10 березня 2023 року відбувся онлайн-семінар суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з суддями місцевих та апеляційних судів, ВАКС «Проблемні питання правозастосування у цивільних справах». Захід було організовано КЦС ВС та присвячено розбору багатьох процесуальних запитань судів у різних областях України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На початку заходу з коротким вітальним словом виступив голова КЦС ВС Борис Гулько, який зазначив, що найбільше запитань від судів було щодо застосування положень ЦПК України. Цю тему й розкрив секретар Пленуму ВС, секретар Першої судової палати КЦС ВС Дмитро Луспеник. За його словами, основна кількість запитань від судів стосується саме процесуального права: «Усі розуміють, що процесуальний кодекс 2017 року (Цивільний процесуальний кодекс України – ред.) дійсно є дещо складним у розумінні, правозастосуванні, тлумаченні. По-різному судді до нього підходять, але в нас немає іншого, як його застосовувати».
Крім цього, Дмитро Луспеник підкреслив, що будь-яка цивільна справа може бути розглянута лише тоді, коли правильно застосовані норми процесуального права – при відсутності аналогій процесу в законодавстві України.
Серед іншого, секретар Пленуму ВС відповів на запитання судів щодо зупинення провадження у справі під час війни в разі перебування у складі ЗСУ по соціальним справам, зокрема стягнення шкоди по каліцтву, аліментів, зміна розміру аліментів, стягнення неустойки тощо. «Є процесуальні норми – 251 і 252. Вони розрізняються обов’язковою підставою для зупинення та факультативною. П. 2 ст. 251 про перебування у складі ЗСУ є обов’язковою для зупинення провадження у справі», – розповів він.
Також на тему: «Способи захисту в окремих категоріях справ» виступив суддя Великої Палати Верховного Суду Дмитро Гудима. Серед іншого, він розкрив запитання від Хмельницького апеляційного суду щодо того, чи є належним та ефективним способом захисту порушеного права позов особи до власника чи користувача житлом про втрату права на житло в період воєнного стану, враховуючи, що відповідач визнав позов і фактично можна дійти висновку про відсутність спору між сторонами щодо цього.
За словами судді, не зовсім зрозуміло, в якій якості діє позивач, якщо відповідачем є власник житла. На думку Дмитра Гудими, ймовірно, в такому разі мова може йти про спір щодо вселення в житло користувача, виселеного власником через втрату права користування житлом, але про такий спосіб захисту в питанні немає згадки.
«Визнання позову не є безумовною ознакою порушення прав або інтересів позивача та необхідності їхнього захисту шляхом задоволення позову», – вказав він, додавши, що визнання позову водночас не означає відсутність спору.
Наталія Сакара, суддя Касаційного цивільного суду, розповіла про особливості застосування положень ЦПК України щодо повідомлення учасників судового процесу. Вона зазначила про позицію ЄСПЛ щодо належного повідомлення, зокрема у справі Sydorenko v. Ukraine (dec.), no/ 73193/12, 18 February 2021: «Хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, ст. 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов'язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені».
Водночас у справі Stichting Landgoes Steenbergen and Others v. Netherlands, no. 19732/17, 16 February 2021 зазначається, що повідомлення учасників справи про ухвалене рішення, зроблене лише в електронній формі (в тому числі розміщення в інтернеті), вважається належним, якщо викладення інформації саме в такий спосіб є передбачуваним, тобто закріпленим на законодавчому рівні, послідовним, доступним для чималої кількості осіб і зрозумілим, тобто створює можливість для особи дізнатися про рішення, яке потенційно може впливати на її права.
«Враховуючи принцип пропорційності, мають також враховуватися обставини справи, що свідчать про відсутність доступу до комп'ютеру чи мережі Інтернет, комп'ютерну неграмотність та інші, що не дозволили отримати доступ до потрібного рішення», – йдеться в повідомленні суду.
Окремо Наталія Сакара розповіла про моменти щодо надсилання повісток. Так, у постанові ВС від 18 січня 2023 року у справі № 752/24739/19 (провадження № 61-20936св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 758/168/18 (провадження № 61-6618св22), від 6 жовтня 2022 року у справі № 824/44/22 (провадження № 61-8474ав22) йдеться про те, що напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв'язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Як зазначається, таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано.
Суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат розкрив тему окремих питань розгляду справ у спорах, що виникають із відносин спадкування. Так, він заявив, що тлумачення ст. 1278 ЦК України свідчить, що якщо спадкодавець склав заповіт і в ньому не зазначив частки спадкоємців, вони вважаються рівними.
