 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Питання відшкодування збитків постраждалим від російської агресії було предметом судового розгляду українських судів ще до 24 лютого 2022 року. Починаючи з 2014 року, постраждалі українці неодноразово зверталися до українських судів з позовами проти рф щодо відшкодування збитків, заподіяних внаслідок агресії проти України. Однак після початку повномасштабної російської агресії, коли розміри майнових збитків і кількість постраждалих почали зростати у геометричному порядку, різко збільшилася і кількість позовів в українських судах, в яких позивачі вимагають відшкодування як матеріальних, так і моральних збитків від рф як від держави.
Питання компенсації моральної шкоди є важливим аспектом і хоча наразі ці категорії позовів не є масовими, але вже є прецеденти, коли суди присуджують її, якщо вона заявлена самостійно без вимог компенсації матеріальних збитків. Прикладом є рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року у справі №761/7131/23. У цій справі позивачка — мешканка Харкова, після початку повномасштабного російського вторгнення була змушена внутрішньо переміститися до Києва. У зв’язку із цим вона стверджувала, що зазнала моральних страждань, оскільки була позбавлена можливості користуватися звичними благами та вимагала компенсацію у розмірі бл. 3,5 млн грн.
У своєму рішенні суд рішуче відкинув можливість застосування імунітетів у випадку російської федерації, посилаючись на постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі №308/9708/19 від 14 квітня 2022 року та у справі 760/17232/20 від 18 травня 2022 року та здійснюючи тлумачення положень міжнародних договорів.
У підсумку суд відзначив, що в результаті агресії та вимушеного переселення, позивачка зазнала моральних страждань. Це пояснювалося тим, що, вона мала налагоджений побут і можливість вести повноцінне життя. Проте після початку агресії ця можливість була втрачена і внаслідок її вимушеного переселення вона відчуває душевні страждання, що не дають можливості проживати повноцінним життям та життям, яким вона проживала до збройної агресії російської федерації проти України.
Суд постановив задовольнити позовні вимоги, щоправда зменшивши суму компенсації удвічі, до бл. 1,75 млн грн.
Така практика відшкодування моральної шкоди є правильним кроком у забезпечення жертво-орієнтованого відшкодування збитків від агресії (victim-oriented approach). Однак попередня практика українських судів щодо моральної шкоди була більш негативною і присуджені компенсації були мінімальними. Така різка зміна підходів потребує напрацювання сталої та послідовної судової практики.
З іншого боку, присудження високих сум компенсації є, безумовно, морально виправданим. Однак необхідною є чітка, зрозуміла та послідовна методологія їхнього обрахунку. Якщо вимушене переселення оцінюється у 1,75 млн грн, то втрати рідних і близьких, каліцтва, пережиті тортури тощо, повинні отримувати ще вищі суми компенсації. У перспективі це може збільшити частку розміру моральних збитків у загальній структурі шкоди, заподіяної агресією. А подальша практика з перегляду та зниження сум компенсації може стати травматичною для жертв і постраждалих від російської агресії.
Крім того, такий підхід до компенсації моральних страждань у зв’язку із вимушеним переселенням викликає сумніви з т.з. міжнародної практики. За загальним правилом, сформованим у попередній практиці, відшкодування воєнних збитків, такий вид шкоди, визнається недопустимим для компенсації.
Зокрема, Міжнародний Суд ООН в одному із своїх останніх рішень щодо відшкодування у справі ДР Конго проти Уганди від лютого 2022 року зазначав, що: «міжнародне право не покладає жодної відповідальності за компенсацію «загальних економічних і соціальних наслідків війни»… загальні обставин, пов’язані з війною, економічні кризи і занепад не є елементами шкоди, які підлягають компенсації, навіть у випадку деяких типів травм, що мають відносно тісний зв'язок з протиправною поведінкою»
Це може створити труднощі при подальшому визнанні прийнятності цих збитків та їх реальному відшкодуванні, чи то в межах міжнародних, чи то в межах національних компенсаційних механізмів.
Викликає запитання і застосування, і тлумачення судом норм міжнародного права, вказаних у рішенні. Зокрема, суддя послався на Декларацію про право на мир Генеральної Асамблеї ООН від 19 грудня 2016 року. Ця Декларація є нормою «м’якого» міжнародного права, яке не має автоматичної юридичної сили, але може бути визнана «звичаєвою нормою».
Але в цьому випадку важливішим є політичний контекст: ця Декларація не була підтримана жодним членом Великої сімки, а Україна утрималася при голосуванні. Натомість вона була підтримана росією, Білоруссю, Іраном, КНДР та ін. Питання послідовності позиції у цьому разі залишається більше ніж відкритим.
Наразі судова практика щодо відшкодування різних типів збитків, завданих агресією рф, тільки формується. Водночас, попри невідворотну емпатію до жертв, суди повинні підходити до вирішення цих справ виважено і послідовно, насамперед для того, щоб такі рішення згодом були визнані чинними, належними та виконуваними в інтересах потерпілих.
Матеріал підготовлено у межах проєкту АНТС «Російські активи як джерело відновлення української економіки», що реалізується у співпраці з Національним демократичним інститутом (НДІ) за фінансової підтримки Національного фонду підтримки демократії (NED)