Господарський суд Херсонської області оприлюднив правові висновки Верховного Суду за наслідками касаційного перегляду господарських справ за січень 2018 року.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Застосування позовної давності
1. Правові висновки Верховного Суду за сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частинами 1, 4 статті 29 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14).
Суди першої та апеляційної інстанції вказали, що на час звернення до суду носієм порушеного права на спірну земельну ділянку та відповідною особою, з обізнаністю якої пов'язано виникнення права на позов та початок перебігу строку позовної давності є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області - позивач у справі, який створений лише в 2015 році та не був обізнаний про існування спірних розпоряджень. Виходячи з цього, суди визначили початок перебігу позовної давності з часу процесуального керівництва Бердянської місцевої прокуратури у кримінальному провадженні, чим помилково наділили прокурора статусом самостійного позивача.
Колегія суддів вважає ці висновки судів такими, що не відповідають нормам закону про позовну давність.
Визначаючи початок перебігу позовної давності в даній справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган, який виконував відповідні функції в той чи інший час та змінювався в результаті прийняття нових нормативних актів (постанова від 24.01.2018 року в справі № 908/799/17).
2. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.
Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.(постанова від 25.01.2018 року в справі №910/7394/17).
Справи у спорах, пов’язаних з корпоративними правовідносинами
З огляду на положення ст.ст. 167, 55 Господарського кодексу України корпоративні права характеризуються такими ознаками: 1) особа має частку у статутному капіталі господарської організації; 2) особа має права на участь в управлінні господарською організацією, 3) має право на отримання певної частини прибутку (дивідендів) господарської організації.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Відповідно до частин 2, 6 ст. 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Об'єднання є юридичною особою, що створюється відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 85 Цивільного кодексу України непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
Ч. 7 ст. 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.
Таким чином, співвласники багатоквартирного будинку не є носіями корпоративних прав, а відносини між співвласниками багатоквартирного будинку та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку не є корпоративними. Відповідно, спір у даній справі між фізичними особами - співвласниками багатоквартирного будинку та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку не є корпоративним та враховуючи положення статті 20 Господарського процесуального кодексу України, не відноситься до юрисдикції господарських судів.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (постанова від 23.01.2018 року в справі №925/1321/16).
Справи у спорах, що виникають із договорів іпотеки
За положеннями ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Встановивши у справі, яка переглядається, факт вибуття предмета іпотеки з власності іпотекодавця під час чинності судового рішення про визнання договору іпотеки недійсним, яке у наступному скасоване як незаконне, господарські суди попередніх інстанцій помилково відхилили посилання позивача на положення ст. 23 Закону України "Про іпотеку" та поширення її дії на наступного власника.
Касаційна інстанція констатує, що у даному випадку скасоване судове рішення про визнання договору іпотеки недійсним не породило жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Таким чином, ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його нотаріального посвідчення/первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. (Див. постанову ВСУ від 24.06.2015р. у справі №907/544/14).
Господарські суди попередніх інстанцій не навели жодної підстави припинення договору іпотеки, передбаченої ст. 17 Закону України "Про іпотеку".
Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
У зв'язку з викладеним, висновки господарських судів про те, що права іпотекодержателя не підлягають судовому захисту є помилковими.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, при користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки.
Встановивши послідовність відчуження спірного майна від іпотекодавця до наступного власника, суди передчасно вказують на недоведеність того, що нерухоме майно, на яке банк просить суд звернути стягнення, не є предметом іпотеки за договором іпотеки від 15.07.2008 р.
З встановлених судами обставин вбачається, що відповідачем було змінено вказане іпотечне майно, проте судами не перевірено дотримання наступним власником при такій зміні обов'язків іпотекодавця згідно ст. 9 Закону України "Про іпотеку" та не встановлено обсягу таких змін (постанова від 24.01.2018 року в справі № 911/462/17).
