У сучасному глобальному світі все частіше говорять про надзаборгованість держав та нездатність урядів виконувати фінансові зобов’язання перед міжнародними фінансовими інституціями та країнами, які діють як кредитори. Сьогодні помітною стає тенденція використання приватноправового інструментарію у традиційно незвичних для цього царинах, у тому числі у сфері врегулювання боргів суб’єктами міжнародного права. Свідченням цього є так звана суверенна неспроможність чи банкрутство держави. Як вважають фахівці, саме банкрутство як система підтверджених дієвих правил та впорядкованих процедур може виконати надзвичайно важливу роль у вирішенні проблем заборгованості таких учасників міжнародних відносин.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Механізми банкрутства
Загальновідомо, що в основі поняття банкрутства стоїть неспроможність особи виконати майнові зобов’язання за рахунок свого майна. Коли йдеться про нездатність певних категорій осіб виконати свої майнові зобов’язання, використовується термін дефолт. Частіше цей термін використовуються у разі тимчасової неможливості держави виконати свої зовнішні зобов’язання.
Відповідно до світової практики, у разі оголошення кредитором дефолту застосовується процедура реструктуризації боргу, в результаті чого можуть бути змінені певні положення кредитних договорів, одні боргові зобов’язання можуть бути замінені іншими тощо. На відміну від таких досить традиційних засобів вирішення проблем заборгованості, які за своєю природою є засобами індивідуального характеру, в банкрутстві після визнання особи неспроможною застосовується колективна процедура. Варто зазначити, що головною ознакою процедур банкрутства є їхня колективна природа.
Банкрутство держави як правове явище
Таке явище як неспроможність держави виконати свої зовнішні зобов’язання створює певні загрози для світового економічного порядку та глобальної фінансової системи. Однак проблеми суверенної заборгованості притаманні не тільки країнам, що розвиваються. З такими критичними ситуаціями час від часу за різних причин зіштовхуються і розвинені держави. Слід нагадати, що кризи з погашенням суверенного боргу траплялися також у країнах Єврозони. Як реакція на такі події, в Європейському Союзі замислилися над створенням Європейського механізму стабільності, хоча він дещо відрізняється від тих, які пропонують окремі міжнародні організації.
Станом на сьогодні не вироблено більш ефективних механізмів вирішення проблем заборгованості ніж процедури банкрутства, головною метою яких є відновлення платоспроможності особи. Практика застосування таких механізмів до суб’єктів національного права, а також залучення до таких процедур держави в особі, наприклад, податкових органів, підтверджує їх ефективність, рівних яким за результатами у праві не існує.
Вирішення проблем критичної заборгованості або так званої надзаборгованості шляхом застосування чітких, упорядкованих, зрозумілих, прозорих та прогнозованих юридичних процедур є дієвим засобом незалежно від юридичного статусу особи-боржника (немає значення, чи то юридична або фізична особа, чи транснаціональна корпорація, чи група компаній, чи держава).
Банкрутство держави: історія та сучасність
Історія створення механізмів банкрутства держави починається з просування ідеї щодо застосування процедур реорганізації за правилами банкрутства у разі появи критичної заборгованості у суб’єкта міжнародного права, що вперше була висловлена наприкінці 1970-х років. Тоді ж з’явилося розуміння того, що є причиною так званих суверенних дефолтів, однак не знали, як з ними боротися.
У період боргової кризи у 1980-х роках обговорювалася пропозиція створення незалежного арбітражного суду, який виконував би функцію міждержавного багатостороннього незалежного квазісудового органу, на кшталт тих, що вже існували при низці міжнародних організацій (наприклад, при Міжнародному валютному фонді).
У 1990-х роках почали прискіпливіше приглядатися до процедур так званого корпоративного банкрутства з метою їх можливого застосування до держав-боржників. Навіть були спроби ініціювати порушення судових проваджень з їх максимальним наближенням до розгляду справ про банкрутство. Тоді стало зрозумілим, що одним з необхідних етапів розгляду такої справи має бути створення колективного органу кредиторів (наприклад, зборів власників облігацій), який мав би виконувати функцію координації дій власників цінних паперів, у тому числі з визначенням черговості задоволення їхніх вимог.
Причиною негативної реакції держав на такі способи застосування механізмів класичного банкрутства стало їхнє небажання брати участь у цих процедурах. З цього моменту починається наступний етап пошуку правових способів оформлення таких механізмів у межах міждержавного врегулювання проблем заборгованості зазначених суб’єктів міжнародного права. Головним завданням тоді став пошук засобів стимулювання чи навіть примушування держав підкорюватися таким правилам або щонайменше дослуховуватися до рішень зборів власників облігацій.
Так склалося, що єдиною організацією, яка взяла на себе тягар з розробки механізмів подолання наслідків заборгованості держав і протягом тривалого часу забезпечувала розробку відповідних правових засобів на шляху до втілення ідеї суверенного банкрутства, був Міжнародний валютний фонд.
Банкрутство держави: правові механізми
У 2001 р. Міжнародний валютний фонд презентував Механізм реструктуризації суверенного боргу. Це стало проміжним результатом тривалої наукової дискусії навколо того, яким чином найкраще проводити реструктуризацію державного боргу міжнародних кредиторів. Діапазон запропонованих підходів вирішення зазначених проблем, висловлених у цьому документі, був доволі широким, що стало підґрунтям для започаткування широкої публічної дискусії в експертному середовищі фахівців з управління державними боргами та експертів у сфері банкрутства.
Поки що ці механізми не знайшли належної підтримки. Очевидною видається причиною те, що держави не готові поступатися своїм суверенітетом і прийняти по суті наднаціональні правила, визнавати юрисдикцію міжнародної організації та надавати їм повноваження з прийняття обов’язкових рішень. Однак глибина та наслідки проблем суверенної заборгованості знаходить розуміння, що сьогодні створює певне підґрунтя для повернення до такої дискусії, а також підштовхує розробників до перегляду окремих підходів до створення універсального режиму банкрутства держави у разі визнання суверенної неспроможності.
Як зазначалося вище, результатом дискусії щодо вирішення проблем суверенного боргу стало визнання того, що основною формою вирішення таких проблем має бути реструктуризація боргу, а тому відповідні правила повинні бути чітко упорядкованими, максимально ефективними, а процедури – передбачуваними. Тут слід зазначити, що це абсолютно відповідає тим принципам, на яких базується будь-яка сучасна система банкрутства.
Висновки
Процедури банкрутства є універсальними механізмами вирішення проблем критичної заборгованості будь-якої особи. Ефективність таких способів підтверджується багатовіковою практикою їх застосування. Сьогодні розроблені правові механізми застосування таких процедур для вирішення проблем заборгованості таких суб’єктів права як держави. Наступним етапом має стати їх «запуск». Немає сумнівів у тому, що вони підтвердять свою ефективність та в результаті стануть важливою частиною глобальної фінансової системи, що суттєво додасть визначеності, посилить наявну систему кредитування на міжнародних ринках та підвищить відповідальність держав перед кредиторами.