Що таке типовий судовий процес у 2025 році? Коли ви позивач, усе досить передбачувано. Ви встигаєте в межах строків зібрати докази, оцінити ризики, підготувати позовну заяву та ініціювати провадження. Інакше кажучи, ви заходите в гру на своїх умовах. Натомість коли ви відповідач, позов може стати несподіванкою. Суд встановлює стислі строки на реагування, і зазвичай у вас є лише 15 днів на те, щоб проаналізувати суть позову, зібрати власні докази та подати відзив.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Далі за стандартною процедурою — ще по одній заяві по суті від кожної сторони (відповідь на відзив — для позивача, заперечення — для відповідача), підготовче засідання, дослідження доказів, дебати й ухвалення рішення. На практиці це виглядає як класична партія з фіксованими ролями: позивач атакує — відповідач захищається.
Проте є ситуації значно складніші й водночас цікавіші. Коли сторони мають взаємні претензії, коли важлива кожна доба, а результат залежить не лише від правової позиції і виграшу однієї справи, у таких випадках захист — це ще не стратегія. Стратегія починається там, де ви переходите у наступ.
Ця стаття про те, як правильно і своєчасно використати зустрічні позови та інші інструменти, що дають змогу змінити хід справи. Навіть коли ви відповідач.
Зустрічний позов: коли краще перейти у контратаку
Один із найяскравіших прикладів активної процесуальної протидії — це зустрічний позов. Простими словами, це інструмент, коли відповідач подає до позивача власні вимоги, які пов’язані з основним спором і можуть бути розглянуті в межах одного провадження.
У зустрічного позову свої цілі. Він дає змогу розглянути обидві вимоги (первинну й зустрічну) в межах однієї справи, з урахуванням взаємопов’язаних обставин. Це швидше, дешевше і знижує ризик суперечливих рішень. Він також може змінити динаміку справи: пришвидшити її (порівняно з паралельним позовом, який тягне за собою окреме провадження із ризиком зупинки першого) або навпаки сповільнити (спрощене провадження автоматично переводиться у загальне, розширюється предмет доказування, додаються нові процесуальні кроки).
Зустрічний позов — це ще й сигнал для позивача, що справа не буде односторонньою. У багатьох кейсах саме він стає фактором, який стимулює сторони до переговорів і укладення мирової угоди. Наприклад, у справі щодо визнання права власності на предмет іпотеки відповідач заявив зустрічний позов про звернення стягнення на той самий об’єкт. У результаті сторони уклали мирову угоду: позивач зобов’язався частково погасити борг за 30 днів, а відповідач, у разі невиконання умови, зберіг право на звернення стягнення на весь обсяг боргу.
За процесуальними кодексами, зустрічний позов може бути прийнятий судом лише у разі, якщо він взаємопов’язаний з основним позовом (спільний предмет, підстава, сторони чи докази) і його спільний розгляд є доцільним для повного та об’єктивного вирішення спору. Практика дещо уточнює ці вимоги. Наприклад, Велика Палата Верховного Суду надає такі орієнтири:
• Первісний і зустрічний позови мають поєднуватися спільними фактичними підставами. Подача зустрічного позову не повинна зумовлювати виникнення справ «дві в одній», цей інструмент спрямований на формування більш комплексного підходу до оцінки конкретних правовідносин і фактичних обставин, що їх супроводжують.
• Для підтвердження підстав обох позовів сторонами надані переважно або частково одні й ті самі докази.
• Спільний розгляд обох позовів має сприяти оперативному і правильному вирішенню спору. Зустрічний позов не повинен надмірно розширювати предмет доказування у справі та зумовлювати додаткові витрати часу та ресурсів суду.
• Вимоги за зустрічним і первісним позовами мають зараховуватися або ж задоволення зустрічного позову має виключати повністю чи частково задоволення первісного позову. Зокрема, подання зустрічного позову має на меті довести відсутність у первісного позивача права, яке він вирішив захищати у первісному позові.