Справи у спорах, пов’язаних з перевезенням та наданням транспортних послуг
Частиною 1 статті 62 Статуту залізниць регламентовано, що порядок розрахунків за надані залізницею послуги здійснюється згідно з чинним законодавством. Таким законодавством є Правила розрахунків за перевезення вантажів (далі - Правила) та Типовий договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, на підставі яких укладаються договори з конкретними замовниками послуг. Зазначені Правила передбачають відкриття та ведення підрозділом залізниці особового рахунку платника, який відображає надходження розрахункових документів про здійснення передоплати замовником за надані в майбутньому послуги залізниці, документів про здійснені перевезення та надані залізницею послуги. Списання коштів з особового рахунку проводиться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами. Усі належні платежі за додаткові послуги включаються в накопичувальні картки. У разі незгоди платника з підставими або розміром нарахування, він має право звернутись до залізниці з вимогою повернути у встановленому Статутом порядку на особовий рахунок зайво нараховану суму (пункт 4.2. Типового Договору) Отже, у випадку не вирішення спору у претензійному порядку, скаржник, захищаючи свої права та інтереси, вправі звернутися до суду з вимогою про відновлення запису на його особовому рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому незаконно списаної грошової суми.
Отже, спосіб захисту майнових прав шляхом відновлення запису на особовому рахунку замовника послуг у залізничному перевезенні та відображення (відновлення, збільшення) суми здійсненої ним передоплати відповідатиме способам захисту, визначеним спеціальними нормами права, та буде узгоджуватися із загальними вимогами щодо належності засобів правового захисту відповідно до статей 55, 124 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова від 30.01.2018 року в справі № 914/873/17).
Справи у спорах, пов’язаних із страхуванням
Статтею 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
В той час, як відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Таким чином, вказані норми права врегульовують питання щодо права особи, яка відшкодувала збитки, звернення до відповідальної за завдані збитки чи до винної особи, яка завдала такі збитки, а у даній справі Компанія, відповідно до вимог закону та умов Договору страхування, набула права звернення саме до відповідальної за завдані збитки.
При цьому статтями 618, 932 ЦК України та статтею 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та умови Договору експедиторських послуг, передбачено відповідальність Експедитора за збереження вантажу та за дії третіх осіб, які залучені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за свої дії.
Водночас вказані норми права передбачають право особи на відшкодування виплаченого страхового відшкодування та не встановлюють обов'язку звернення до конкретної відповідальної особи, якщо у правовідносинах, які виникли відповідальних осіб є декілька. Тобто Компанія має право на свій розсуд визначити хто із відповідальних осіб є відповідачем у справі (постанова від 29.01.2018 року в справі № 910/2351/17).
У справах про спори, що виникають із зобов’язань внаслідок збереженням або набуття майна без достатньої правової підстави
За змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі N 5006/18/13/2012, від 14.10.2014 у справі № 922/1136/13).
Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов.
Посилання позивача на закінчення строку дії Договору, колегією суддів не береться до уваги з огляду на те, що зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін. За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України, стаття 202 Господарського кодексу України). Зважаючи на положення статей 599 - 601, 604 - 609 Цивільного кодексу України, закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що залишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.
Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку (правові позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі N904/5381/14, від 21.12.2016 у справі №905/2187/13) (постанова від 29.01.2018 року в справі №910/12574/17).
Справи, пов’язані з заміною сторони виконавчого провадження
1. Відповідно до ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Об'єктами цього права виступають державне, комунальне майно або майно, що належить суб'єктам інших форм власності, що закріплюється за підприємством власником (уповноваженим ним органом).
Фактом передачі майна від засновника до статутного капіталу (фонду) створюваного підприємства є підписання акту приймання-передачі, при цьому підприємство отримавши майно в статутний капітал вправі розпоряджатись ним.
Відтак, встановивши, що за актом приймання - передачі від 01.10.2001 до статутного фонду МКП "Херсонтеплоенерго" передано цілісний майновий комплексу з вироблення теплової енергії МКП "Херсонтеплокомуненерго", а згідно рішень Херсонської міської ради від 22.11.2013 та від 31.03.2015 за МКП "Херсонтеплоенерго" було закріплено зазначене майно (котельні та теплопункти) на праві господарського відання, суди попередніх інстанцій належним чином не встановили, з якого саме періоду МКП "Херсонтеплоенерго" розпоряджається та використовує зазначений майно з вироблення теплової енергії, а звідси належним чином не встановили яка саме редакція Закону України "Про теплопостачання" підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Крім того, суди попередніх інстанцій розглянули справу без урахування вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у редакції чинній до 19.01.2013.
