75 років тому, 2 вересня 1945 р. офіційно завершилася Друга світова війна. Напевне, саме ця дата мала б стати більш сакральною для людства, ніж 9 травня. Принаймні, тому, що між капітуляцією Німеччини та капітуляцією Японії сталося те, що згодом поділило світ на «до» і «після» - Хіросіма і Нагасакі. Але склалося так, як склалося - якщо дата не стає сакральною, її намагаються зробити технологічною.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В Росії, наприклад, нещодавно вирішили відзначати її не 2 вересня, а 3-го. Пояснили це начебто проханням ветеранів війни, у яких ще збереглися радянські медалі «За перемогу над Японією», на зворотному боці яких зазначено «3 вересня 1945». Проте всі розуміють, що зроблено це лише для того, щоб «сховати» чергову річницю трагедії в Беслані, де 1 вересня 2004 р. терористи захопили школу, а під час штурму якої 3 вересня загинули понад 330 осіб, більшість з яких - діти.
Ось так закінчення однієї (хоч і локальної, але більш близької) трагедії за допомогою нехитрої технології намагаються сховати за закінченням іншої (хоч і світової, але вже далекої). І хто знає, можливо, дійсно років за 50 росіяни будуть згадувати події в Беслані лише у контексті інтернет-календаря «Цей день в історії».
Японська проблема почалась із Сан-Франциско
Проте проблеми з невизначеністю належності Курильських островів (Японії чи Росії) переносами дат не вирішиш. Ситуація з ними стала більш невизначено з оголошеною нещодавно відставкою за станом здоров’я прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе. Він - єдиний очільник японського уряду, який за останній час чи не найбільше наблизився до мирного договору з Росією і повернення хоча б частини Курильських островів.
Ситуація з Курилами та деякими іншими територіями в Південно-Східній Азії стала можливою через варіативне тлумачення політичного і міжнародно-правового оформлення закінчення Другої світової. Насамперед, йдеться про Сан-Францисський мирний договір (СФМД), який був підписаний 8 вересня 1951 р. СРСР підписувати його відмовився через те, що США (на думку тодішніх радянських можновладців) відчували себе світовим гегемоном.
Фактично СРСР саме тоді заклав цю «курильську проблему». Замість того, щоб остаточно вирішити питання в стосунках з Японією, у Кремлі вирішили використати мирну конференцію у Сан-Франциско для викриття «агресивної політики Сполучених Штатів». Микита Хрущов згодом у своїх мемуарах назвав відмову СРСР підписати договір у Сан-Франциско великою помилкою Йосифа Сталіна.
Для Росії головна проблема спадщини, залишеної СФМД, полягає в тому, що він проводив кордони держав за підсумками Другої світової війни, але не визначив національну належність Курильських островів і географічні межі територій, від яких, згідно договору, відмовилася Японія. Під час його обговорення в Сенаті США була навіть прийнята резолюція, що містила таке застереження: «Передбачається, що умови Договору не означатимуть визнання за СРСР якихось прав або претензій на території, що належали Японії станом на 7 грудня 1941 р., які наносили б шкоду правам Японії на ці території, так само, як і визнаватимуться будь-які інші положення на користь СРСР щодо Японії, що містяться в Ялтинській угоді». Укладачі договору вважали за краще не перераховувати в його тексті поіменно всі Курильські острови, від яких відмовлялася Японія, свідомо залишаючи для її уряду можливість пред'явити претензії на їх частину, що і було зроблено в наступний період.
Офіційна позиція Токіо з приводу СФМД викладена на сайті МЗС Японії. У документі під назвою «Питання і відповіді щодо проблеми північних територій від лютого 22 роки епохи Хейсей» є дві наступні тези: 1. Південні Курили ніколи не входили до складу островів Тисима, від прав на які Токіо відмовився відповідно до мирного договору (Сан-Франциско), отже, від «північних територій», тобто Південних Курил, окупованих Радянським Союзом фактично вже після закінчення Другої світової війни, Японія не відмовлялася. 2. Радянський Союз відмовився підписати мирний договір, отже, не може, спираючись на цей договір, претендувати на території, від прав на які відмовилася Японія відповідно до цього договору.
