Одним з якісних критеріїв визнання операції контрольованою є належність контрагента платника податку до так званої низькоподаткової юрисдикції.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У зв’язку зі змінами законодавства в частині аналізованих положень на практиці склалася проблема із застосуванням переліків низькоподаткових юрисдикцій та вирішенням питання про контрольованість операцій. На сьогодні ця проблема знайшла своє відображення в останній судовій практиці.
Труднощі, які виникли, насамперед, пов’язані зі змінами редакції відповідних положень ст. 39 ПК України. Зокрема, зі змінами положень, що визначають вказівку на момент, з якого операції з контрагентом з низькоподаткової юрисдикції визнаються контрольованими, а також існуванням низки переліків низькоподаткових юрисдикцій, затверджених розпорядженнями Кабінету Міністрів України, що набували та втрачали чинність посеред звітного року (зокрема, протягом 2015 р.). Основний масив судової практики з цього питання стосується саме 2015 р., протягом якого діяли декілька таких розпоряджень.
Нещодавно Верховний Суд (далі – ВС) висловив свою позицію з цього питання. ВС вказав, що операції, які здійснювалися платником податку за час перебування вказаної держави в переліку, вважаються контрольованими, незважаючи на подальше її виключення з переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Іншими словами, питання про те, чи є операція контрольованою, повинно вирішуватися на момент здійснення такої операції, а не на момент подання звіту.
При цьому вартісний критерій обсягу операцій з одним контрагентом повинен враховуватися за період перебування юрисдикції контрагента в переліку (тобто з 01.01.2015 р. і до дати виключення держави з переліку), а обсяг річного доходу платника податку має розраховуватися за весь звітний рік.
Таку позицію ВС продемонстрував у справі №820/6318/16, постанову в якій було винесено 20.02.2018 р., а нещодавно повторив у постанові від 04.05.2018 р. у справі №810/2375/17.
Відповідно до обставин останньої справи, товариство з обмеженою відповідальністю у 2015 р. здійснювало операції з контрагентом, зареєстрованим у Сінгапурі. Однак 16.09.2015 р. Республіку Сінгапур було виключено з переліку низькоподаткових юрисдикцій.
ВС наголосив, що виключення 16.09.2015 р. Республіки Сінгапур з Переліку держав (територій), які відповідають критеріям, встановленим пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПК України, після здійснення позивачем контрольованих операцій до цієї дати, не є підставою для звільнення платника податку від обов'язку подати звіт про контрольовані операції за звітний календарний рік (2015 р.), оскільки такий обов'язок виник у платника податку у зв'язку зі вчиненням у 2015 р. зазначених контрольованих операцій, які не перестають вважатися такими з настанням вказаної обставини, та мав бути виконаний за закінченням звітного 2015 р.
Однак, незважаючи на те, що такого алгоритму вирішення справ цієї категорії дотримувався раніше ВАСУ, а тепер ВС, все ж таки зустрічаються судові рішення нижчих інстанцій з власним баченням вирішення цієї проблеми. Прикладом цього є рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2018 р. у справі №810/335/18.
Відповідно до обставин справи, платник податку протягом 2015 р. здійснював операції з контрагентом зі Швейцарії. Аналогічно, як і в попередній справі, юрисдикцію контрагента платника податку було виключено з переліку низькоподаткових посеред звітного 2015 р.
Прикметно, що у цій справі суд підтримав позицію платника податку. Суд визнав, що питання про те, чи є операція контрольованою, повинно вирішуватися на момент подання звіту (тобто за наслідками звітного року). Саме на цей момент повинні виконуватися всі умови контрольованості операції, зокрема перебування держави, в якій зареєстрований контрагент платника податку, в переліку, затвердженому Кабміном. Таким чином, оскільки у 2016 р. Швейцарської Конфедерації вже не було в переліку низькоподаткових юрисдикцій, суд вирішив, що операції, здійснювані платником у 2015 р. зі швейцарським контрагентом, не повинні вважатися контрольованими.
Суд наголосив, що обов'язок платника податків подавати звіт про контрольовані операції саме після спливу звітного календарного року, а не протягом такого року, пояснюється тим, що відповідно до встановлених критеріїв визнати господарські операції контрольованими можна лише після спливу звітного періоду, оскільки дохід платника податків та обсяги господарських операцій як критерії визначення операції контрольованою визначаються саме за звітний рік.
Відповідно до вищевикладеного, статус контрагента-нерезидента щодо впливу на визначення операції контрольованою, як одного з критеріїв визначення операції контрольованою, потрібно також визначати станом на перший день року, наступного за звітним.
Суд підкреслив, що для визнання господарської операції контрольованою за критерієм перебування юрисдикції контрагента в переліку має значення лише дата включення її до такого переліку. Так, п. 39.2 ст. 39 ПК України не містить вказівку на те, як застосовувати перелік у разі виключення з нього певної юрисдикції. На думку суду, це обумовлено тим, що платник податків повинен визначити, які з операцій відповідають критеріям контрольованості не до, а після їх проведення (за результатами звітного року). Отже, саме за результатами звітного року визначається, чи виникає у платника обов’язок подати звіт про контрольовані операції. Тому має значення, чи перебуває юрисдикція контрагента у переліку низькоподаткових саме на цей момент (момент виникнення обов’язку з подання звіту).
Крім того, цікаво, що у зазначеній справі суд також проаналізував Швейцарську Конфедерацію на відповідність критеріям, які дозволяють включити юрисдикцію до переліку низькоподаткових. Суд резюмував, що такі критерії не виконуються, тому що в різних кантонах Швейцарії діють різні ставки податку на прибуток. Важливо, що в кантоні, де зареєстрований контрагент платника податку, ставка податку на прибуток значно вища, ніж в Україні. Крім того, між Україною та Швейцарією укладено угоду про уникнення подвійного оподаткування, яка містить положення про обмін інформацією.
Однак, незважаючи на те, що досі можна зустріти рішення нижчих судових інстанцій, позиції в яких відрізняються від позиції ВС, вважаємо, що основний масив судових рішень, які прийматимуться у цій категорії справ, все ж таки буде не на користь платника податку.