У Верховній Раді зареєстровано проект закону про внесення змін до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства щодо удосконалення перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як повідомляється на сайті парламенту, ініціатором законопроєкту №2314 від 25 жовтня виступив президент України Володимир Зеленський.
Коментарі
Михайло Луцький, юрист EQUITY
Законопроєкт Президента є дещо запізнілою реакцією на Закон №1008, яким передбачається зменшення кількості суддів Верховного Суду. Тому формулювання нових підстав для відмови у відкритті касаційного оскарження дозволить Верховному Суду сконцентрувати увагу на вирішенні виключних правових проблем, застосуванні окремих норм законодавства, щодо яких відсутня позиція Верховного Суду. Наприклад, у США Верховний Суд приймає до розгляду по суті лише 1% від усіх поданих скарг саме завдяки «жорстким фільтрам» касаційного оскарження.
Ефективність дії норм про підстави для касаційного оскарження значною мірою залежить від однозначності судової практики Верховного Суду. З огляду на підвищення значення позиції Верховного Суду щодо застосування норм права, що вбачається з цієї норми про підстави касаційного оскарження, доречним було б законодавче закріплення необхідності врахування судами нижчих інстанцій позиції Верховного Суду під час прийняття рішення. Окрім того, вважаємо, що положення, яке передбачає право касаційного та апеляційного суду направити справу до суду належної юрисдикції, не вирішує докорінно проблему забезпечення права на доступ до правосуддя, оскільки у будь-якому випадку на скаржника чекає «нове процесуальне коло».
Варто відзначити, що нарешті на процесуальному рівні було врегульоване право особи, яка не брала участі у справі, на безпосереднє касаційне оскарження постанови апеляційного суду, якщо лише це судове рішення порушує права скаржника. Нагадаю, що особливо у 2018 р. виникало багато суперечливих та нелогічних ситуацій, коли Верховний Суд повертав касаційні скарги на постанову суду апеляційної інстанції виключно з тих підстав, що скаржник не пройшов етап апеляційного оскарження, хоча рішення суду першої інстанції не порушувало його інтереси.
Скасування таких заходів забезпечення позову як «зобов’язання вчинити дії», «передача предмета спору на зберігання третій особі», «інші заходи» варто розцінювати як позитивну зміну процесуальних кодексів, оскільки вжиття згаданих заходів забезпечення встигло зарекомендувати себе виключно як засіб втручання та перешкоджання господарській діяльності опонентів. До того ж зазвичай вжиття таких заходів забезпечення позову було кінцевою метою заявника.
Загалом, зазначений законопроєкт слід оцінювати як позитивне доопрацювання процесуальних кодексів. Однак, у будь-якому випадку, відкритим залишається питання наявності «внутрішньої волі» на реалізацію процесуальних можливостей, спрямованих на зменшення навантаження на Верховний Суд.
Ганна Марунич, адвокат, к.ю.н., юрист практики судових спорів ЮФ TOTUM
Серед позитивних аспектів вказаного законопроєкту варто відзначити новелу, згідно з якою у разі закриття провадження у справі судом апеляційної чи касаційної інстанції через порушення правил предметної юрисдикції суд направляє справу до суду першої інстанції, до юрисдикції якого належить розгляд такої справи.
З огляду на поширену проблему визначення юрисдикції спору, такий механізм забезпечуватиме ефективний правовий захист позивача та усуватиме проблему пропуску строку позовної давності чи строку звернення до адміністративного суду. Водночас залишається невирішеною проблема направлення справи до суду належної юрисдикції у разі закриття провадження у справі з цих підстав судом першої інстанції.
Пропозиція щодо віднесення справ про захист прав споживачів та справ, пов’язаних зі стягненням аліментів, до категорії малозначних, а також встановлення заборони касаційного оскарження рішень у цивільних і господарських справах з ціною позову, що не перевищує 500 прожиткових мінімумів доходів громадян, на мою думку, є дискусійною. Враховуючи, що сьогодні апеляційні суди не реформовані, з’являється ризик того, що ухвалені у таких справах остаточні рішення не відповідатимуть принципу верховенства права.
Зазначеним законопроєктом також істотно змінюються підстави для касаційного оскарження рішень суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та постанов суду апеляційної інстанції. На нашу думку, запропонований законодавцем підхід значно звужує підстави для касаційного оскарження, у зв’язку з фактичним виключенням такої підстави як неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на наявність різних правових позицій ВС щодо правозастосування у подібних правовідносинах, відсутність офіційного обліку таких позицій, необізнаність про їх наявність не лише учасників справи, але й суддів, тривалий проміжок часу між прийняттям позиції та її опублікуванням у ЄДРСР, вважаємо, що встановлення таких підстав для касаційного оскарження породить ризик значної дискреції Верховного Суду у відкритті касаційного провадження, значно ускладнить можливості практичної реалізації права на касаційне оскарження, що призведе до обмеження права на доступ до суду та суперечитиме принципу правової визначеності.
Окрім того, інститут дисциплінарної відповідальності судді має іншу мету і призначення та не може підміняти інститут касаційного оскарження, а тому встановлення такої підстави касаційного оскарження ставить під сумнів конституційний принцип незалежності судді.
Загалом, вказаний законопроєкт, хоча і не позбавлений окремих позитивних рис, проте потребує значного доопрацювання в частині регулювання касаційного оскарження, адже незважаючи на можливість встановлення законодавчих обмежень на подання касаційної скарги, вони не можуть нівелювати право на доступ до суду взагалі.