Щоб розібратися, чи може наданий свідком відеозапис стати доказом у кримінальному провадженні, необхідно згадати, за яких обставин доказ вважається допустимим, чи має право свідок подавати докази, а також яка процедура визначення доказів допустимими чи недопустимими.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ст. 84 КПК України визначає, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ст. 99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів можуть належати, зокрема, матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у т.ч. електронні).
Враховуючи викладене, відеозапис у розумінні КПК України є документом, який може бути доказом факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України. Ст. 66 КПК України, яка визначає права та обов’язки свідка, не містить положень щодо його права подавати органу досудового розслідування докази.
Таким чином, самостійне надання свідком до органу досудового розслідування відеозапису не передбачене КПК України, а відтак, такий доказ не буде вважатися допустимим, оскільки буде отриманий органом досудового розслідування не у спосіб, передбачений КПК України.
Однак за належного процесуального оформлення такий доказ все ж може бути прийнятий судом як допустимий. Так, ст. 93 КПК України визначає порядок збирання доказів та передбачає, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади чи місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України. Враховуючи вказані положення, слідчий у порядку ст. 93 КПК України може витребувати у свідка необхідний відеозапис, і такий доказ буде допустимим у зв’язку з тим, що буде отриманий у порядку, передбаченому КПК України.
Другим способом отримання відеозапису та визнання його у подальшому допустимим доказом буде його отримання на виконання ухвали слідчого судді або суду про дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів. У обох випадках відеозапис буде отриманий у порядку, передбаченому КПК України, а відтак, підстав для визнання такого доказу недопустимим не буде (за відсутності інших обставин, що виключають допустимість доказів).
Наостанок слід зазначити, що питання допустимості чи недопустимості доказів вирішується судом під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення або під час судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу. Таким чином, лише суд приймає рішення щодо допустимості чи недопустимості доказів, а учасники кримінального провадження мають змогу лише клопотати про визнання доказів недопустимим та наводити заперечення проти визнання їх такими.
Отже, відеозапис, який перебуває у володінні свідка, може бути прийнятий судом як допустимий доказ та врахований під час ухвалення судового рішення, якщо отримання такого доказу буде належним чином оформлене органом досудового розслідування через процедуру, визначену КПК України.