Нещодавно прочитала слова української дизайнерки Аліни Кочаровської, які, на мою думку, характеризують сучасне «Я» української жінки:
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Я українка.
Я одночасно на підборах і в кросівках.
Я знаю, що таке франчайзинг.
І я знаю, що таке хайлайтер.
Я фам фаталь.
І я фатально не встигаю.
Я жінка, помножена на два.
Чимось вони мене зачепили, і в той момент я задумалася, яку суперсилу мають українки.
З початком повномасштабної війни в Україні жінки стикнулися з величезною кількістю нових викликів, однак вони встояли та стали міцним тилом. Українські жінки керують цілими сферами, волонтерять у гарячих точках, знаходять гроші на зброю і спорядження, гідно представляють Україну на міжнародних майданчиках, захищають рідну землю зі зброєю в руках. Кожна з них робить більше, ніж уявляла, що може. Жіноче лідерство стало одним із потужних інструментів виживання для всієї країни.
Не буду оригінальною, коли скажу, що моє життя, як і більшості, поділилося на «до війни» та «після». Я переглянула своє життя, інтереси, погляди, оточення і живу з новими реаліями. Скажу чесно, що в перші два місяці повномасштабної війни було складно думати про роботу, розвиток, оскільки майбутнє навіть завтрашнього дня здавалося мені дуже туманним і незрозумілим. Я прийняла рішення не покидати Україну за будь-яких обставин, тому весь час перебувала в Києві. Я жодного разу про це не пожалкувала, адже, перебуваючи в Києві, я змогла допомогти тим, кому це було потрібно.
Майже через два роки після початку повномасштабного вторгнення я сформувала для себе п’ять ключових якостей, які допомагають мені жити і працювати по-новому в умовах війни.
1. Уміння керувати емоціями
Страх, гнів і тривога, біль, розпач, а ще розгубленість, безсилля, провина, апатія й смуток, радість — всі ці емоції нормально відчувати в цій ненормальній ситуації, в якій ми тепер живемо. І скільки б разів ми про це не говорили, нам важливо розуміти і приймати свої емоції. Це знизить ризик посттравматичного стресового розладу та збереже нашу психіку.
Зараз я намагаюся дуже усвідомлено дивитися в майбутнє, і найголовніше — планувати його. Без планів ми не зможемо далі жити і працювати. Складно будувати плани на п’ять років вперед, бо війна вносить свої корективи, але плани на рік вперед будувати важливо та реалістично.
Не варто цуратися допомоги психолога, коли відчуваєш, що тебе накривають емоції. Бути емоційно зрілою важливо не лише в роботі, а й у родині. Якщо за твоїми плечима — команда, з якою ти працюєш, ти маєш бути емоційно стійким, бо ти для команди лідер, а для лідерів не заведено бути емоційно нестійким.
Не бійтеся визнати свої слабкі місця, просто працюйте з ними.
Потрібно знаходити способи висловлювати свої емоції, спілкуючись із друзями чи психологом, якщо у цьому є потреба. Намагайтеся бути більш ефективними, визначаючи пріоритетні завдання і зосереджуючись на них.
2. Підтримка сім’ї та близьких
Це ключове. Перемогти у війні ми можемо лише разом. Придивіться до своїх колег, можливо, їм потрібна ваша порада, допомога, підтримка, оскільки війна — це сильний стрес. Не забувайте, якщо ви простягаєте руку допомоги — обов’язково і вам її простягнуть. Так працює закон обміну енергіями та й світ загалом. Я більше часу почала проводити з рідними — у їх оточенні легше долати стрес. Бути осторонь проблем, які є у ваших близьких через війну, стало неприпустимо. Допомагайте їм, волонтерте, оскільки завжди є ті, кому пощастило менше, ніж вам.
3. Не боятися змін і вірити у свої сили
Коли зміни неминучі, ми розриваємося між двома потребами.
