ГУ Держпраці у Івано-Франківській області звертає увагу на те, що, саме тимчасова непрацездатність є однією з підстав, коли не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до частини третьої ст. 40 КЗпП України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Особливості реалізації права на судовий захист в умовах карантину".
Зазначається, що дана норма має два винятки. Така гарантія не діє у разі звільнення працівника на підставі п. 5 частини першої ст. 40 КЗпП України – за нез’явлення працівника на роботу більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності (до цього строку не зараховуються відпустки по вагітності і пологах). Також ця норма не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства.
Так, слід мати на увазі, що на підставі п. 5 частини першої ст. 40 КЗпП України не можуть бути звільнені працівники, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. За такими працівниками місце роботи (посаду) зберігають до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Перелік професійних захворювань затверджений постановою КМУ від 08.11.2000 р. № 1662. При цьому конкретного списку захворювань, де вказаний строк збереження місця роботи при певному захворюванні не встановлено. Проте у ст. 25 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" зазначається, що працівники, в яких уперше виявлено захворювання на туберкульоз, листок непрацездатності може видаватися на строк до 10 місяців та, відповідно, протягом цього строку за такими особами зберігається місце роботи.
Отже, звільнити працівника за п. 5. ст. 40 КЗпП України можливо вже на наступний день після закінчення терміну чотирьох місяців, якщо його хвороба не пов’язана з професійним захворюванням, або трудовим каліцтвом і не є захворюванням на туберкульоз.
Також зазначається, що відсутність на робочому місці протягом чотирьох місяців обов’язково повинна бути підтверджена наявністю листків непрацездатності. Коли немає таких документів, що засвідчують цю обставину (довідки, лікарняні листки) підстава для звільнення може бути іншою – прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Якщо працівник вийшов на роботу хоча б на один день або між лікарняними листами взяв щорічну відпустку "за свій рахунок" тощо, перебіг 4-місячного строку уривається. Підсумовувати періоди нез’явлення на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності, тривалість яких менше чотирьох місяців не можна. На це звертає увагу Мін’юст у роз’ясненні від 01.02.2011 р.
Також слід пам’ятати про частину третю ст., 184 КЗпП України, у якій вказано, що забороняється звільняти з ініціативи керівництва підприємства жінок, які мають дітей віком до трьох років (в окремих випадках – до шести років, якщо дитина потребує домашнього догляду), одиноких матерів за наявності дитини до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Отже, в разі наміру звільнити когось із жінок, які довго хворіють, керівництву підприємства слід переконатися, що вони не підпадають під дію зазначеної норми.
Повідомляється, що при звільненні працівника роботодавцю потрібно мати докази того, що звільнення працівника – це виробнича необхідність. Під виробничою необхідністю розуміють таку ситуацію, при якій заміщення непрацездатного працівника є необхідним (неможливо ні перерозподілити обов’язки хворого між іншими працівниками, ні прийняти іншого працівника на період його хвороби). У випадку якщо працівник є членом профспілки, необхідно отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення на підставі п. 5 частини першої ст. 40 КЗпП України.
Якщо керівництво підприємства приймає рішення про звільнення працівника, який хворіє тривалий час, до його трудової книжки вноситься такий запис: «Звільнено у зв’язку з нез’явленням на роботі протягом більш як чотирьох місяців поспіль унаслідок тимчасової непрацездатності, п. 5 ст. 40 КЗпП України».
Так, відповідно до частини першої ст. 233 КЗпП України в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з видачі трудової книжки працівник може звернутися з відповідною заявою до суду з метою визнання такого звільнення незаконним та поновлення на роботі.
Нагадаємо, у Раді пропонують виключити суспільно корисні роботи як вид адмінстягнення.