За п. 7 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відносно МКП "Херсонтеплокомуненерго" порушено провадження у справі № 5024/1002/2012 про банкрутство, а постановою Господарського суду Херсонської області від 26.07.2012 у справі № 5024/1002/2012 останнього було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Крім того, як вбачається із матеріалів справи кредиторські вимоги ПАТ "Херсонгаз" до боржника - МКП "Херсонтеплокомуненерго" , в тому числі і за рішенням Господарського суду Херсонської області від 14.03.2002 , були визнані ухвалою господарського суду Херсонської області від 12.02.2013 та включені до реєстру вимог кредиторів боржника - МКП "Херсонтеплокомуненерго".
Відтак, судами попередніх інстанцій належним чином не перевірено здійснення погашення кредиторських вимог ПАТ "Херсонгаз" до боржника - МКП "Херсонтеплокомуненерго" у відповідності до вимог Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в межах справи про банкрутство, наявність чи відсутність боргових зобов'язань у МКП "Херсонтеплоенерго" перед ПАТ "Херсонгаз" за рішенням Господарського суду Херсонської області від 14.03.2002 у справі № 15/53, а також наявність чи відсутність правових підстав для здійснення правонаступництва щодо заміни боржника у виконавчому провадження, а саме МКП "Херсонтеплокомуненерго" на МКП "Херсонтеплоенерго" за зазначеним вище рішенням господарського суду від 14.03.2002 (постанова від 24.01.2018 року в справі №15/53).
2. В ч. 1 ст. 106 ГПК України в редакції від 03.08.2017 р., визначений перелік ухвал місцевого господарського суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду.
Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження до цього переліку не віднесена.
Відповідно до ч. 2 ст. 106 ГПК України в редакції від 03.08.2017 р., заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Згідно з ч. 1 ст. 25 ГПК України в редакції від 03.08.2017р., у разі, зокрема, заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ст. 121-4 ГПК України в редакції від 03.08.2017р., у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за заявою державного виконавця, приватного виконавця або за заявою сторони господарський суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
За приписами п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Касаційний господарський суд звертає увагу, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (рішення Європейського суду з прав людини у справі Мушта проти України від 18.11.2010р.).
Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає помилковими висновки апеляційного господарського суду з приводу того, що ухвала Господарського суду міста Києва від 12.09.2017р. про заміну сторони виконавчого провадження не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
Вказана ухвала про заміну сторони виконавчого провадження прийнята судом на стадії виконання рішення.
Таким чином, її оскарження одночасно з оскарженням рішення господарського суду у даній справі є неможливим.Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги апеляційний господарський суд фактично позбавив скаржника права, передбаченого ст. 129 Конституції України, на оскарження судового акта в апеляційному порядку (постанова від 25.01.2018 року в справі №910/7505/14).
Справи щодо скарг на дії органів Державної виконавчої служби
Порушення (відкриття) провадження у справі про банкрутство є процесуальною дією, яка вчиняється господарським судом шляхом винесення відповідної ухвали за наслідками перевірки обґрунтованості вимог заявника, з'ясування наявності відповідних підстав тощо. І виключно наявність зазначеної ухвали може бути підставою для висновку про наявність порушеного провадження у справі про банкрутство як підстави для зупинення виконавчого провадження щодо відповідного боржника згідно з пунктом 4 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016.
Зобов'язання державного виконавця вчинити певні виконавчі дії має бути застосоване судом у разі встановлення обставин його бездіяльності, тобто ухилення державного виконавця від виконання відповідних виконавчих дій без достатніх підстав.(постанова ВС від 23.01.2018 року в справі №31/282).
Господарський процес
1. Пунктом 5 частини 1статті 310 ГПК Українив редакції, яка діє з 15.12.2017, передбачено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Апеляційний господарський суд не повідомив належним чином про час і місце розгляду справи ПП "Шато", що, в свою чергу, призвело до порушення вимог статті 22 ГПК України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017) щодо права сторони брати участь у судовому засіданні та ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відкритий характер судового розгляду є вагомим елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 прийнято апеляційну скаргу ТОВ "Грін Тім" до провадження та призначено її розгляд на 25.09.2017 об 11:30 год. Вказана ухвала, згідно з штампом канцелярії, що міститься на зворотному боці останнього аркушу оригіналу ухвали, розіслана учасникам судового процесу 15.09.2017.
