ВР України 11.02.2015 р. прийняв загалом Проект Закону України «Про внесення змін до статті 186-1 Земельного кодексу України щодо спрощення процедури погодження проекту землеустрою».
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Згідно з цим проектом компетентні органи із землеустрою у випадку надання висновку про відмову погодження проекту відведення земельної ділянки повинні чітко зазначати підстави для такої відмови. Також у разі повторного подання на розгляд проекту відведення, зазначені органи не мають права висувати інші зауваження, ніж ті, що були зазначені під час надання першого висновку про відмову.
Зміни, запроваджені цим законопроектом, звичайно, є позитивними. Хоча слід зазначити, що було б надзвичайно ефективніше встановити аналогічні вимоги до всіх органів, що здійснюють регуляторну політику держави під час надання дозволів сертифікатів, погоджень, ліцензій тощо.
До того ж розглядати процес погодження проекту відведення як окремий є недоцільно, адже він є одним із етапів досягнення такої мети, як: отримання в оренду, приватизація, викуп земель державної чи комунальної власності, зміна конфігурації земельної ділянки та її цільового призначення. Зважаючи на це, погодження проекту відведення земельної ділянки не є найсуттєвішим та найскладнішим у досягненні зазначених цілей. Так, фінальний етап - реєстрація прав на землю у Державній реєстраційній службі, є не менш проблематичним. До того ж реєстрації підлягає і право оренди земельних ділянок, що знаходяться в приватній власності. Зазначу, що найчастіше серед інших прав на землю реєструється саме право оренди і саме воно становить найбільше навантаження на реєстраційну службу. Особливо відчутні такі складнощі у великих містах та сільськогосподарських регіонах. Затягування строків реєстрації прав на землю є суттєвою проблемою зокрема для аграрних підприємств. Так, наприклад реєстрація продовження строку дії договорів оренди землі або укладення нових може зайняти чимало часу. Протягом цього періоду де-юре орендар не має права використовувати землю, оскільки договір не пройшов державну реєстрацію, а де-факто часто змушений у цей час виконувати сільськогосподарські роботи, вкладаючи у це кошти на власний ризик, оскільки у реєстрації може бути відмовлено.
Як зазначалося, прийняття обговорюваного Закону справді є позитивним. Тим не менш, запроваджені ним зміни не можна назвати кардинальними чи навіть суттєвими покращеннями у процесі отримання та реєстрації речових прав на землю.