суддів.
Віталій Кальник зазначив, що ЗМІ недаремно називають «четвертою владою», оскільки вони на досить високому рівні мають реальні можливості впливати на ситуацію в країні і на судову владу зокрема.
«На сьогодні, в т.ч. завдяки проактивній позиції ВРП, ми намагаємося доносити позицію, створюємо майданчики. Однак повинні констатувати: на відміну від президента, Верховної Ради наразі судова влада позбавлена фактичних можливостей своєї позиції загалу на тому високому рівні, як цього потребує ситуація», – сказав він, додавши, що через це в більшості людей створюється хибне уявлення про те, що судді корумповані, а є рішення, які не відповідають законодавству.
Віктор Сизоненко наголосив, що коли особа йде на публічну службу, то вона має одразу усвідомлювати, що з боку публіки можуть бути певні спроби тиску, дискусії та обговорення щодо активності самої особи.
«Цікаво, чому журналістські розслідування не робляться щодо самих журналістів? Є багато запитань. Дуже важливо усвідомлювати, що більшість інформації в ЗМІ не є джерелом негативу. Воно є дзеркалом негативу. Тобто якщо така активність розвивається, то це означає, що є поле для цього. З іншого боку, потрібно займати проактивну позицію. В нас є новий закон про медіа. Він широкий інструментарій для впливу на «чисті» ЗМІ передбачає. І чомусь усі ми говоримо, що маємо створювати доброчесний суд (і ніхто з цим не сперечається), але ж наскільки, наприклад, у Швеції є відповідальними ЗМІ. Наскільки там жорстко працюють інструменти відповідальності», – зазначив адвокат.
Михайло Шумило підтвердив думку, що дійсно є запитання до ЗМІ, які пишуть про суддів, однак є запитання й до судової гілки влади, яка говорить про себе. За його словами, суди говорять про себе через свої рішення, офіційні сайти, а також проактивну позицію самих суддів.
«Це трохи вимушений крок, тому що вони намагаються від себе пояснювати окремі питання, які не були висвітлені тими, хто б це мав робити. Незалежність ЗМІ – це також важливо, як і про незалежність суддів. Ніхто сьогодні не читає великі тексти, всім важливий заголовок. Ніхто не готовий до глибоких, вдумливих текстів – усі хочуть коротко, на рівні X (колишня назва Twitter – ред.)… Нікому не цікаво, з іншого боку, як добре працює судова гілка влади. Суд ухвалив законне та справедливе рішення. Це нікому не цікаво. Всі хочуть «хайпу», скандалу, що потім піде на всю країну. Журналісти ж працюють, підсвічуючи такі моменти, бо це продається. Очевидно, що питання не в тому, що немає чого сказати судовій гілці влади. Тут потрібно дивитися, як запропонувати ЗМІ ту чи іншу інформацію, щоб вони захотіли її «розкрутити»», – розповів він.
Олег Ткачук наголосив, що до комунікації потрібно долучати не лише Раду суддів (єдиний орган, за його словами, який може пропагувати позитивну діяльність судів), а й інші різноманітні організації: «Цією роботою мають займатися асоціації. А також адвокати та прокурори (хоча в останніх своя, специфічна діяльність). Але адвокати найбільш зацікавлені в тому, щоб незалежність судів була реальною».
«У судовій системі можуть бути помилки, можуть бути незаконні та свавільні рішення. Ці рішення будуть виправляти суди апеляційної та касаційної інстанції. Можуть бути судді, які беруть хабарі. Тут має працювати антикорупційна вертикаль. Суддю потрібно притягати до відповідальності. Це все в жодному разі не означає можливість кенселення всієї судової гілки влади. Всі наші намагання комунікувати та конкурувати з журналістами – це програшна історія. Без правової освіти людей у країні ми цю боротьбу не виграємо. Ми постійно маємо повертатися в цих питаннях до правової освіти людей. Це база», – вказала Наталія Коваленко.