Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України (далі — СК України), майно чоловіка та дружини, набуте ними за час шлюбу, вважається спільною сумісною власністю подружжя незалежно від того, за чиї кошти та за яких обставин воно було придбане. Майже всі матеріальні речі, які були нажиті під час спільного життя подружжя, є об'єктом права їх спільної сумісної власності. Та якщо з матеріальними речами все зрозуміло, то питання розподілу обов'язків у шлюбі або після його розірвання законодавством прямо не врегульоване і часто залишається для подружжя невизначеним. Давайте розберемося, як розподіляються обов'язки за договорами позики чи кредитними договорами, і хто несе відповідальність перед кредитором.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Одним з вагомих внесків у вирішення цього питання була постанова Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», в якій зазначалося, що «при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї». Подальша практика судів, відповідно, була визначена.
Презумпція спільних інтересів
Інститут шлюбу передбачає встановлення тісного взаємозв'язку між чоловіком та дружиною. Часто досить важко визначити, коли у відносинах з третіми особами кожен з подружжя діє у власних інтересах, а коли в інтересах сім'ї. Зважаючи на це, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавчий орган влади затвердив презумпцію спільності інтересів подружжя і сім'ї. Таку пропозицію Велика Палата ВС внесла у справі №638/18231/15-ц від 30 червня 2020 р.
Презумпція спільних інтересів передбачає, що вчинки будь-якого з подружжя здійснюються у спільних, а не у власних інтересах. Тлумачення ч. 4 ст. 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередню участь в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником) за наявності двох умов:
- договір укладено другим з подружжя в інтересах сім'ї;
- майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тому укладаючи договір позики, чоловік або дружина повинні розуміти, що інший у шлюбі несе таку саму відповідальність перед кредитором незалежно від того, хто є позичальником. А суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з'ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
Варто звернути увагу, що грошові зобов'язання діляться саме солідарно, а не навпіл. За матеріалами справи №205/5882/18, один з подружжя намагався довести саме подільність грошового зобов'язання навпіл, а також звертав увагу на те, що ні договором кредиту, ні застави не передбачена солідарна відповідальність подружжя. Однак Верховний Суд по цій справі у своїй постанові від 7 жовтня 2020 р. наголосив, що якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, цивільні права та обов'язки за цим договором виникають у обох з подружжя, незважаючи на відсутність у законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. А також нагадав, що при вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов'язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно усім своїм майном. Отже, кредитор може вимагати повернення боргу у того з подружжя, хто навіть не надавав згоду на такий правочин. Якщо один з членів сім'ї не згоден з цією вимогою, він може її оскаржити через суд, довівши, що кошти були використані не в спільних, а в особистих інтересах позичальника.
Згода на правочин
У питанні спільності зобов'язань подружжя не можна обминути наступне. Правила розпорядження подружжям спільним майном на правах сумісної власності визначені положеннями ст. 65 СК України і діють у межах правочинів, які чоловік та дружина уклали з іншими особами. У разі підписання угоди щодо спільного майна одним з подружжя воля іншого, а саме його згода на укладення такого правочину має бути з'ясована окремо. Однак слід зазначити, що для укладення договору позики позичальнику не потрібно отримувати згоду свого чоловіка чи дружини. Чому? Тому що договір позики не є предметом спільного майна подружжя. Право власності на кредитні кошти виникає лише після одержання позичальником коштів у кредит. Тобто чоловік чи дружина, котрі позичають гроші, не можуть розпоряджатися ними (вони ще не належить жодному з них), а значить, стають учасниками зобов'язальних правовідносин. І лише після одержання коштів за договором позики кошти переходять у спільну власність, і кожен з подружжя несе солідарну відповідальність за повернення боргу фінансовій установі. Про таку позицію Верховний Суд заявив у постанові від 26 вересня 2018 р. у справі №713/285/2012, яка згодом знайшла підтримку судів різних інстанцій. Звісно, такий порядок отримання згоди помітно ускладнює саму взаємодію, та все ж слід отримувати згоду чоловіка чи дружини, оскільки момент повернення боргу неодмінно настане після отримання коштів.
Як бути з зобов'язаннями після розлучення
У разі розірвання шлюбу, в якому були набуті спільні зобов'язання, можна діяти по-різному. Одним з варіантів вирішення ситуації є укладення договору про поділ спільного майна подружжя. У цьому випадку слід знати декілька важливих моментів.
По-перше, зобов'язання за договором позики повинні бути описані окремо. При цьому, якщо одна зі сторін подружжя замовчувала чи не зазначила наявність таких зобов'язань як об'єкт поділу, це не означає, що вони автоматично переходять до того з подружжя, хто безпосередньо підписав договір позики. Навпаки, у разі такого замовчування та невизначення питання про розподіл зобов'язань за договором позики у договорі про поділ спільного майна подружжя зобов'язання за договором позики продовжують знаходитись у спільній сумісній власності, і це має наслідком повну солідарну відповідальність кожного з подружжя за даним договором і після розірвання шлюбу.
По-друге, щоб здійснити розподіл зобов'язань за договором позики, необхідна письмова згода кредитора. Це можна пояснити наступним чином. Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов'язанні за договором позики може бути замінений іншою особою лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Тобто аналізуючи договір позики, кредитор оцінює всі ризики боржника. Якщо боржник перебуває у шлюбі, і в договорі позики чітко не визначено, що кошти будуть використані для особистих потреб, кредитор розуміє, що зобов'язання за укладеним кредитним договором чоловіка і дружини будуть солідарними. Тому визначення в договорі про поділ спільного майна подружжя питання відповідальності осіб за кредитним договором у майбутньому прирівнює такий договір до угоди про заміну боржника в зобов'язанні, на що необхідна обов'язкова згода кредитора. Отже, якщо чоловік або дружина не підписує фактично договір позики, він/вона все одно стає учасником правових відносин, а у разі замовчування чи уникання цих зобов'язань навіть після розлучення не звільняється від обов'язків їх виконання.