Черговим кроком на шляху проведення судової реформи стало внесення до Верховної Ради України президентського законопроекту №6232 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким передбачається створення якісно нової процесуально-правової бази здійснення правосуддя. Прийняття такого закону на сьогодні є нагальною проблемою, адже без оновлення процесуального законодавства «нові» суди зможуть існувати лише на папері.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Подвійний статус
Кардинальні зміни чекають на найвищий судовий орган, який змінить не лише назву,структуру, кількісний та якісний склад, але й повноваження. Попри те, що такі зміни спрямовані на подолання процесуальних проблем та забезпечення якісного здійснення правосуддя, вони не зовсім узгоджуються з Конституцією України.
Як і Закон «Про судоустрій і статус суддів», нові процесуальні кодекси визначають Верховний Суд як суд касаційної інстанції, що прямо суперечить положенням п. 11 «Перехідних положень» Конституції України, який чітко розмежовує Верховний Суд та суди касаційної інстанції.
Незвичною для української судової системи буде можливість Верховного Суду самостійно переглядати прийняті ним же рішення. На даний час такі повноваження визначені у ст. 45 Закону «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою Велика палата Верховного Суду діятиме як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції.
Перелік таких справ визначається у ст. 22 проекту КАС України, за якою Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата, а також щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Наведені категорії справ не є новими для судової системи, та на даний час вони розглядаються Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції.
Зразкові справи
Новелою українського процесуального законодавства у разі прийняття законопроекту №6232 буде наділення Верховного Суду як суду першої інстанції повноваженнями на розгляд зразкових адміністративних справ та прийняття зразкових адміністративних рішень. Так, законопроектом передбачається запровадження у адміністративному судочинстві процесуального механізму розгляду так званих типових справ за прикладом рішення Верховного Суду в одній з таких справ (зразковій справі). Необхідними умовами для розгляду цих справ та прийняття зразкових рішень Верховним Судом є:
- наявність у провадженні адміністративного суду щонайменше 10 типових справ;
- внесення зазначеним адміністративним судом мотивованого подання до Верховного Суду про розгляд однієї з вказаних типових справ як судом першої інстанції;
- додання до вказаного подання матеріалів цієї справи.
При цьому типовими адміністративними справами проект КАС України визначає адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той же суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.
Як зазначають автори законопроекту №6232 у пояснювальній записці, впровадження вказаної процедури у адміністративному судовому процесі дасть змогу зменшити навантаження на суддів, забезпечити єдність правозастосовної практики та сприятиме швидкому розгляду великої кількості однотипних справ. Однак з таким твердженням можна погодитися лише частково, адже зазначені зміни призведуть до значної завантаженості вищого судового органу, до якого будуть вправі звертатися з відповідними поданнями усі адміністративні суди України. Як наслідок, це може призвести до поверхового розгляду (перегляду) справ Верховним Судом, безпідставного повернення ним заяв (скарг) та безпідставної відмови у відкритті провадження у зразкових справах. Тобто насправді такі зміни можуть негативно позначитися на якості правосуддя найвищого судового органу та судів нижчих інстанцій, які враховуватимуть викладені у його зразкових рішеннях правові висновки.
Крім того, сумнівним видається твердження щодо сприяння такої процедури швидкому розгляду великої кількості однотипних справ. По-перше, передача зразкової справи до Верховного Суду, вирішення питання щодо відкриття по ній провадження та її безпосередній розгляд вимагають чимало часу. По-друге, законопроектом не лише не встановлено скорочені строки для розгляду типових справ, але й передбачено можливість зупинення провадження у них до вирішення зразкової справи (ст. 291 проекту КАС України).
Виняткова касація
Безперечно, на розвантаження касаційних судів спрямовані положення Конституції України (п. 8 ч. 2 ст. 129) та законопроекту №6232 (ст. 328 проекту КАС України), які передбачають можливість касаційного оскарження судових рішень лише у передбачених законом випадках. На перший погляд, вирішенню проблеми завантаженості найвищого судового органу також повинні сприяти положення законопроекту, що визначають перелік судових рішень, які касаційному оскарженню не підлягають.
