Нові процесуальні кодекси, що набули чинності у грудні 2017 р., впровадили не лише низку новел у судочинстві, але й надали поштовх для розвитку процесуальних інститутів, які вже існують. Одним з таким процесуальних інститутів є інститут судових витрат, якому в нових кодексах присвячена окрема глава. Найбільш детального регулювання в межах цього інституту набув порядок визначення та відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Не в останню чергу це пов’язано з впровадженням виключного права адвокатів на представництво в судах всіх інстанцій вже з 01.01.2019 р. (за винятком деяких категорій справ).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
До складу витрат на правничу допомогу включається гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов’язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов’язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов’язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договір про надання правничої допомоги, а також відповідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, відповідно до процесуальних кодексів, розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності суд, за клопотанням іншої сторони, може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, співмірність витрат – це доволі суб’єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників та може тлумачитися судом відповідно до його повноважень, але дискреція суду в такому випадку усічена та може бути застосована лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.
Абсолютною новелою процесуального законодавства стало попереднє визначення та забезпечення судових витрат. Згідно із загальним правилом, разом з першою заявою по суті спору (позов, відзив) кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла та які очікує понести у зв’язку з розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Звертаємо увагу, що це право суду – відмовити у відшкодуванні судових витрат (окрім судового збору). Хоча незрозуміло, яким чином суд зможе обґрунтувати таку відмову.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону в доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Як захід забезпечення судових витрат, враховуючи конкретні обставини справи, суд має право, за клопотанням відповідача, зобов’язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку з розглядом справи. Однак таке забезпечення може бути застосоване у разі наявності хоча б однієї з таких двох умов: позов має ознаки завідомо безпідставного чи інші ознаки зловживання правом на позов, або позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.
У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення витрат на професійну правничу допомогу суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду. У випадку задоволення позову суд ухвалює рішення про повернення внесеної суми позивачу, а у випадку відмови у позові, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду про відшкодування з неї витрат відповідача повністю або частково. Невикористана частина внесеної позивачем суми повертається позивачу.
Отже, забезпечення витрат на професійну правничу допомогу може стати як процесуальним засобом протидії необґрунтованим позовам, так і засобом перешкоджання розгляду справи по суті («процесуальною диверсією») з боку відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує такі моменти: чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, враховуючи ціну позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (зокрема, подання стороною необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо); дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Лише перший чинник має об’єктивний характер та може бути чітко визначений судом. Інші три чинники мають суб’єктивний характер.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду, якщо до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, інститут судових витрат (зокрема, витрат на професійну правничу допомогу) отримав свій подальший розвиток у нових процесуальних кодексах. Це відкриває нові можливості для адвокатської діяльності та має забезпечити стягнення реально понесених витрат на послуги адвоката зі сторони, яка програла спір, а також запобігти процесуальним зловживанням з боку учасників процесу.