«Не скласти планів означає запланувати свою поразку»
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Бенджамін Франклін
Наш світ постійно змінюється внаслідок творчої та економічної діяльності як окремих людей, так і малих та великих груп, які складають людську спільноту. Цей процес безперервних змін ми називаємо розвитком, який розуміємо як поступове вдосконалення технологічних інновацій (платформ), що визначають уклад життя людей. Як показують спостереження, цей розвиток відбувається не плавно, а певними «стрибками», тобто перехід з однієї технологічної платформи на іншу радикально змінює стиль життя. Прикладами цього є останні три індустріальні (точніше, технологічні) революції, які відбулися за неповних два століття. Сьогодні світ стоїть на порозі 4‑ї технологічної революції, яка вчергове може кардинально змінити уклад нашого життя і навіть саму людину. Такі «стрибкові» зміни мають глобальний характер і впливають на життя всього людства. Основу їх може становити розвиток відновлювальної енергетики, в основі якого лежать розвиток та використання водневих технологій.
Саме розвиток енергетики має вирішальний вплив на стан економіки в державі та рівень життя населення. Метою соціальної держави, якою, відповідно до Конституції, є Україна, має бути забезпечення умов для зростання добробуту громадян. Однією з найважливіших складових добробуту в цивілізованих країнах є забезпечення громадян і компаній необхідними енергоресурсами.
Що ж відбувається в цій галузі зараз?
«В Україні значно збільшилось споживання електроенергії», «Хто спровокував кризу в електроенергетиці України?», «Україна просить про ескалацію напруги та збільшила поставки електроенергії в країну»… Це лише маленька частина заголовків із засобів масової інформації, що викликали ажіотаж у більшості населення країни протягом січня — лютого 2021 р.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, попереджає, що щоденне зменшення запасів вугілля загрожує стабільній роботі енергоблоків ТЕС. Це може спровокувати виникнення загальносистемної аварії в об'єднаній енергосистемі України і введення в дію графіків аварійного припинення електропостачання споживачів. Аналізуючи ситуацію, що склалася, фахівці сходяться в думці, що на даний час Україна опинилася в ситуації найглибшої енергетичної кризи за часи незалежності. Щоб зрозуміти, що сталося, треба усвідомити, що наразі більшу частину електроенергії у нас виробляють атомні й теплові електростанції. Зменшення виробництва атомної енергії та критичне зменшення запасів вугілля на ТЕС разом з аварійними ремонтами і призвели до такої ситуації.
Такий стан справ викликає подив, оскільки ще півроку тому ті ж ЗМІ публікували кардинально протилежні заголовки, в яких висвітлювались досягнення в галузі енергетики, повне забезпечення енергоносіями для успішного завершення опалювального сезону та колосальні можливості у розвитку відновлювальної електроенергетики. Тож виникають питання, чи була прогнозованою енергетична криза, чи є якась енергетична стратегія в державі та чи спроможна країна впоратись з тенденціями, що виникнуть у майбутньому?
В Україні залишається чинною «Енергетична стратегія України до 2035 р. «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність», що затверджена розпорядженням Кабінету міністрів України №605‑р від 18 серпня 2017 р. На мій погляд, цей документ застарілий, не враховує зміну пріоритетів, що відбулась останніми роками в усьому світі, та навіть не відображає вже проголошені урядовцями тенденції у розвитку ринку електроенергетики.
11 грудня 2019 р. Європейська комісія ухвалила комюніке «Європейський зелений курс» — програму дій, мета якої — зменшити викиди СО2 на 50–55% у 2030 р. та зробити Європу першим «кліматично нейтральним» континентом до 2050 р. Ця дорожня карта передбачає цілий комплекс заходів щодо підвищення ефективності використання енергоресурсів, переходу до «чистої» циркулярної економіки, зменшення забруднення та запобігання змінам клімату. Все це сприятиме покращенню якості життя людей та екології. Україна оголосила про приєднання до цієї угоди і підтримку зазначеного курсу. Та пройшов понад рік з моменту ухвалення вказаного комюніке, а підтвердження приєднання до нього нашої держави, окрім публічних виступів, дієвих заходів щодо запровадження механізмів реалізації вказаного курсу до цього часу не розроблено.
Однією з ключових ідей «Європейського зеленого курсу» є активне запровадження відновлювальної енергетики, ключову роль у якому відіграє розвиток водневих технологій, що має докорінно змінити структуру розвитку економіки кожної країни. Провідні держави Європи обговорюють стратегію розвитку вказаного напряму на рівні президента Франції та канцлера Німеччини. Саме ці країни взяли пальму першості в розвитку водневих технологій. Ними вже запроваджено відповідні стратегії та виділено понад 16 млрд євро для реалізації водневих проєктів. За прогнозами інвестбанку Goldman Sachs, ринок «зеленого» водню в Європі до 2050 р. буде оцінюватись у 2,2 трлн євро на рік. За оцінками Bank of Amerika, обсяг глобальних інвестицій в інфраструктуру, пов'язану з воднем, сягне $11 трлн доларів до 2050 р.