На жаль, у кар’єрній сфері комфортна стабільність усе частіше означає застій і глухий кут. Наприклад, цивілізованій і освіченій особистості пропонують упровадити інноваційний метод навчання, а всередині раптом здіймається хвиля тривоги й опору: навіщо?! Вам хочеться залишити все, як є, навіть коли це «як є» вам, щиро кажучи, не подобається… У такі моменти починаються сильні сумніви: варто чи ні, оскільки війна в країні, страх змінювати роботу, бо не знаєш, чого очікувати на новому місці.
Відповідь проста. Будь-яка зміна вимагає від нас вийти зі стабільної ситуації, інакше кажучи, залишити зону комфорту з усіма її знайомими ризиками й перевагами. Щоб адаптуватися до зміни, навіть якщо вона на 100% хороша, потрібні значні енерговитрати, розумове й емоційне напруження.
А прагнення економити ресурси вступає в конфлікт із потребою адаптуватися до змін — і жорстоко б’є по наших нервах! Повномасштабна війна не є перепоною до змін. Жити треба тут і зараз, допомагати країні та сплачувати податки. Коли, як не зараз, навчатися, розвиватися, бо завтра ці знання допоможуть тобі стати ще краще.
4. Бути в ресурсі
Певний час було дуже модно говорити: «Я не в ресурсі». Якоїсь миті ця фраза перестала мати глибокий сенс, адже її використовували занадто часто і не завжди доречно. Але сьогодні, коли наша країна переживає важкі часи, вона набула особливого сенсу. Українці щодня намагаються наблизити перемогу: волонтерять, водночас працюють, займаються родиною, намагаються розвиватися і десь там між цими усіма справами іноді відпочивають. Але ж ресурсів на все часто зовсім не вистачає.
На жаль, багато українців перебувають практично у депресивному стані. Запитайте себе: «У чому моя цінність?», усвідомлення відповіді вирве вас із лап негативного стану. А якщо відповіді зараз немає — шукайте її, самі чи з допомогою коучів, психологів. Шукайте, бо лише усвідомлення власної цінності та сенсів здатне дати нам поштовх жити і зробити нас щасливими, попри війну.
Тримати тіло в гарному здоров’ї — це обов’язок, інакше ми не зможемо зберегти розум сильним і ясним, колись сказав Будда. Турбуйтеся про своє здоров’я — це ваш базовий ресурс. А взагалі існувати сьогодні для мене означає змінюватися, змінюватися означає дорослішати, дорослішати — безкінечно створювати себе заново. Наша нація стала ще більш зрілою, мудрою, стійкою. Усвідомлення цього — наш ресурс і фундамент відродження. Щиро захоплююся і пишаюся нами.
Пам’ятайте, що життя — це постійні зміни, тож важливо бути гнучким та адаптуватися до нових обставин. Прийміть той факт, що не завжди все буде ідеально, навчіться відпускати ситуації, які не залежать від вас.
5. Вміння просити і не боятися
Не обов’язково лестити і принижуватися, але найчастіше дійсно найпростіший спосіб отримати що-небудь — просто попросити. Пам’ятайте, що за поспит не платять. Багато хто намагається будувати кар’єру, але при цьому навіть не просить про підвищення (посади або зарплати) чи більшої відповідальності, не пропонує до розгляду свої ідеї та проєкти. Так ви втрачаєте можливість проявити себе й досягти успіху.
Боїтеся просити і навіть запитати — потренуйтеся в неробочій ситуації. Заради зняття психологічних блокувань попросіть, наприклад, продавця на ринку про знижку. І не бійтеся відмови — ваше завдання навчитися запитувати й просити, а не отримати кілограм картоплі на 20 копійок дешевше.
Саме вміння просити — дуже важлива життєва навичка. На жаль чи на щастя, люди ще не навчилися читати думки одне одного. Треба проговорювати ваші прохання й бажання. Важливо навчитися протистояти страху відмови, не боятися бути вразливим і безпорадним, бо це зможе підвищити вашу самооцінку й поліпшити здатність знаходити спільну мову з різними людьми.
Якщо ви вмієте просити, значить, ви вмієте домовлятися. Коли ви просите, люди відчувають, що вони вам потрібні. Дозволяйте піклуватися про вас, вчіться приймати допомогу.