Другий сенат КСУ 20 січня 2025 року на пленарному засіданні розглянув справу за скаргою Петра Конторського щодо відповідності Конституції України підпункту 7 п. 1 ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір". Про це повідомила пресслужба КСУ.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Читайте також: "Підозра судді Господарського суду міста Києва: що вирішили збори суддів".
Так, відповідно до підпункту 7 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону ставка судового збору за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. Водночас згідно з ч. 1 ст. 8 Закону, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за наявності умов, визначених у цій статті.
Заявник вважав, що внаслідок застосування в остаточному судовому рішенні у його справі оспорюваного припису було порушено його право на судовий захист за ознакою незадовільного майнового стану (через свою фінансову неспроможність сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі, визначеному судом на підставі підпункту 7 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону).
Також у своїй конституційній скарзі Петро Конторський стверджував, що "конструкція частини 1 статті 8 Закону, за якою „суд, враховуючи майновий стан сторони, може…“, визначає, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов’язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення".
У КСУ вказали, що сплата судового збору як одна з вимог доступу до суду не суперечить суті права на судовий захист, гарантованого ч. 1 ст. 55 Основного Закону України. Приписами закону може бути встановлений обовʼязок зі сплати судового збору, тому в КСУ вказали, що оспорюваний припис є чітким і зрозумілим та відповідає вимозі юридичної визначеності, а мета внормування цим приписом ставки судового збору за подання касаційної скарги є правомірною.
На думку КСУ, в державі, керованій правовладдям, реалізація права на доступ до суду має залежати насамперед від суті спору та інших значущих обставин, що повʼязані з питаннями права у цій справі, й не має залежати першочергово або винятково від фінансових можливостей сторони юридичного спору.
"Саме в законі має бути встановлений порядок визначення ставки судового збору, розмір якої забезпечить досягнення в конкретній цивільній справі справедливого балансу між публічним інтересом в отриманні судового збору для фінансування здійснення правосуддя та приватним – у сплаті домірного розміру судового збору.
Зважаючи на роль, місце та повноваження Верховного Суду як суду касаційної інстанції в цивільних справах, законодавець має встановити законом порядок визначення ставки судового збору, на підставі якого встановлюється домірний розмір судового збору за подання касаційної скарги стороною цивільної справи.
У разі якщо на підставі закону буде встановлено нерозумно високий розмір судового збору за подання стороною цивільної справи касаційної скарги, можливість реалізації права на касаційне оскарження рішення суду, гарантованого приписами ч. 1 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, буде теоретичною та ілюзорною", – йдеться в повідомленні.
У суді зазначили, що субʼєкт права на конституційну скаргу за подання до суду касаційної скарги мав сплатити судовий збір, що становив велику частину його річного доходу та значну частку розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом, що унеможливило для нього реалізацію в його цивільній справі права, гарантованого ч. 1 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України.
Тому в КСУ вказали, що окремий припис підпункту 7 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону не відповідає принципу домірності, оскільки обмежує доступ особи до Верховного Суду як суду касаційної інстанції у цивільних справах виняткового з фінансового міркування. З огляду на наведене в КСУ дійшли висновку, що окремий припис підпункту 7 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону суперечить ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України.
"Досліджуючи на відповідність Конституції України (конституційність) ч. 1 ст. 8 Закону Суд виходить із того, що саме в законі має бути встановлений порядок визначення ставки судового збору, розмір якої забезпечить досягнення в конкретній цивільній справі справедливого балансу між публічним інтересом – отримання судового збору для фінансування здійснення правосуддя та приватним – у сплаті домірного розміру судового збору (п. 14 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України).
Водночас надання суду на підставі ч. 1 ст. 8 Закону дискреційного повноваження з відстрочення або розстрочення сплати стороною судового збору на певний строк з огляду на її майновий стан має правомірну мету – забезпечення доступу до суду та є додатковим засобом підтримувальної дії (affirmative action) держави в ділянці реалізації прав на судовий захист для осіб, які перебувають у складному майновому становищі.
На підставі ч. 1 ст. 8 Закону, суд має власне та незалежне від законодавця дискреційне повноваження з відстрочення або розстрочення сплати стороною судового збору на певний строк з огляду на її майновий стан. Це повноваження може бути реалізоване лише з урахуванням конкретних обставин цивільної справи, передусім майнового становища сторони", – йдеться в повідомленні.
У результаті в КСУ зазначили, що ч. 1 ст. 8 Закону не суперечить ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 55, п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України. Водночас окремий припис підпункту 7 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення КСУ цього рішення.
Текст рішення буде оприлюднений на офіційному вебсайті КСУ.