Тема шлюбних договорів не перестає бути актуальною. До того ж чим далі, тим більше на практиці постають питання щодо застосування положень законодавства про договірне врегулювання майнових відносин як між подружжям, яке зареєструвало шлюб, так і між особами, які цього не зробили. Дуже часто трапляються ситуації, коли внаслідок поділу майна під час розлучення виникає ще й корпоративний конфлікт, адже частиною спірного майна нерідко є корпоративні права, а корпорація стає учасником цих процесів. Основне питання полягає в тому, як уникнути ризику судового спору щодо поділу пакета акцій (частки в господарському товаристві), що був придбаний під час сумісного проживання чоловіка і жінки.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Договори в сімейних відносинах: не лише шлюбний
Сімейним кодексом України (далі – СКУ) в гл. 10 чітко визначено основні ознаки шлюбного договору: договір у письмовій формі з нотаріальним посвідченням, який укладений між подружжям (набирає чинності з моменту посвідчення) або чоловіком і жінкою, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (набирає чинності з моменту реєстрації шлюбу, хоча скільки б часу не минуло між цими подіями). Суть шлюбного договору – врегулювання майнових відносин між подружжям, якщо останні бажають по-іншому врегулювати майнові відносини, ніж за принципом встановлення режиму спільного сумісного щодо всього майна, яке було набуте у шлюбі.
Однак шлюбний договір – це не єдиний вид договору, який можуть укладати чоловік і жінка. У ст. 64 СКУ прямо зазначено, що вони можуть укладати між собою інші види договорів, спрямованих на врегулювання майнових відносин. Оскільки інше не зазначено в законі, то за формальною логікою законодавця укладення таких договорів вже не потребує обов'язкового нотаріального посвідчення.
Окрім того, законодавець дозволяє чоловіку й жінці, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у будь-якому зареєстрованому шлюбі, також укладати письмові договори, спрямовані на врегулювання майнових відносин (ст. 74 СКУ). Отже, поширюючи на майно таких осіб той самий режим, що закріплений за подружжям у зареєстрованому шлюбі, законодавець надає їм ті самі права щодо договірного врегулювання майнових відносин, при цьому позбавляючи їх необхідності нотаріального завірення, адже такі договори не є власне «шлюбними». До того ж, на відміну від імперативної вимоги про неможливість реєстрації шлюбу через представника (ст. 34 СКУ), закон не містить жодних заборон щодо укладання вищезазначених договорів через представника.
Договір у разі придбання корпоративних прав
Надання можливості договірного регулювання майнових відносин як у зареєстрованому, так і у фактичному шлюбі є дуже прогресивним та зручним механізмом, який дозволяє уникати багатьох конфліктів (у тому числі корпоративних). Адже набуття під час шлюбу акцій або часток у господарських товариствах без визначення їх статусу в шлюбному чи іншому договорі несе ризик того, що у разі виникнення спору між подружжям саме господарське товариство стане заручником такого спору, особливо коли спірна частка є значною або контролюючою.
Донедавна судова практика демонструвала різні підходи навіть до питання про подільність пакета акцій у спорі між чоловіком і жінкою. У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що «… спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути акції та інші цінні папери», при цьому на практиці суди то фактично визнавали пакет акцій як один неподільний об'єкт права, то здійснювали поділ пакета акцій. Ще більш складним було питання можливості поділу частки в господарському товаристві.
Як показує практика, укладення між подружжям шлюбного або іншого договору, який буде регламентувати питання належності пакета акцій та/або частки в господарському товаристві – це найбільш простий спосіб уникнути суперечок з цього приводу. Укладання такого договору вирішує ще одне актуальне питання. Як відомо, законодавець у разі укладання угоди одним з подружжя з «цінним майном» вимагає наявності письмової згоди іншого з подружжя (ч. 3 ст. 65 СКУ). Відсутність такої згоди надає можливість визнання угоди недійсною. Звичайно, це стосується також угод з корпоративними правами.
Отже, перед укладанням такої угоди подружжя повинне дійти згоди про таке укладання, вирішивши, хто виступатиме в ролі набувача (власника) корпоративних прав, та оформити відповідний документ (згоду). Цілком логічно, що така згода може бути частиною відповідного договору між подружжям (шлюбного або іншого), що майже повністю унеможливить виникнення спору щодо поділу цих корпоративних прав.