Враховуючи вимоги п.п. 2.6.17., п.п. 2.6.18. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце розгляду справи особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
В матеріалах справи відсутнє повідомлення про вручення ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 ПП "Шато" (постанова від 29.01.2018 року в справі № 923/560/17).
2. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Таким чином відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є засвідченням певних фактів щодо, зокрема, юридичної особи, однак, підставою виникнення цих фактів є юридично значимі дії, які вчиняє особа.
Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
Предметом дослідження у даній справі є встановлення наявності чи відсутності правових підстав виникнення правонаступництва відповідачем щодо прав і обов'язків позичальника за кредитними договорами № 13.11-555, № 13.11-556 та № 13.11-557 від 07.11.2013 та, відповідно, наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу за вказаними договорами.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає про те, що правонаступництво не відбулося, а позичальника за кредитними договорами № 13.11-555, № 13.11-556 та № 13.11-557 від 07.11.2013 не виключено із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
Зупиняючи провадження у даній справі до розгляду Окружним адміністративним судом міста Києва справи № 826/2625/17, суд першої інстанції не навів будь-яких мотивувань, які стали підставою для зупинення провадження у справі, а суд апеляційної інстанції здійснюючи перевірку цієї ухвали, вищезазначеного не врахував, не зважаючи на невмотивованість оскаржуваної ухвали місцевого суду, залишив її без змін та навів замість суду першої інстанції у постанові свої власні мотиви для зупинення провадження у справі, які полягають у неможливості самостійного встановлення законності реєстраційних дій державного реєстратора господарським судом через непідвідомчість справи господарському суду.
При цьому господарські суди попередніх інстанцій не зазначили яким чином оскарження в порядку адміністративного судочинства правомірності вчинення запису в розділі "Інформація про здійснення зв'язку з юридичною особою", щодо засвідчення факту правонаступництва, впливає на дослідження та оцінку обставин даної справи, перевірку та надання належної правової оцінки доводам і доказам сторін щодо наявності або відсутності саме юридичних підстав виникнення правонаступництва, встановлення обставин наявності правових підстав для стягнення заборгованості саме з ПАТ "Українська залізниця", тобто обставин, які унеможливлюють вирішення по суті даного спору до розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.
За таких обставин, оскаржувані у справі судові акти є такими, що винесені з порушенням норм статті 79 ГПК України, в редакції № 1798-ХІІ від 06.11.1991 чинній до 15.12.2017, тому підлягають скасуванню, а справу слід направити до суду першої інстанції для продовження розгляду (постанова від 29.01.2018 року в справі №910/23042/16).
3. Згідно з частиною 1 статті 41 ГПК України(в редакції до 15.12.2017 чинній на момент винесення судових актів) для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Обставини, встановлені експертизою, не є фактами, які мають преюдиціальне значення для вирішення справи у розумінні ст. 35 ГПК України (в редакції до 15.12.2017 чинній на момент винесення судових актів), а сам висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 вказаного кодексу. Висновок експерта як і жоден доказ не має заздалегідь установленої сили і оцінюється господарським судом з урахуванням всіх обставин справи сукупно з іншими доказами.
Поставлені позивачем на вирішення суду вимоги позовної заяви, питання перевірки обґрунтованості та правильності наданого позивачем розрахунку розміру заборгованості за договором банківського обслуговування від 22.03.2011, правильності розрахунку процентів, комісії за користування кредитом та пені, не вимагають спеціальних досліджень, стосуються безпосередньо умов договору банківського обслуговування, як змішаного договору із елементами кредитного договору, їх вирішення віднесено до компетенції суду, вони входять до предмету доказування у даній справі та підлягають дослідженню судом та мають бути вирішені судами шляхом надання оцінки умовам договору банківського обслуговування у сукупності з наявними в матеріалах справи доказами (банківськими виписками, меморіальними ордерами, платіжними дорученнями, розрахунком заборгованості, поданим позивачем, "Умовами та правилами надання банківських послуг" і "Тарифами банку" ПАТ КБ "Приватбанк", тощо) (постанова від 31.01.2018 року в справі №910/12748/15).