Так, за ст. 328 проекту КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
- касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
- особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням при розгляді іншої справи;
- справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
При цьому законопроект не конкретизує, що слід розуміти під такими поняттями, як «питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики», «справа, що має виняткове значення для учасника справи» тощо.
Незважаючи на те, що «закон один для всіх», через це можуть виникнути ситуації, коли аналогічні справи будуть переглядатися у касаційному порядку в залежності від складу суду, а не наявності законних підстав для такого перегляду. Наявність таких оціночних понять може не лише негативно позначитися на судовій системі, але й створити у ній додаткові підстави для корупції.
Передчасна відмова
Не можна залишити поза увагою і повноваження касаційного адміністративного суду на визнання касаційної скарги необґрунтованою на стадії її прийняття. Наявність таких повноважень у суду свідчить про те, що правомірність вимог касаційної скарги фактично вирішується на стадії прийняття скарги до провадження, що позбавляє заявника гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий судовий розгляд справи щодо його прав та обов’язків.
Як показує судова практика, у більшості випадків в ухвалах про відмову у відкритті касаційного провадження у зв’язку з необґрунтованістю скарги суди не наводять жодних мотивів спростування її доводів. Тим самим вказана норма фактично створює передумови для зловживання судами своїми правами щодо касаційного перегляду судових справ. Наслідком таких зловживань є позбавлення особи доступу до правосуддя, адже повторні скарги на це ж судове рішення незалежно від їх обґрунтованості «приречені» на відмову.
З цих підстав у законодавстві доцільно було б закріпити норму, яка передбачала б повноваження касаційного суду на залишення таких скарг без руху, що забезпечувало б скаржникам можливість усунути недоліки скарги та реалізувати право на судовий захист. Проте такої проблеми автори законопроекту, спрямованого на забезпечення ефективної реалізації права на справедливий суд в Україні, не помітили.
Натомість законопроект №6232 наділяє суди повноваженнями відмовляти у відкритті касаційного провадження у разі очевидності правильного застосовування норми права та відсутності розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Водночас відповіді на питання, що слід розуміти під «очевидністю правильного застосування норми права» та «розумними сумнівами застосування чи тлумачення норми» законодавець не дає. Незрозуміло, якими мотивами керувалися автори законопроекту при визначення таких оціночних підстав, проте на сьогодні можна стверджувати, що така законодавча невизначеність сприятиме збільшенню кількості відмов у розгляді касаційних скарг, особливо в умовах збільшення навантаження на касаційні суди.
Велика палата
Значну увагу автори законопроекту приділяють повноваженням Великої палати Верховного Суду, яка може діяти як суд апеляційної або касаційної інстанції. За законопроектом справа, що розглядається у касаційному порядку, передається (може бути передана) Великі палаті Верховного Суду у разі:
- якщо колегія (палата, об'єднана палата), що переглядає справу у касаційному порядку, вважає необхідним відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
- якщо колегія (палата, об'єднана палата), що переглядає справу у касаційному порядку, вважає необхідним відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Великої палати;
- якщо суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики;
- якщо учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Таким чином, законопроект позбавляє суди нижчих інстанцій можливості відступу від правових висновків Верховного Суду, передбачаючи можливість їх зміни лише найвищим судом. Безперечно, такі норми сприятимуть формуванню єдиної судової практики, проте наділення зазначеними повноваження лише Верховного Суду може призводити до безпідставного скасування судових рішень нижчих інстанцій, мотивованих попередніми правовими висновками.
При застосуванні вказаних правових норм може виникнути також питання щодо визначення «виключної правової проблеми», адже ані дефініції цього поняття, ані критеріїв віднесення тієї чи іншої проблеми до виключної законопроект не містить. Відсутність відповідного законодавчого регулювання може приводити до безпідставного затягування касаційного перегляду справ, адже направлена до Великої палати справа може бути повернута до касаційного суду, у якому вона перебувала.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що зміни, які пропонується внести законопроектом №6232, не розв’язують усіх проблем у сфері адміністративного судочинства, а в деяких випадках навіть породжують нові. Зокрема, удосконалення правового регулювання потребують питання розгляду зразкових справ, відмови у відкритті касаційного провадження тощо. Ряд оціночних понять залишаються законодавчо невизначеними, що спричинить неоднакове застосування одних і тих самих процесуальних норм та формування різної судової практики.