Законодавчі рішення були покликані допомогти усунути давні перешкоди для переслідування російського уряду в національних судах.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Правозахисники та український уряд вивчають шляхи впровадження схеми компенсації жертвам російської агресії з 2014 року. Після анексії Криму й окупації частини східної України в національні суди було подано безліч позовів, в яких постраждалі сторони вимагали компенсації за завдані війною збитки.
Однак відсутність належних засобів захисту їх прав призвела до того, що більшість позовів не були ані задоволені, ані приведені у виконання.
Читайте статтю в оригіналі на вебсайт IWPR за посиланням.
Жертви війни дотримуються двох основних стратегій судового розгляду. Деякі вимагали компенсації з державного бюджету в рамках спеціального антитерористичного правового механізму, тоді як інші подавали позови в суд на Росію безпосередньо за порушення їх майнових прав у межах цивільно-правової процедури.
Суди, як правило, відхиляли ці позови через прогалини у законодавстві, процедурні перешкоди або імунітет Росії від судових позовів і примусового виконання.
Аналізуючи відповідну судову практику в 2019 році, Норвезька рада у справах біженців дійшла висновку, що «жодна з 146 справ щодо компенсації/реституції за пошкоджене або знищене майно на сході України, порушених в українських судах, не призвела до виконання рішення».
Українська Гельсінська спілка з прав людини висловила аналогічну стурбованість усього за три місяці до початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року.
Відтоді заклики до правової реформи почастішали. Законодавці визнають, що жертвам війни не вистачало ефективного механізму правового захисту для реституції у межах існуючої нормативно-правової бази. Однією з головних перешкод, з якими регулярно стикалися постраждалі сторони, був російський суверенний імунітет.
Усі іноземні держави в Україні, в тому числі Росія, користуються імунітетом від судового переслідування без їхньої згоди. Це правило закріплено у національному законодавстві та визнано обов'язковим міжнародним звичаєм. Добре пристосоване для мирного часу, це абсолютне правило стало непридатним для воєнного часу. Так, у липні 2022 року в Україні був зареєстрований законопроєкт, що передбачає виключення з суверенного імунітету.
Згідно з новим режимом іноземна держава не матиме права на імунітет, якщо на неї подадуть до суду за особистий або майновий збиток, заподіяний Україні у результаті збройної агресії, засудженої Генеральною Асамблеєю ООН і парламентом України.
Законопроєкт також роз'яснює процедури судового розгляду та спрощує правила виклику іноземних держав, усуваючи одну з найпоширеніших тактик, що використовується відповідачами у таких випадках.
Запропонований закон дотримується підходу, раніше прийнятому Верховним Судом. У квітневому рішенні вищий суд країни відійшов від усталеної судової практики та визнав непотрібним запитувати згоду Росії на участь у судовому процесі, пов'язаному з війною. Ця позиція була додатково розширена в травневому рішенні. В обох випадках Верховний Суд посилався на так зване «деліктне виключення», стверджуючи, що Росія не користувалася імунітетом від судових позовів, поданих жертвами її агресії.
Потерпілі вітали законодавчі та судові ініціативи; для багатьох національна система залишається єдиним доступним майданчиком, де вони можуть подавати позови про відшкодування завданих війною збитків, а також домагатися правосуддя та справедливої компенсації.
Українські юристи були більш обережні. За словами експерта з правових питань Олександра Водяннікова, запропонований підхід «морально обґрунтований, але висунута аргументація слабка, навіть якщо розглядати її з точки зору українського законодавства».
По-перше, Конституція України прямо забороняє зворотну силу закону, за винятком випадків, коли він пом'якшує або зводить нанівець відповідальність. Таким чином, благі наміри законодавців використовувати новий закон заднім числом можуть мати неприємні наслідки, якщо Конституційний Суд визнає його неконституційним. У такому випадку справи, що стосуються збитків, завданих до прийняття закону (десятки мільярдів доларів США в грошовому вираженні), будуть виключені з дії закону, і зусилля жертв ні до чого не приведуть.
По-друге, доводи Верховного Суду на користь скасування російського імунітету не витримують критики. Правовою основою рішень було звичаєве право, яке не є джерелом українського права; практика ЄСПЛ, яка незастосовна до позовів про відшкодування завданих війною збитків; та дискреційне тлумачення міжнародного права вищим судом. Якщо інші судді будуть дотримуватися того самого підходу, жертви можуть отримати прогресивні зовнішні рішення зі слабкою аргументацією, які можуть не призвести до примусового виконання в іноземних юрисдикціях, де перебуває російська власність.
Це не означатиме, що Росія повинна, як і раніше, користуватися суверенним імунітетом в Україні. Існують життєздатні альтернативи, які могли б допомогти усунути давні перешкоди для переслідування Росії в національних судах відповідно до внутрішнього та міжнародного законодавства.
Зокрема, відповідно до статуту ООН Україна має право на самооборону від російських актів агресії. Як національні, так і міжнародні експерти сходяться на думці, що самооборона може бути законною підставою для того, щоб національні суди уникали обмежень суверенного імунітету із законною метою майбутніх репарацій. Як альтернатива, Україна може укласти міжнародний договір зі своїми союзниками, в якому б вони погодилися із незастосовністю суверенного імунітету до Росії в певних випадках. Таке регулювання також може бути частиною ширшої ініціативи щодо створення для України міжнародних комісій з питань позовів.
Незалежно від того, чи скористаються український парламент і судова система цими альтернативами або будуть дотримуватися вже обраного правового рішення, шляху назад до абсолютного суверенного імунітету Росії в Україні немає. Жертви війни можуть, нарешті, отримати шанс успішно подати до суду на державу-агресора у своїх національних судах.
Цю публікацію підготовлено в рамках проекту «Голоси України», який реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії (FCDO).