Великі сподівання щодо розвитку відновлювальної енергетики покладаються і на Україну. З урахуванням її географічного розташування, для реалізації зазначених цілей виходом став активний розвиток відновлювальної енергетики, де особлива роль відведена енергії сонця та вітру. До речі, за підрахунками фахівців, за потенціалом можливості розвитку відновлювальної енергетики Україна друга у Європі після Великої Британії.
Завдяки пільговим умовам та введенню так званого «зеленого» тарифу в Україні за останні роки значно збільшилась кількість вітрових та сонячних електростанцій, які уже ввійшли у повсякденний побут і не викликають здивування, як це було років 5–7 тому. А «зелений» тариф характеризується тим, що зафіксований у часі та прив'язаний до курсу євро. Проте наразі знаходиться багато скептиків, які критично оцінюють зазначені заходи і кажуть про економічні прорахунки, які полягають у тому, що країна споруджує поновлювані об'єкти з найдорожчою в Європі електроенергією, щоб потім їх відключати та ще й виплачувати «зеленим» відповідні компенсації. Цілком закономірно, що подібні цінові перекоси викликали хвилю громадського неприйняття «зеленої» енергетики в Україні. При цьому більшість чомусь вважають винним розвиток технологій і зовсім не надають оцінку прорахункам чиновників та їх здатності останніми прогнозувати результат.
Насправді модель розвитку відновлювальної енергетики у нашій країні не відрізняється від моделей інших країн. Цілком закономірно, що вітряні та сонячні станції відрізняються вкрай нестабільним виробленням електрики через природні процеси. Звісно, що сонце не може світити однаково протягом 24 годин на день цілий рік, так само, як вітер не дме кожного дня з однаковою силою. Зрозуміло, що відновлювальну енергетику можна ефективно розвивати тільки в комплексі зі збалансованим і оптимальним розвитком енергосистеми в цілому. Як це здебільшого і відбувається в ринково розвинених країнах.
Саме тому фахівці вважають, що при існуючій інфраструктурі та географічному розташуванні в Україні має ефективно запрацювати модель комплексного розвитку енергетики, в основі якої лежатимуть водневі технології. Основна ідея її полягає у тому, що енергія сонця та вітру має використовуватись для виробництва і зберігання водню на ті періоди, коли відновлювані джерела не в змозі її виробляти в достатній кількості. Такі періоди виникають у темний час доби або безвітряну погоду, коли слабкий вітер не здатний забезпечити необхідну потужність для обертання вітряної турбіни, або у так звані пікові навантаження на енергосистему — вранці та ввечері. Тоді починає діяти воднева платформа, яка балансує енергозбереження і тим самим перетворює змінні джерела енергії на постійні.
Не вдаючись до хімічних та фізичних процесів, що відбуваються при вказаній моделі розвитку енергетики, можна констатувати, що перевагою водню є його екологічність, адже в результаті його генерації утворюється звичайна вода, яку можна використовувати в господарських цілях та навіть пити. Недарма водневу енергетику відносять до «зеленої», відновлювальної та соціально відповідальної. Насправді ж її можна вважати просто ще одним природнім станом води, або так званим новим енергетичним кругообігом води в природі: з води у енергію і знову до води.
Окрім цього, важливо розуміти, що розвиток цієї технології фактично дорівнює розвитку абсолютно нової галузі в економіці країни, що, безумовно, є великим плюсом. Вказані технології вже досить успішно використовуються в Японії, Канаді, Німеччині, Франції, Норвегії, Данії та інших країнах.
Незважаючи на світові тенденції, в Україні на даний час відсутня державна стратегія розвитку зазначеної галузі. Питання виробництва та використання «водневої» енергії законодавчо не врегульоване. За оцінками спеціалістів, для того, щоб розпочати цей процес, на початковому етапі необхідно внести зміни щонайменше до 6 законів, на основі яких функціонує енергетична галузь, розробити та затвердити відповідні нормативно-правові акти, підготувати зміни та доповнення принаймні до 50 технічних регламентів і нормативів.
Звичайно, на даний час освоєння потенціалу водневої енергетики на світовому рівні тільки починається, тому Україна досі має більш-менш рівні стартові умови з іншими країнами. Дуже важливо, щоб процеси впровадження новітніх технологій відновлювальної енергетики відбувалися якомога динамічніше, для того, щоб теоретичний потенціал нашої країни швидко перетворився на якісний результат. І тут не буде зайвим застосувати вже існуючий досвід інших країн. Сподіваюсь, що чиновницький апарат, який буде долучений до реалізації зазначених проєктів, зробить вірні висновки з попередніх етапів розвитку енергетичної галузі, що дозволить Україні увійти до нового покоління розвинених високотехнологічних країн.