Зустрічний позов не замінює відзив. Формально це дві окремі частини одного провадження: у кожної свої сторони, свої процесуальні документи, свої «атаки й захисти». Відзив — це відповідь на первісний позов, а зустрічний позов — це нова вимога, яка запускає дзеркальну лінію розгляду.
Успіх зустрічного позову залежить не лише від юридичних підстав, а й від тактики: наскільки влучно він побудований, чи справді пов’язаний із основною вимогою і чи своєчасно поданий. І ось тут постає питання альтернатив.
Паралельний чи зустрічний позов
Альтернативою зустрічному позову є так званий паралельний позов. За змістом він може бути аналогічним зустрічному, однак подається до суду на загальних підставах, у межах нового провадження. Формально це окрема справа, процесуально не пов’язана з первісною, навіть якщо стосується тих самих правовідносин.
Подача паралельного позову зазвичай передбачає більше витрат часу і ресурсів, але водночас дає відповідачу більшу гнучкість: розділення ризиків між двома провадженнями, можливість формувати доказову базу без жорстких строкових обмежень, вибір підсудності (у передбачених законом межах), побудова процесуальної послідовності у зручному для себе темпі.
У минулому такі позови нерідко використовувалися для штучного затягування або блокування розгляду в основній справі. Наразі ж вони дедалі частіше застосовуються як цілком законний і обґрунтований інструмент за умови, що він використовується послідовно, сумлінно й у межах процесуальної доцільності.
Який варіант обрати — зустрічний чи паралельний позов — залежить від цілої низки факторів:
Взаємопов’язаність і доцільність спільного розгляду. Це основна умова прийнятності зустрічного позову. У більшості випадків зв’язок між вимогами очевидний (наприклад, стягнення суми і визнання договору недійсним). Однак якщо цей зв’язок непрямий або спірний, є ризик, що суд не прийме зустрічний позов, і тоді доведеться подавати паралельний. У разі, якщо ризики суттєві (наприклад, при значному судовому зборі), варто зважити, а чи не краще подавати одразу паралельний позов.
Строки подання. Строк на подання зустрічного позову чітко обмежений: його треба подати до закінчення строку для подання відзиву. Якщо ви цей строк пропустили, єдина опція — це подавати позов окремо.
Сформованість доказової бази. Зустрічний позов, як і будь-який інший, має бути підкріплений доказами вже на момент подання. У реальних умовах це означає приблизно 15 днів на підготовку всього пакету, включно з висновками експертів і письмовими доказами. На практиці ж розуміємо, що часто цей строк є замалим, і хоча суд має право поновити його, ніяких гарантій на поновлення закон не дає. Як наслідок, подання непідготовленого зустрічного позову може обернутися втраченою можливістю: суд просто не прийме частину доказів, якщо визнає, що їх подано несвоєчасно, і постановить рішення на основі наявних матеріалів справи. Так сталося, наприклад, у справі №916/4655/23. Апеляційний суд погодився з ухвалою, де суд відмовив у поновленні строку на долучення доказів, які не були подані ні із зустрічним позовом, ні з відзивом на первісний позов. З погляду суду, процесуальний строк на подання доказів покликаний дисциплінувати учасників процесу, тоді як у цій справі зустрічний позивач не проявив необхідної добросовісності та старанності, відтак несвоєчасне подання доказів по справі зумовлене лише волевиявленням самого відповідача, тобто має суб’єктивний характер.
