13 січня цього року Європейський суд з прав людини (далі — Суд, ЄСПЛ) виніс рішення у справі «Істоміна проти України» (Istomina V. Ukraine, заява № 23312/15), що стосується визначення судом розміру застави у кримінальних справах. Якщо жодна зі сторін його не оскаржить, це рішення стане остаточним тільки через три місяці. Про висновки ЄСПЛ у цьому рішенні і про те, які заходи можуть бути необхідними для його виконання, читайте далі.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Заявницею у цій справі є жінка, проти якої у 2015 році було порушено кілька кримінальних справ за підозрою в ухиленні від сплати податків, фіктивному підприємництві та підробці документів. За версією сторони обвинувачення, дії заявниці призвели до завдання шкоди державному бюджету на суму 12 250 479 грн (близько 495 000 євро). За клопотанням прокуратури 21 березня 2015 року суд першої інстанції (Жовтневий районний суд м. Дніпро) обрав запобіжний захід — заставу, що дорівнювала сумі стверджуваної шкоди державному бюджету — 12 249 426 грн. Встановлюючи суму застави, національний суд зазначив, що максимально допустимий розмір застави, визначений кримінальним процесуальним законодавством для тяжких злочинів, буде недостатнім у цій справі і не досягне мети забезпечення виконання обвинуваченою всіх процесуальних обов’язків.
Заявниця неодноразово зверталася до суду першої та другої (Апеляційного суду Дніпропетровської області) інстанцій із клопотаннями про заміну запобіжного заходу на домашній арешт та зменшення суми застави, посилаючись на те, що визначена судом сума є неспівмірною із її доходом за останніх два роки. Крім того, заявниця повідомила, що на її утриманні знаходиться неповнолітня дитина.
7 квітня 2015 року суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на невнесення заявницею попередньо визначеної суми застави, а також на ризик впливу заявницею на свідків у справі, необхідним є тримання заявниці під вартою. Як альтернативний запобіжний захід суд першої інстанції встановив заставу в тому самому розмірі. Ухвалу суду було виконано того ж дня. Отже, заявниця перебувала під вартою із 7 квітня до 29 липня 2015 року, коли апеляційний суд нарешті постановив, що подальше тримання заявниці під вартою не є виправданим, і замінив запобіжний захід на домашній арешт. 15 вересня 2015 року строк дії домашнього арешту закінчився, і жодного іншого запобіжного заходу щодо заявниці обрано не було.
Оцінюючи національне законодавство, ЄСПЛ зауважив, що відповідно до ч. 4 ст. 182 Кримінального процесуального кодексу України (КПК) слідчий суддя визначає розмір застави «…з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього». А ч. 5 ст. 182 КПК визначає межі суми застави для злочинів різних категорій і також зазначає, що у виняткових випадках, якщо слідчий суддя встановить, що застава у визначених законодавством межах не здатна забезпечити виконання підозрюваною особою покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, що перевищує максимальний рівень. Для тяжких злочинів, як у справі заявниці, таким максимальним рівнем є 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (близько 3 940 євро).
Заявниця поскаржилася до ЄСПЛ за ст. 5 Європейської конвенції з прав людини на те, що рішення судів про обрання щодо неї запобіжного заходу були необґрунтованими, а визначена сума застави — надмірною, і суди не здійснили ретельного аналізу можливості заявниці сплатити її.
Розглянувши скарги заявниці, ЄСПЛ зазначив, що застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім — забезпечення явки особи на судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. ЄСПЛ наголосив на тому, що суд повинен так само обережно і ретельно розглядати питання про застосування застави, як і вирішувати, чи є необхідним продовження тримання особи під вартою. Сума шкоди у справі може бути одним із факторів, що виправдовує вищу суму застави, але лише у поєднанні з іншими критеріями — серйозністю вчиненого злочину, ризику втечі та ін.
Зважаючи на природу та обсяг злочинів, у вчиненні яких заявниця обвинувачувалась, та необхідність забезпечення недоторканості доказів у справі (документів, відсутність тиску на свідків), Суд погодився, що обраний запобіжний захід був обґрунтованим (попри те, що суди кілька разів посилалися на одні й ті самі причини для продовження тримання під вартою, що, за загальною практикою ЄСПЛ, є неприйнятним). ЄСПЛ констатував, що національні суди шість разів розглядали питання про застосований щодо заявниці запобіжний захід і забезпечили належну та достатню оцінку наведених сторонами аргументів.
Водночас Суд приділив окрему увагу логіці національних судів при визначенні розміру застави у цій справі. ЄСПЛ не залишив поза увагою той факт, що національне законодавство хоча й дозволяє у виняткових випадках застосування застави у розмірі, вищому від найвищої визначеної КПК межі, однак такий крок повинен бути детально аргументованим. Але національні суди жодним чином не дослідили питання про пропорційність суми застави, що у 125 разів перевищувала найвищу дозволену законодавством межу. Суди першої та апеляційної інстанцій залишили без аналізу аргументи заявниці про те, що визначена сума застави є надмірною, і прийняли рішення тільки з огляду на один критерій — суму шкоди, завданої у справі. На основі такого висновку Суд встановив порушення Україною п. 3 ст. 5 Конвенції і постановив виплатити заявниці справедливу сатисфакцію в сумі 1000 євро та компенсацію судових витрат в сумі 1000 євро.
Ґрунтуючись на висновках ЄСПЛ у цій справі, можна зробити припущення про заходи, необхідні для виконання цього рішення ЄСПЛ. Так, оскільки запобіжний захід до заявниці наразі вже не застосовується, з боку органів влади немає необхідності у вжитті будь-яких індивідуальних заходів.
Оскільки причиною встановленого Судом порушення є не недолік законодавства, а саме практика його застосування судом, доцільними і необхідними будуть будь-які заходи, що продемонструють еволюцію судової практики і недопущення схожих порушень в майбутньому. Тож пропонуємо судам переглянути підхід до визначення розміру застави і привести судову практику у відповідність до висновків ЄСПЛ у цій справі.