Токіо також посилається на радянсько-японську декларацію від 19 жовтня 1956 р. «Про припинення стану війни між двома державами і відновлення дипломатичних і консульських відносин». Зокрема, в Токійській декларації зазначалося, що «Союз Радянських Соціалістичних Республік, йдучи назустріч побажанням Японії… погоджується на передачу Японії островів Хабомаї та острова Шикотан з тим, однак, що фактична передача цих островів Японії буде проведена після укладення мирного договору між СРСР і Японією». Мирний договір так і не підписали. Коло замкнулося.
І воно не буде розірване найближчим часом. Торік Росія відмовилася від переговорів по поверненню островів, хоча й розпочала дискусію з цього приводу навіть на державному рівні. Після згортання переговорів Японія повернула у власну зовнішньополітичну доктрину положення про те, що їй належать всі проблемні острови Курильської гряди. Москва відповіла тим, що у Конституцію Росії був прийнятий так званий «захист від дурня» (маючи на увазі наступних президентів РФ). Йдеться про поправку, яка унеможливлює у майбутньому відчуження територій Росії. Це, на думку Кремля, припинить суперечки не тільки по Курильських островах, а й по інших територіях. А вони є.
Естонія готова чекати
Спікер парламенту Естонії Хенн Пиллуаас нещодавно заявив, що Тартуський договір і досі знаходиться в реєстрі діючих договорів ООН. Він був укладений 2 лютого 1920 р. між РРФСР і Естонією і передбачав належність естонській стороні деяких районів Ленінградської і Псковської областей. 15 років тому Москва і Таллінн погодили прикордонний кордон, але естонські депутати включили в його преамбулу згадку про Тартуську угоду.
9 травня минулого року міністр внутрішніх справ Естонії Март Хельме зазначив, що світовій спільноті слід пред'явити територіальні претензії Росії також по Криму, Східній Україні, Абхазії і Південній Осетії. «Подвійних стандартів бути не повинно, досі в руках Росії знаходиться і 5,2% території Естонії. Росія не хоче нам ні повертати цю територію, ні давати за неї компенсацію, ні взагалі обговорювати це питання», - заявив глава естонського правоохоронного відомства. Він нагадав, що Японія «терпляче чекає, коли їй вдасться повернути собі Курили», так і Естонія готова чекати, коли питання територій буде вирішене в площині міжнародного права.
Перший заступник голови комітету Ради Федерації Росії з міжнародних справ Володимир Джабаров у відповідь заявив: «Це стара пісня. Всі питання по територіальну належність закриті і не обговорюються. Хочу нагадати, що Естонія набула державності завдяки Росії. Думаю, в цей день, 9 травня, треба сказати «спасибі» Росії за руку допомоги, яку вона свого часу простягла естонському народу».
Справа в тім, що естонський народ вважає комуністично-радянську «руку допомоги» не менш окупаційною, ніж німецьку-фашистську. Нагадаю, Естонія разом з Латвією, Литвою та Польщею звинувачують СРСР у розв'язанні Другої світової війни разом з Німеччиною, оскільки 23 серпня 1939 р. був укладений пакт Молотова-Ріббентропа, згідно з секретними домовленостями якого ці країни відійшли до СРСР. Таллінн, Рига і Вільнюс вважають, що пакт став передумовою до їх подальшої окупації Радянським Союзом.
Отже, Таллінн готовий чекати. Але за умови, що за новими поправками до Конституції (окрім тих, що «від дурнів») Росія визнала примат власного права над міжнародним, чекати доведеться довго. Щонайменше, до 2024 р., коли закінчиться каденція діючого президента РФ Володимира Путіна. Або до 2036 р., коли закінчиться його чергове президентське обнулення. Або коли до Конституції Росії внесуть чергові поправки.
У будь-якому випадку час не обдуриш. Саме він врешті-решт обнулить усе, що так і не вдалося обнулити Другій світовій війні. І відбудеться це, незважаючи на те, що 75-у річницю її закінчення хтось відзначає 2 вересня, а хтось 3-го. І медальками «За повернення Криму» (які, до того ж, «надрукували» заздалегідь, до початку його офіційної анексії) час не обдуриш…