Потенціал первісного провадження. Іноді стратегічно доцільніше вичекати завершення основної справи або використати її хід для здобуття додаткових доказів чи позицій. Тут йдеться про зустрічні, паралельні та будь-які інші позови щодо пов’язаних обставин. Наприклад, можна отримати від опонента корисні документи або фактичні підтвердження позицій, які пізніше ляжуть в основу вашого майбутнього позову. Так, у практиці авторів цієї статті був випадок, коли клієнт, новий кредитор за договором відступлення прав за іпотечним договором, у позасудовому порядку стягнув предмет іпотеки. У відповідь боржник ініціював скаргу до Міністерства юстиції України та подав позов про визнання недійсними договорів відступлення. На момент розгляду скарги Міністерством юстиції діяла редакція п. 1 ч. 2 ст. 37 Закону про державну реєстрацію, за якою Мін’юст не мав права розглядати скарги, коли «щодо нерухомого майна наявний судовий спір». Оскільки ініційований опонентами позов про недійсність договорів відступлення прав за іпотечним договором не був явним «спором щодо нерухомого майна», ми вирішили використати проактивність опонента та ініціювали питання зміни підсудності справи. Під час розгляду нашого клопотання щодо підсудності сам позивач докладно обґрунтував, що спір має виключну підсудність як спір «щодо нерухомого майна». Це дало змогу успішно використати позицію опонента для подання окремого позову про скасування наказу Мін’юсту. Попри пояснення опонента про те, що «спір щодо» і «спір з приводу» — різні речі, наш позов було задоволено у повному обсязі.
Загальна процесуальна стратегія. Судовий процес — це не лише реакція на позов, а й побудова послідовності дій: як юридичних, так і часових. У деяких випадках виважене відтермінування подання вимог є єдино правильною тактикою. Це може бути пов’язано з паралельними спорами, потребою дочекатись окремих висновків чи просто з небажанням розкривати карти на ранньому етапі.
Проте будь-яка обрана тактика має відповідати принципам добросовісності та процесуальної економії. Вибір на користь паралельного позову може бути цілком виправданим, якщо він спрямований на повноцінний і своєчасний захист прав, а не на штучне затягування чи блокування розгляду.
Зустрічне забезпечення: як змусити опонента гарантувати відшкодування збитків
В окремих спорах позивач не обмежує себе подачею позову, для створення подушки безпеки він просить суд забезпечити його позовні вимоги шляхом накладення арешту на майно відповідача та його грошові кошти, забороною вчинення дій чи в інших формах за їх доцільності. Види забезпечення різні, але ідея спільна: відповідач тимчасово втрачає можливість діяти вільно, що перешкоджає його звичній господарській діяльності й тягне за собою неминучі збитки.
У пошуку процесуальної рівноваги законодавець винайшов зустрічне забезпечення. Верховний Суд роз’яснив, що зустрічне забезпечення за своєю суттю є гарантією відшкодування можливих збитків відповідача, має на меті забезпечити баланс інтересів сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів.
На практиці зустрічне забезпечення переважно здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Наприклад, в одній зі справ суд за клопотанням позивача вжив заходи забезпечення у вигляді заборони відповідачу проводити будьякі будівельні роботи на спірній орендованій земельній ділянці. У зв’язку з тим, що відповідач протягом дії забезпечувальних заходів ніс реальні витрати, пов’язані з орендою земельної ділянки, суд зобов’язав позивача здійснити зустрічне забезпечення шляхом внесення на депозитний рахунок суду суми в розмірі понесених витрат — 832 811 грн, а апеляційний суд з таким заходом погодився.
Слід пам’ятати про вимоги до клопотання про зустрічне забезпечення — узагальнені та неконкретні доводи щодо збитків, які є гіпотетичними та ґрунтуються на припущеннях щодо подальшого розвитку подій чи не підкріплюються точними розрахунками, на практиці не працюють, і суди відмовляють у задоволенні таких клопотань.
Зустрічна заява: процесуальна зброя без позову
Якісна судова тактика — це не лише про зустрічні позови чи забезпечення. Процесуальне законодавство надає відповідачу широкий арсенал інструментів, які не передбачають формального висунення власних вимог, але дають змогу активно впливати на хід справи. Оскільки їх надто багато, ми не аналізуватимемо ті, що є повсякденними, а зупинимося на тих, які навпаки часто ігноруються сторонами.
Заява про зловживання процесуальними правами. Якщо дії позивача (подання позову, заяв, клопотань чи скарг) мають ознаки зловживання процесуальними правами, варто звернути на це увагу суду офіційно. Відповідна заява дозволяє порушити перед судом питання про процесуальну недоброчесність і домогтися залишення заяви, клопотання або навіть позову без розгляду. Це потужний інструмент у справах із елементами блокування, дублювання проваджень, затягування процесу або маніпуляцій із підсудністю чи авторозподілом. Практика показує дієвість таких заяв, зокрема на їх підставі суди залишають позовні заяви без розгляду.
