У липні 2015 року прокурор звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що розпорядженням районної державної адміністрації в Одеській області затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність фізичній особі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га та видано державний акт про право власності на цю земельну ділянку. Він вказав, що земельна ділянка знаходиться на відстані 129–291 м від урізу води (берег Чорного моря), отже, належить до земель водного фонду і передана відповідачеві з порушенням норм земельного та водного законодавства.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення, - ВС".
Про це повідомляє прес-служба Верховного Суду.
Як зазначається, з урахуванням викладеного прокурор просив суд скасувати розпорядження РДА, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку та зобов’язати відповідача повернути земельну ділянку до земель запасу.
Так, місцевий суд 15 жовтня 2015 року у задоволенні позову прокурора відмовив, а суд апеляційної інстанції 19 травня 2016 року це рішення скасував та ухвалив нове. Позов прокурора суд задовольнив у повному обсязі з огляду на те, що спірна земельна ділянка входить до прибережної захисної смуги і передача її у власність відповідача відбулась із порушенням законодавства.
Рішення апеляційного суду оскаржено в касаційному порядку особою, яка не брала участі у справі. Скаржник зазначив, що 16 грудня 2015 року придбав спірну земельну ділянку у відповідача, тому судове рішення про повернення цієї землі до державної власності стосується його законних прав та інтересів. Справу суди розглянули без його участі, не повідомивши про дату й місце розгляду справи, отже, ухвалені рішення підлягають скасуванню.
Велика Палата Верховного Суду перевірила доводи касаційної скарги і дійшла висновку, що провадження у справі підлягає закриттю з огляду на таке.
Зазначається, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.
Отже, необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов’язків.
Саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно, щодо якого виник спір, не обов’язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та обов’язків. Натомість це питання має вирішуватися виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. У цій справі судове рішення про задоволення позову стосується особи, яка вказана в судовому рішенні як відповідач, і не визначає прав чи обов’язків інших осіб, у тому числі й заявника.
Таким чином, з огляду на те, що рішення апеляційного суду від 19 травня 2016 року не вирішує питання про права та обов’язки особи, яка подала касаційну скаргу, а стосується іншої особи, касаційне провадження підлягає закриттю.
Читайте також: "Постанова КГС ВС щодо повноваження розпорядника майном на звернення до суду з вимогами про визнання права власності".
Із повним текстом ухвали Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) можна ознайомитися за посиланням.