«Навпаки, якщо заповідач розподілив спадщину між спадкоємцями в нерівних частках, то кожний має право саме на ту частку, яку вказав спадкодавець. За відсутності заповіту частки кожного спадкоємця в спадщині визнаються рівними. Відступ від цього принципу можливий за домовленістю спадкоємців між собою (ст. 1267 ЦК України)», – вказав він.
Водночас спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її на праві спільної часткової власності (ч. 4 ст. 355 ЦК України), а тому при її поділі застосовуються правила передбачені в главі 26 ЦК України, які регулюють відносини спільної часткової власності. Якщо згоди про поділ спадщини досягти не вдалося, то поділ провадиться в судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному із спадкоємців за законом або за заповітом.
Також він зазначив, що вирішення судового спору щодо поділу спадкового майна не залежить від отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину.
Окремо Василь Крат розповів про моменти в справах, пов’язані з COVID-19. За його словами, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, наприклад, у кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, потрібно виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.
Зокрема, розповів він, потрібно враховувати і такі обставини:
- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
- умови праці, в яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Суддя Касаційного цивільного суду Олена Білоконь розкрила тему особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України. Вона зазначила, що чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами РАЦСу може бути видано свідоцтво про смерть:
1. Встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).
2. Встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати ї ї загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (п. 9 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).
3. Встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України (ст. 317 ЦПК України).
4. Визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Крім того, вона розповіла про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території. Так, доказами, що підтверджують факт смерті, можуть бути:
- пояснення заявників, свідків (найчастіше залучають родичів);
- письмові докази;
- речові докази, зокрема звуко - і відеозаписи, висновки експертів;
- копії лікарського свідоцтва про смерть;
- наказ командира військової частини про виключення з особового складу;
- скриншоти особистого листування;
- дані, отримані з відкритих джерел чи соціальних мереж, які доводять факт ведення бойових дій у конкретній місцевості в певний час;
- акти про настання смерті (довільна форма, приклад акту, розробленого суддею ВС, розміщено на сайті; колективний акт про настання смерті).
«Відмова у відкритті провадження у справі про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України з підстав попереднього незвернення до органу реєстрації актів цивільного стану, неотримання відмови у проведенні державної реєстрації народження та необхідності подальшого оскарження такої відмови в порядку адміністративного судочинства не ґрунтується на положеннях ст. 317 ЦПК України, яка не вимагає від заявників вчинення інших дій перед зверненням до суду з відповідною заявою (постанова КЦС у складі ВС від 23 листопада 2022 року у справі № 759/7001/22)», – вказала суддя.
Сергій Мартєв, суддя Касаційного цивільного суду, вказав на правові підстави подання заяви про заміну правонаступником, якщо первісний стягувач не пред’являв виконавчий лист до виконання. Зокрема, він зазначив, що законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України – 55 та 442 відповідно.
Також це, за його словами, опосередковано випливає зі змісту п. 28 ч. 1 ст. 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року, справа №2-7763/10).
Суддя Касаційного цивільного суду Ірина Фаловська розповіла про визначення місця проживання дитини, а також про розгляд справ про банкрутство позивача як фізичної особи та подання державного виконавця про розшук боржника. Зокрема, вона відповіла на запитання, на якій стадії можливе постановлення ухвали про передачу матеріалів справи за підсудністю до господарського суду в разі помилкового відкриття провадження в цивільній справі за участю боржника.
Як зазначила суддя, передача матеріалів справи відбувається на будь-якій стадії розгляду справи в судах першої (в т.ч. якщо інформація стала відома на стадії судових дебатів), апеляційної або касаційної інстанцій, попри те, коли провадження у справі про банкрутство було відкрите або коли суду стало відомо про такі обставини. За її словами, ст. 243 ЦПК України регулює повернення до з’ясування обставин справи під час судових дебатів.
На тему проблемних питань розгляду цивільних справ, що виникають у зв’язку із збройною агресією рф, виступила Ольга Ступак, суддя Касаційного цивільного суду. За її словами, це є одним із найоб’ємніших питань, яке сьогодні обговорюється не лише суддями та юристами України, й міжнародною спільнотою – в контексті притягнення країни-агресора до відповідальності, відшкодування збитків.
«Усе це ускладнено тим, що ми – країна, яка ще перебуває у війні, вона досі не завершена. На сьогодні світова практика не має таких прикладів розв’язання питання відшкодування шкоди в той час, як ще війна не завершена», – сказала вона.
Також суддя розповіла, на що орієнтуватися в практиці Верховного Суду щодо цих питань. Так, у постанові КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 зазначається, що суд України під час розгляду справи, де відповідачем було визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Водночас у постанові ВП ВС від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 йдеться про те, що країна-агресор не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача (п. 49).