Клопотання про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу. За ініціативи відповідача суд може зобов’язати позивача внести аванс на рахунок суду для компенсації майбутніх витрат відповідача на правничу допомогу. Це можливо, якщо позов виглядає завідомо безпідставним або є підстави вважати, що ним зловживають, позивач не має зареєстрованого місця перебування або майна в Україні чи є ризик неможливості стягнення витрат у майбутньому (відчуження майна, нестійкий фінансовий стан тощо). Наприклад, в одній із ухвал суд з урахуванням сумнівного матеріального становища позивача вирішив забезпечити судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 111 242 грн (реальні витрати станом на дату подання клопотання). Якщо позивач не внесе суму у встановлений строк, суд може залишити позов без розгляду.
Письмове опитування позивача. Відповідач може подати до суду до 10 письмових запитань до позивача, на які той зобов’язаний надати відповіді. Якщо запитання стосуються фактів, що потребують доказування, до заяви додаються відповідні документи. Це дає можливість: зафіксувати позицію опонента до початку дебатів; виявити суперечності та підсвітити їх перед судом; сформувати підґрунтя для подальших процесуальних дій (допиту, експертизи, витребування доказів). Цікаво, що останнім часом суди стежать за дотриманням позивачем вказаних норм і у разі їх ігнорування застосовують заходи від штрафу і аж до залишення позову без розгляду.
Виклик і допит свідків або експертів. Не применшуючи значення свідків, повторних і додаткових експертиз, звертаємо увагу на більш доступний механізм. Це виклик і допит свідків та експертів, якщо письмові свідчення чи висновки експертів викликають сумніви або суперечать іншим доказам. У разі неявки свідка або експерта без поважної причини їхні показання не беруться до уваги. Якщо ж допитуваний з’явився, це ціле поле можливостей перехресного допиту. Радимо попередньо ознайомитися з відповідними тактиками і методами та ретельно підготуватися, адже це реальний шанс нейтралізувати слабке або упереджене джерело доказів. В одній зі справ суд за клопотанням учасника викликав для допиту п’ятьох свідків зі сторони відповідача. Троє з них були допитані і повідомили про те, що зміст їхніх письмових пояснень узгоджувався зі сторонніми особами, інші двоє для допиту не з’явилися. Суд не взяв до уваги письмові показання всіх свідків і в результаті вирішив справу на користь заявника клопотання.
Заперечення з процесуальних питань. Хоча процесуальні кодекси не вимагають подавати заперечення на кожну процесуальну дію опонента, практика показує, що наявність чітко сформульованої позиції суттєво впливає на суд. Приклад — заперечення проти відкриття касаційного провадження. Здебільшого на етапі касаційного оскарження опонент касатора включається в процес лише після відкриття провадження і викладає позицію у формі відзиву на касаційну скаргу. У виняткових випадках такі учасники діють на випередження та подають заперечення проти відкриття касаційного провадження, і, що найбільш важливо, касаційні суди враховують їх.
Типові помилки: що знецінює хорошу ідею
Навіть найкраща процесуальна стратегія не спрацює, якщо реалізована недоречно чи формально. Це стосується будь-яких зустрічних дій у процесі — від зустрічного позову до клопотання про забезпечення позову чи витребування доказів. Є низка типових помилок, які можуть звести нанівець тактичну перевагу та навіть спричинити поразку.
Помилка №1. Невчасність. Зустрічні дії (позови, клопотання про забезпечення, про витребування доказів тощо) мають бути подані в чітко визначені строки. Пропуск строку або поспіх без доказової бази — це дві крайності, що можуть підірвати ефективність. Наприклад, суд може повернути зустрічний позов через подання після спливу строку. Водночас надто рання подача без готових доказів також може обернутися поразкою. Визначте найкращий момент: коли вже сформована аргументація й доказова база, але строк ще не пропущено. Якщо йдеться про зустрічний позов і ви не встигаєте, краще подати окремий (паралельний) позов.
Помилка №2. Відсутність належного зв’язку зустрічної заяви з предметом спору, а простою мовою — недоречність. Для будь-якої зустрічної дії (особливо зустрічного позову чи забезпечення) ключовим є її зв’язок з предметом та учасниками первісного позову. Якщо такого зв’язку нема, суд просто відмовить у розгляді чи поверне заяву, навіть якщо вона формально випливала із тих самих відносин. Наслідки: втрата ефекту несподіванки, передчасне розкриття правової позиції, нульовий тактичний ефект. У кожній зустрічній дії слід обґрунтувати її зв’язок із первісною справою в трьох вимірах: суб’єктному (ті самі сторони), предметному (випливають із тих самих правовідносин), процесуальному (розгляд у межах одного провадження є доцільним).
Помилка №3. Безпідставність або невмотивованість. Якщо мета незрозуміла, а обґрунтування слабке, це одразу знецінює ініціативу. Формальні чи завідомо безпідставні дії сприймаються судами як спроба затягнути процес, а не як інструмент захисту. Перед поданням будь-якої зустрічної заяви чітко сформулюйте її ціль: звести/зменшити вимоги опонента, створити процесуальну перевагу, схилити до мирової, витиснути інформацію або докази. Ціль має формувати обґрунтування заяви.
Помилка №4. Надмірна складність або заплутаність. Будь-яка процесуальна ініціатива повинна бути простою, зрозумілою й чіткою. Інакше суд може не побачити логіки чи зв’язку з первісним спором і відхилити заяву. Використовуйте логічні структури викладу і обґрунтування (наприклад, IRAC). Викладайте позицію живою мовою, з логікою, а не формальною подачею.
Помилка №5. Процесуальне зловживання. Судді чутливі до недобросовісної поведінки. Якщо зустрічна дія виглядає як спроба тиску або штучне затягування процесу, це створює ризик як для її неприйняття, так і для процесуальної відповідальності. Способи зловживання процесуальними правами різноманітні, наведемо лише найяскравіші приклади, пов’язані із зустрічними позовами:
• Подання завідомо безпідставного зустрічного позову, коли, наприклад, суд повертає зустрічний позов, оскільки єдиною підставою в його обґрунтуванні вказано скасоване судове рішення.
• Подання штучного зустрічного позову. Наприклад, подання ідентичного зустрічного позову без нових обставин. Щодо цього висловився і Верховний Суд, наголосивши, що зустрічна позовна вимога, яка фактично входить до предмета розгляду іншого судового провадження, є штучною, а подання зустрічного позову з такою вимогою є недобросовісною поведінкою.
• Підписання зустрічного позову неуповноваженою на це особою. Так, підписання зустрічного позову особою без повноважень при наявності на момент його підписання повноважень на вчинення такої процесуальної дії у інших осіб та подальше оскарження ухвали про повернення зустрічного позову оцінюється судами як зловживання процесуальними правами.
• Подання зустрічного позову особою, яка взагалі не є учасником справи.
Замість висновку
Зустрічні дії не завжди спрямовані на перемогу по суті. Часто це тактичний інструмент, спосіб виграти час, натиснути на опонента, сформувати переговорну позицію або створити репутаційні чи процесуальні ризики.
Судова практика переконливо показує ефективність і популярність окремих зустрічних інструментів — зустрічних позовів, заперечень з процесуальних питань, викликів експертів і свідків. Всі вони працюють у реальних справах і дають змогу кардинально змінити темп і напрям процесуальної поведінки сторін.
Інші інструменти, такі як зустрічне забезпечення, забезпечення судових витрат на професійну правничу допомогу або заяви про процесуальні зловживання, хоча й застосовуються рідше та не завжди вирішуються на користь заявника, у разі доречного й професійного використання можуть суттєво підсилити позицію сторони та максимізувати результат судового протистояння.
В усіх випадках контратака — це не агресія, а стратегія. Головне — діяти обґрунтовано, своєчасно і з розумінням процесуальної гри.